Медицина в окупованому Криму: як за 12 років змінилася система охорони здоров’я

Після окупації Криму росія не просто замінила українські медичні установи російськими. На півострові змінили правила доступу до допомоги, систему страхування, структуру медзакладів і вимоги до медиків. Після початку повномасштабної війни до цього додалася ще одна зміна: цивільна медицина дедалі більше працює на потреби російської армії.

Водночас ще до окупації Крим мав кадровий дефіцит, особливо в сільській місцевості. За даними на 2013 рік, в установах охорони здоров’я АР Крим працювали 7392 лікарі, а штатні лікарські посади були укомплектовані фізичними особами на 75%. Проблемами також були низькі зарплати, пенсійний вік кадрів і недостатня забезпеченість сільських медзакладів.

Але після 2014 року ці проблеми наклалися на радикальну перебудову системи. І за 12 років окупації доступ жителів Криму до медичної допомоги став залежати не лише від наявності лікаря чи лікарні, а й від громадянства, місця проживання, фінансових можливостей та потреб російської військової машини.

Від української системи до російського ОМС

Однією з перших системних змін після окупації стало переведення Криму на російську модель охорони здоров’я.

З 1 січня 2015 року на півострові почала діяти російська система обов’язкового медичного страхування – ОМС. Саме через неї держава фінансує значну частину медичної допомоги.

Разом із цим почалася перебудова мережі медичних закладів. За даними дослідження КримSOS, кількість лікарняних організацій у Криму зменшилася з 61 у 2014 році до 58 у 2016-му. За три роки кількість амбулаторних поліклінік скоротилася вдвічі — зі 108 до 54, а кількість лікарняних ліжок зменшилася на 13%, або на 2159 місць, порівняно з 2013 роком.

Це не означає, що після окупації в Криму взагалі не будували та не ремонтували медзаклади. Навпаки, російська влада регулярно звітує про нові будівлі, ремонти, закупівлю обладнання та відкриття поліклінік. Наприклад, за даними підконтрольного росії парламенту Криму, протягом 2025 року відкрили понад 73 об’єкти охорони здоров’я.

Проте сама наявність відремонтованої будівлі не вирішує питання доступу до лікаря. І саме кадрова проблема сьогодні залишається однією з найбільш помітних.

Лікарів формально побільшало, але дефіцит нікуди не зник

У червні 2025 року окупаційна адміністрація заявляла, що медичні заклади Криму укомплектовані кадрами на 92,4%. За її даними, лікарями – на 91,86%, середнім медперсоналом – на 93%, молодшим – на 95,3%. Від початку року, за офіційними даними, до медзакладів працевлаштували 286 лікарів, 674 медсестер та 360 працівників молодшого медичного персоналу.

Але ці цифри не означають, що на півострові відсутня проблема з нестачею медиків.

У 2025 році сама окупаційна влада повідомляла про нестачу 818 лікарів і 1076 працівників середнього медичного персоналу. Для залучення кадрів до Криму їм пропонували виплати до одного мільйона рублів для лікарів та до 500 тисяч рублів для середнього медперсоналу.

У 2026 році перелік дефіцитних спеціальностей залишається актуальним. Серед них – анестезіологи, дитячі хірурги, дитячі урологи, ендокринологи та інші вузькі спеціалісти. У вересні 2026 року підконтрольні росії представники системи охорони здоров’я також визнавали дефіцит окремих фахівців з реабілітації.

Окремо про проблему говорили кримські лікарі та пацієнти, з якими спілкувалося Суспільне Крим. За їхніми словами, до окремих спеціалістів доводиться чекати місяцями. Особливо бракує онкологів, кардіологів, неврологів, анестезіологів та дитячих спеціалістів.

Тобто сьогодні проблема полягає не просто в кількості медиків. Найбільше бракує тих, від кого залежить складне та спеціалізоване лікування.

Медична допомога стала залежати від російського паспорта

Одна з найсерйозніших змін після окупації – поява громадянства як фактора доступу до медичної допомоги.

Ще у перші роки окупації Управління Верховного комісара ООН з прав людини документувало випадки, коли жителям Криму без російського паспорта відмовляли в лікуванні. Один із таких випадків стосувався мешканця Євпаторії із серйозним захворюванням очей. У лікарні йому пояснили відмову відсутністю медичної страховки, яка була пов’язана з наявністю російського паспорта.

У доповіді ООН за період до червня 2025 року зазначено, що російська влада продовжувала створювати перешкоди для доступу до базових прав, зокрема охорони здоров’я, для людей без російського громадянства або постійного проживання.

Це особливо важливо для тих, хто зберегли українське громадянство та не отримали російський паспорт.

Фактично після окупації право на медичну допомогу стало частиною системи примусової інтеграції півострова до російського правового поля: щоб повноцінно користуватися системою, людина має відповідати вимогам, встановленим окупаційною владою.

У 2025 році ООН окремо зазначала, що російська влада на окупованих територіях посилювала тиск на людей для отримання російського громадянства або виїзду, зокрема через обмеження доступу до медичної допомоги.

Ситуація з ліками

Ще одна проблема, яку жителі півострова регулярно називають серед основних, – доступ до медикаментів.

Російська система ОМС передбачає безкоштовну допомогу в межах визначених програм, але амбулаторне лікування не означає автоматичної безкоштовної видачі всіх необхідних препаратів. Частину ліків пацієнти мають купувати самостійно.

