Іноземці на власній землі: юридичний механізм, яким росія очищає Крим від українців 

Окупувавши Крим у 2014 році, росія незаконно поширила дію свого законодавства на його територію та почала масову примусову паспортизацію. Ті, хто відмовлявся від російського громадянства, зазнали численних обмежень у реалізації своїх прав. Вони втрачали доступ до окремих видів працевлаштування, соціальних гарантій, медичних та адміністративних послуг. Таких осіб російська влада почала вважати «іноземними громадянами», що згодом стало ще одним інструментом для переслідування незгодних. 

У цій статті ми розповімо, як росія перетворила відмову від її громадянства на підставу для переслідування та депортації українців із Криму та чому ці дії є воєнним злочином. 

Окупація та примусова паспортизація 

З перших днів окупації росія розпочала системну кампанію, спрямовану на зміну демографічного складу населення Кримського півострова. Одним із ключових інструментів такої політики стали переслідування громадян України, які відмовилися приймати нав’язане російське громадянство. 

Особи, які не отримали російський паспорт, окрім численних обмежень своїх прав, були фактично прирівняні до «іноземних громадян» або «осіб без громадянства». Відтак на них були незаконно поширені правила міграційного законодавства країни-агресорки, тож згодом такі особи стали вразливими до адміністративних переслідувань з боку окупаційної влади. Чому так сталося? 

Відповідно до російського законодавства, іноземний громадянин може перебувати на території росії протягом обмеженого терміну, після закінчення якого він зобов’язаний виїхати за межі країни або оформити законні підстави для подальшого перебування. На практиці це означало, що громадяни України, які проживали у Криму ще до окупації та відмовилися від російського паспорта, були змушені періодично залишати півострів, виїжджати на підконтрольну Україні територію, а згодом повертатися знову на визначений законом строк.  

«Ми подали відмову від російського громадянства. Після окупації мене фактично позбавили всього: земельної ділянки, прав, можливостей. Я навіть не могла отримати медичну допомогу – тільки приватну, і то не всюди. Я не могла перебувати в Криму більше ніж 90 діб поспіль. Тому всі ці роки до 2022-го я жила за схемою «90 на 90»: три місяці в Києві, три місяці в Криму. Це було дуже виснажливо», – згадує у коментарі для КримSOS жителька Криму, яка залишила окупований півострів. З метою безпеки не називаємо ім’я співрозмовниці. 

Таким чином держава-окупант створила абсурдну правову ситуацію, за якої мешканці Криму фактично перетворювалися на «мігрантів» на власній землі. Надалі саме статус «іноземця» став підставою для численних адміністративних проваджень, штрафів та рішень про примусове видворення з півострова. 

Паралельно російська федерація почала активно переселяти на півострів власних громадян, надаючи їм різноманітні соціальні, житлові та економічні преференції. Наслідком такої політики росії стало поступове витіснення місцевого населення та штучна зміна демографічного балансу на окупованій території. 

На початку червня 2026 року заступник постійної Представниці Президента України в Автономній Республіці Крим Денис Чистіков повідомив, що реальна кількість громадян рф, які заселили окупований півострів після 2014 року, може становити понад 800 тисяч осіб. 

Також він зазначив, що близько 100 тисяч українців покинули півострів після 2014 року, а також після 2022 року, зокрема після початку незаконної мобілізації у вересні 2022 року. 

Депортація та примусове переміщення 

Як ми зазначили вище, українці, які відмовилися від отримання російського громадянства фактично стали мішенями для адміністративних переслідувань з боку окупаційної влади. Тож підконтрольні Кремлю кримські суди почали виносити вироки щодо громадян України, яких окупаційна влада вважає іноземцями або особами без громадянства, про їх так зване «видворення» за межі Криму. 

Видворення – це законна процедура, за якою іноземця або особу без громадянства висилають за межі держави її перебування. Проте це поняття застосовується лише тоді, коли особа справді є іноземцем на території, що безумовно належить державі, яка ухвалює таке рішення. Крим же є тимчасово окупованою територією України, яку жодна держава світу, крім росії, не визнає російською. А отже, громадяни України, яких примушують покинути півострів, юридично не є «іноземцями» на власній землі. 

