Коли сусід стає наглядачем: як система доносів працює в окупованому Криму

Раніше ми писали про практику доносів в окупованому Криму. Відтоді це стало частиною ширшої системи стеження за жителями півострова.

Тепер для переслідування людини не обов’язково чекати на відкритий протест чи публічну акцію. Приводом можуть стати допис у соцмережі, українська символіка на фотографії, розмова в таксі, висловлювання на роботі або навіть приватна розмова із сусідом.

Система працює на кількох рівнях одночасно: силовики самі шукають «неблагонадійних», пропагандистські Telegram-канали збирають інформацію про жителів Криму, а звичайних людей залучають до стеження одне за одним.

Так окупація створює середовище, в якому сусід, колега, вчитель або випадковий співрозмовник може стати джерелом інформації для силовиків.

Від окремих доносів до системи нагляду

Донос сам по собі не є окремим злочином чи юридичним терміном. У російській окупаційній системі це радше спосіб передати силовикам інформацію про людину, яку вважають нелояльною.

Водночас наслідки такого повідомлення можуть бути цілком реальними: перевірка, допит, обшук, вилучення телефона, адміністративна справа, штраф, примусове «вибачення» на камеру або кримінальне переслідування.

У листопаді 2024 року КримSOS фіксував щонайменше 818 постанов окупаційних судів Криму за статтею 20.3.3 КоАП рф про так звану «дискредитацію збройних сил» від початку повномасштабного вторгнення. Організація також звертала увагу на те, що матеріали про затриманих часто з’являються на проросійських Telegram-каналах, а потім люди опиняються в окупаційних судах.

За даними Представництва Президента України в АР Крим, станом на 26 червня 2025 року було зафіксовано щонайменше 1435 випадків передачі матеріалів за статтею 20.3.3 КоАП рф до окупаційних судів та інших «компетентних органів».

Ці цифри не показують кількість саме доносів: один донос може стати підставою для різних процесуальних дій, а частина переслідувань починається з моніторингу соцмереж або роботи самих силовиків. Але вони показують масштаб системи, у якій навіть незначні прояви проукраїнської чи антивоєнної позиції можуть ставати приводом для втручання державного апарату.

Донощиками можуть бути люди, які роблять це з власної ініціативи, проросійські активісти та блогери, працівники державних установ, учителі або просто знайомі та сусіди.

Окремий рівень – люди, які фактично працюють як посередники між громадянами та силовиками.

Один із найвідоміших прикладів – проросійський блогер Олександр Таліпов, який створив Telegram-канал «Крымский СМЕРШ». На ньому публікують персональні дані людей, яких автори вважають «українськими активістами», «ждунами» чи нелояльними до російської окупації. Користувачам пропонують надсилати інформацію про таких людей.

У 2025 році українська Служба зовнішньої розвідки повідомляла, що в окупованому Криму сформувалися групи людей, які цілодобово моніторять соціальні мережі та передають силовикам інформацію про нібито антивоєнні висловлювання. За її даними, на початок осені 2025 року на півострові було складено понад 1500 протоколів за статтею про «дискредитацію армії рф».

Тобто система вже не обмежується моделлю «побачив – написав скаргу». Вона поступово перетворилася на постійну мережу спостереження, де інформацію шукають цілеспрямовано.

На кого доносять

Найчастіше об’єктами стають люди, яких окупаційна влада може пов’язати з Україною або антивоєнною позицією.

Це можуть бути люди, які публікують українську символіку, ті, хто позитивно висловлюється про Україну або ЗСУ, люди, які критикують російську владу чи війну, жителі Криму, які слухають українську музику або публікують українські культурні матеріали, журналісти, активісти та правозахисники, люди, яких підозрюють у передачі інформації українським спецслужбам, учителі, школярі та батьки, які демонструють нелояльність до окупаційної політики.

У 2025 році Суспільне Крим описувало випадки, коли приводом для переслідування ставали українська пісня, рядок із вірша або допис у соцмережах. У матеріалі також ішлося про те, що система доносів проникла у школи, на робочі місця та в побутові ситуації.

Особливо показовою є історія 18-річної жительки Криму, яка у 2024 році виїхала з півострова. Вона розповідала КримSOS, що після початку повномасштабного вторгнення доноси в школі стали поширеною практикою, а діти боялися висловлювати власну позицію через ризик допитів і переслідування.

Таким чином, об’єктом доносу може стати не лише активіст. Ним може стати звичайна людина, яка зробила щось, що окупаційна система вирішила трактувати як нелояльність.

Соціальні мережі перетворилися на місце полювання

Після 2022 року соцмережі стали одним із головних джерел інформації для окупаційних силовиків.

Кримська правозахисна група ще у 2024 році повідомляла, що російські силові структури відстежують різні соціальні мережі, а Telegram є одним із найбільш небезпечних середовищ для жителів окупованого Криму. Правозахисники також фіксували випадки, коли через спеціально створені групи та канали збирали людей із проукраїнськими поглядами, а потім використовували їхні повідомлення як підстави для переслідування.

Інша частина цієї системи – проросійські Telegram-канали, які виконують функцію публічної дошки розшуку.

«Крымский СМЕРШ» Таліпова став одним із найбільш відомих прикладів. Канал публікує фотографії, імена та інші персональні дані людей, яких автори вважають нелояльними. Після цього інформація може потрапляти до силовиків, а щодо самих людей можуть з’являтися відео затримань або примусових «вибачень».