На практиці це стає особливо відчутним там, де люди потребують тривалого або дорогого лікування.

У 2025 році Представництво Президента України в АР Крим повідомляло про скарги мешканців окупованого півострова на нестачу спеціалістів, черги та відсутність безкоштовних препаратів.

Про дефіцит ліків та проблеми із забезпеченням медзакладів також повідомлялося протягом повномасштабної війни. У 2024 році КримSOS фіксувала нестачу медикаментів, медичних працівників і випадки лікування поранених російських військових у цивільних лікарнях.

Після 2022 року лікарні Криму дедалі більше працюють на війну

Повномасштабне вторгнення змінило ситуацію ще більше. Крим перетворився на важливий тиловий медичний вузол російської армії. Через півострів проходять військові, яких доправляють із фронту, зокрема з Херсонського та Запорізького напрямків.

Поранених російських військових розміщують не лише у військових шпиталях, а й у цивільних медичних закладах. У Севастополі, зокрема, повідомлялося про переповнені госпіталі, де поранених військових розміщували навіть у коридорах та їдальнях.

У 2025 році респонденти Суспільного Крим також розповідали про переорієнтацію цивільних медичних закладів на лікування російських військовослужбовців. Постійна представниця Президента України в АРК Ольга Куришко зазначала, що медиків можуть примушувати працювати з військовими, а це, за її оцінкою, додатково впливає на кадровий дефіцит.

Таким чином, проблема для цивільного пацієнта полягає не лише в тому, що «лікарів мало». Частина наявного медичного ресурсу використовується для обслуговування армії держави-окупанта.

Мілітаризація медицини проявляється не лише у використанні лікарняних ліжок.

У 2023 році повідомлялося, що в окупованому Севастополі кров із цивільних центрів переливання передавали для потреб російського військового госпіталю. Тоді ж повідомлялося про нестачу місць у цивільних лікарнях через велику кількість поранених російських військових. За даними КримSOS, проблема використання цивільної медичної інфраструктури для потреб російської армії також фіксувалася у 2024 році.

У 2025 році на території окупованого Севастополя активісти руху «АТЕШ» повідомляли про розгортання польового госпіталю на території дислокації 810-ї бригади морської піхоти.

У результаті цивільна медицина на півострові опинилася в системі, яка дедалі тісніше пов’язана з воєнними потребами росії.

Особливо вразливі пацієнти втратили частину доступних раніше послуг

Окупація змінила не тільки адміністративну систему, а й підходи до лікування окремих груп пацієнтів. Один із найвідоміших прикладів – замісна підтримувальна терапія для людей із залежністю від опіоїдів.

До окупації в Криму діяли програми лікування метадоном та бупренорфіном. Після встановлення російського контролю програми були припинені, оскільки російське законодавство забороняє використання метадону для лікування наркотичної залежності.

За даними Міжнародного суду ООН, після припинення програми доступ до замісної терапії втратили близько 803 пацієнтів.

Це не була просто зміна препарату чи протоколу лікування. Для людей, які роками стабільно отримували терапію, її раптове припинення створило ризик повернення до нелегального вживання опіоїдів, передозувань та інших наслідків для здоров’я. Дослідження, опубліковане у 2024 році, також підтвердило довгострокові наслідки переривання програм замісної терапії для людей із залежністю, ВІЛ та гепатитами.

Цей випадок показує, наскільки сильно зміна законодавства окупаційної держави може впливати безпосередньо на життя пацієнтів.

Пологова допомога також стає менш доступною

Окрема проблема – скорочення медичної інфраструктури в невеликих містах.

На початку 2026 року окупаційна влада оголосила про закриття єдиного пологового будинку в Алушті. Серед причин називали зменшення кількості пологів і кадровий дефіцит. Для мешканців міста це означає необхідність отримувати пологову допомогу в іншому населеному пункті.

Такі рішення показують ще одну тенденцію: навіть якщо медичні послуги формально залишаються доступними в межах півострова, фізична відстань до них може збільшуватися. Особливо це важливо для вагітних, дітей, людей похилого віку та пацієнтів, яким потрібна регулярна медична допомога.

Обладнання та будівлі не дорівнюють якості лікування

Російська влада регулярно демонструє нові медичні корпуси, ремонти та закупівлю обладнання як доказ «розвитку» медицини в Криму.

Частина цих змін справді є матеріальною: у Криму ремонтують лікарні, будують нові корпуси, закуповують техніку. Ще у 2014 році Росія оголосила про масштабну програму модернізації охорони здоров’я півострова з багатомільярдним фінансуванням.

Але проблема полягає в тому, що обладнання саме по собі не створює медичну допомогу.

У 2025 році мешканці Криму розповідали журналістам про ситуації, коли потрібне обладнання в лікарні було, але не вистачало спеціалістів, здатних на ньому працювати.

КримSOS у своєму дослідженні також звертала увагу на якість обладнання, медикаментів та витратних матеріалів, а також на труднощі з отриманням своєчасної та безкоштовної медичної допомоги.

Тому оцінювати стан медицини в окупованому Криму лише за кількістю відремонтованих корпусів чи придбаних апаратів неправильно. Для пацієнта важливіше інше: чи може він потрапити до потрібного лікаря, отримати необхідні ліки та пройти лікування тоді, коли воно потрібне.