Ми — рівні

Вчора у музеї Тараса Шевченка відбулось відкриття фотовиставки під назвою «Ми люди. Ми рівні». Таким чином організатори виставки закликають не вішати стереотипи і з однаковою повагою ставитись один до одного.

– Людям потрібно зрозуміти, що вони рівні, що вони мають однакові права. Якщо Ви подивитесь на фото, не читаючи підписи під ними, то ніколи не здогадаєтесь, чим ці люди різняться, ­– зазначила координатор виставки Анастасія Дрижак.

В Україні суспільство доволі толерантне. Особливо чітко це проявилось під час Революції Гідності, коли тебе поважали не залежно від того, наприклад, чи ти спілкуєшся українською, чи російською мовою. Але тим не менше, в Україні існує дискримінація певних груп.

– Ми працюємо з переселенцями і знаємо, що громада тієї місцевості, куди переселяються ці люди, дуже часто до них ставиться доволі вороже. У більшості випадків таке ставлення є упередженим, позбавленим будь-якого підґрунтя, – зауважує Таміла Ташева, координатор громадської організації КримSOS. ­– А в умовах війни, окупації Криму важливо говорити про загальні людські цінності. Тому я завжди люблю і не втомлююсь повторювати фразу Любомира Гузара: «Допоможіть переселенцям і вони стануть апостолами єдності України».

Ташева впевнена, що про наявні проблеми не потрібно замовчувати, а говорити про них все більше.

[gallery-4767]

Саме спілкування та намагання зрозуміти один одного допомогли побороти упередження по відношенню до кримських татар у Криму, вважає Еміне, ідейний натхненник виставки і співробітниця КримSOS.

– Я стикалась із дискримінацією по відношенню до себе як кримської татарки ще в дитинстві. Мені було десь років 5-6, мене мама відправила за хлібом, а по дорозі я зустріла двох хлопчаків, які запитали в мене моє ім’я. Коли ж я назвалась – «Емінє», вони почали сміятись над моїм іменем, а один з них тихенько вимовив: «А, не русская». І після цього я скоротила своє им’я до Емми, щоб зі мною спілкувались так само, як і зі всіма. А вже коли я підросла, то все змінилось, так як люди почали знайомитись між собою, спілкуватись, тому агресивне ставлення зникало поступово. Зараз же в Криму все це повертається, причому нав’язується штучно.

Для учасниці проекту Вікторії Савчук, наприклад, дуже важливо було підтримати єдність українського і кримськотатарського народів. І це не випадково, що на своїй світлині вона зображена із кримською татаркою Мелек.

– У мене є подруга кримська татарка, яку я дуже люблю. Вона була для мене таким собі індикатором порядності, доброти і патріотизму, – зауважила Вікторія.

Проект також підіймає питання ставлення суспільства до людей з інвалідністю. Телеведуча Уляна Пчолкіна, учасниця проекту, відзначає, що такий позитивний тон, в якому говорять про проблему, без «сліз і побивань», особливо важливий, і наголошує на на тому, що потрібно розмежовувати поняття «люди з інвалідністю» і «люди з особливими потребами».

– Я дуже добре розумію проблеми внутрішньопереміщених осіб, як це – починати своє життя заново. Я в 21 рік потрапила у візок, і мені довелося відбудовувати життя в зовсім іншому ракурсі. А зараз я є телеведучою новин на каналі NewsOne, ­– поділилась із QirimInfo Пчолкіна.