У квітні 2026 року ZMINA зафіксувала новий приклад такої роботи. Пропагандистські Telegram-канали Таліпова опублікували фотографії та відео затримання Сахи Мангубі, яку ФСБ затримала ще у листопаді 2024 року. На той момент жінка понад рік перебувала в ізоляції, а згодом їй висунули звинувачення у державній зраді.

Цей випадок показує ще одну функцію таких каналів: вони не лише можуть допомагати виявляти людей, а й публічно демонструють наслідки переслідування.

Повідомлення про затримання, фотографії та відео «вибачень» стають попередженням для інших: влада показує, що вона бачить і контролює.

Особливість системи доносів – невизначеність щодо того, хто саме повідомив про людину.

Житель Криму може знати, що проти нього почали діяти силовики, але не знати, з чого все почалося.

Це може бути повідомлення від сусіда, колеги, знайомого, учителя або користувача соціальних мереж. А іноді джерелом інформації можуть бути самі силовики.

Кримська правозахисна група раніше звертала увагу на випадки, коли співробітники ФСБ могли самі створювати доноси або використовувати інформацію від контрольованих ними осіб як підставу для подальших дій. Правозахисниця Ольга Скрипник розповідала про справи, де після такого повідомлення з’являлися обшуки, а згодом – «таємні свідки», якими, за її словами, могли бути самі співробітники спецслужб.

Що відбувається після доносу

Доля людини залежить від того, яку саме інформацію про неї передали та як її вирішили кваліфікувати. У відносно «легких» випадках наслідком може стати адміністративний штраф. Наприклад, за «дискредитацію» російської армії. Але переслідування може швидко перейти в іншу площину.

Після затримання у людини можуть вилучити телефон і перевірити листування, фотографії, підписки та контакти. Після цього силовики можуть шукати інші підстави для звинувачень.

У Криму документувалися випадки, коли затриманих змушували записувати відео з «вибаченнями». КримSOS зазначав, що такі відео часто з’являються на пропагандистських ресурсах уже після затримання, а заяви людей про «каяття» можуть бути наслідком психологічного або фізичного тиску. Таким чином, донос – це лише вхідна точка в репресивний механізм.

Далі вже працює державний апарат: ФСБ, поліція, «Центр Е», прокуратура, окупаційні суди та пропагандистські ресурси.

Мабуть, найважливіший результат такої системи – не кількість складених протоколів, а зміна поведінки всього суспільства. Якщо людина не знає, хто може передати силовикам інформацію про неї, вона починає контролювати себе сама.

Чи можна говорити про Україну на роботі? Чи безпечно поставити українську пісню? Чи варто залишати старі фотографії у соцмережах? Чи можна розповісти однокласнику, що частина родини живе в Україні? Чи не передасть він це вчителю? Чи можна довіряти сусіду?

Саме ця невизначеність створює атмосферу постійного страху.

Суспільне Крим у 2025 році описувало випадки, коли люди боялися говорити про свої погляди навіть у магазинах, лікарнях і транспорті, оскільки не знали, хто може передати почуте силовикам.

Тобто система доносів працює навіть тоді, коли самого доносу не було. Достатньо того, що людина знає: він можливий.

Найбільш вразливими стають діти. Раніше ми писали про випадки, коли вчителі мають повідомляти про «екстремістську» поведінку учнів, а соцмережі дітей перевіряють. У результаті школа фактично стає частиною системи політичного контролю. Це змінює самі стосунки між дітьми.

Дитина може боятися розповісти однокласнику про свою родину, українську освіту або ставлення до війни. А дорослі – боятися говорити з власними дітьми про Україну, якщо не впевнені, що сказане не вийде за межі дому.

У дослідженні, опублікованому КримSOS у січні 2026 року, серед наслідків такого середовища для дітей названі фундаментальна недовіра до дорослих, страх розкриття особистої інформації, соціальна ізоляція та прагнення приховувати інформацію про себе.

Це означає, що донос у системі окупації впливає не лише на конкретну людину, проти якої його написали. Він змінює спосіб, у який люди будують стосунки між собою.

Навіщо окупаційній владі потрібні доноси

Для репресивної системи доноси мають одразу кілька функцій. Перша – виявлення тих, хто чинить спротив. Силовики отримують інформацію про людей, яких складніше знайти лише через відкриті джерела. Друга – економія ресурсів. Держава отримує величезну кількість інформації від самих громадян і пропагандистських каналів. Третя – залякування. Показове покарання однієї людини має впливати на десятки інших. Четверта – самоцензура. Якщо люди не знають, хто за ними стежить, вони починають обмежувати власну поведінку без прямого втручання силовиків. П’ята – створення ілюзії суспільної підтримки окупаційної влади. Коли жителі змушені повідомляти одне про одного, влада може представляти це як «громадянську пильність» або «боротьбу з ворогами».

Саме тому система доносів не є набором випадкових конфліктів між сусідами. Вона працює разом із пропагандою, контролем інформаційного простору, репресивним законодавством і силовими структурами.

Однак важливо не плутати поширення доносів із підтримкою окупації. Навпаки, сама необхідність постійно шукати «нелояльних» показує, що окупаційна влада не може повністю контролювати ставлення людей.

У 2025 році Представництво Президента України в АРК повідомляло про численні випадки переслідування жителів Криму за проукраїнські висловлювання, символіку та публікації в соцмережах. У квітні 2026 року відомство також фіксувало нові кримінальні та адміністративні переслідування за публічні висловлювання та активність у соцмережах.

Репресивна система тому не лише карає за вже здійснений спротив. Вона намагається не допустити навіть можливості його прояву. І тут донос стає особливо ефективним інструментом.