Натомість міжнародне гуманітарне право і українське законодавство розрізняють два інші поняття. Депортація – насильницьке переселення цивільних осіб з території їхнього проживання на територію держави-окупанта чи іншої держави. Примусове переміщення – насильницьке переселення цивільних осіб з території проживання на іншу територію в межах держави їхнього громадянства. 

Україна ж кваліфікує такі дії окупаційних судів як порушення законів та звичаїв війни (ч. 1 ст. 438 КК України).  

Як повідомила КримSOS прокуратура АР Крим та міста Севастополя, наразі за процесуального керівництва відомства триває розслідування семи випадків незаконної депортації цивільних осіб. Проти них окупаційні суди прийняли незаконні рішення про видворення у зв’язку з не набуттям російського громадянства та нібито порушенням «іноземним громадянином» режиму перебування (проживання) в «рф» через відсутність спеціальних дозвільних документів. 

Окрім того, за процесуального керівництва прокуратури автономії повідомлено про підозру 20 особам за фактами незаконної депортації (переміщення) цивільних осіб, до суду скеровано 18 обвинувальних актів, за результатами розгляду яких ухвалено сім обвинувальних вироків. 

Один із таких випадків прокуратура описала детально. 14 квітня 2025 року до суду скерували обвинувальний акт за ч. 1 ст. 438 КК України стосовно судді окупаційного «Кіровського районного суду Республіки Крим», який наразі є адвокатом та діяльність якого відповідно до ст. 32 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 не припинена.  

У ході розслідування було встановлено, що зазначений суддя прийняв незаконне рішення про накладення на громадянина України адміністративного стягнення у розмірі 2 тис. російських рублів з адміністративним видворенням за межі рф, а саме – контрольованого переміщення через державний кордон, зазначили у прокуратурі автономії. 

Унаслідок цього потерпілий був вимушений покинути місце свого проживання на тимчасово окупованій території Криму. При цьому, у чоловіка в окупації залишилась одинока мати похилого віку. 

«Суддя Кіровського районного суду Республіки Крим вчинив порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а саме незаконну депортацію особи, яка перебуває під захистом, шляхом постановлення рішення про видворення громадянина України за межі тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим, з порушенням вимог ст.ст. 4, 47, 49 та 147 Конвенції (ІV) про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949, а також п. а) ч. 4 ст. 85 Протоколу І», – повідомили у відомстві. 

У результаті, вироком Дарницького районного суду міста Києва від 19.09.2025 вказану особу визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України та призначено покарання у вигляді 10 років позбавлення волі. 

У практиці прокуратури автономії є й інші подібні справи. У 2026 році до суду скерували обвинувальний акт щодо судді так званого «Судацького міського суду Республіки Крим», який прийняв рішення про незаконну депортацію потерпілого. Внаслідок цього рішення чоловік був змушений залишити на тимчасово окупованій території одиноку хвору матір похилого віку та виїхати на підконтрольну Україні територію.  

Суддю не переконали доводи потерпілого про те, що він є громадянином України, постійно мешкає у Криму та має на утриманні хвору матір, яка потребує догляду й лікування. Згодом матір померла, однак чоловік не зміг ні підготувати чи навіть узяти участь у похованні, ні потрапити до могили матері. 

Того ж 2026 року до суду скерували обвинувальний акт стосовно судді окупаційного «Роздольненського районного суду Республіки Крим», який ухвалив рішення про незаконну депортацію жінки, у якої на тимчасово окупованій території Кримського півострова залишилося троє неповнолітніх дітей. Судовий розгляд цього обвинувального акта наразі триває, зазначили у відомстві. 

Попри те, що процедура «видворення» в окупаційних судах формально виглядає як рутинна адміністративна справа, українська прокуратура послідовно документує та кваліфікує такі рішення як воєнні злочини.  

Кожен обвинувальний вирок – це не лише покарання конкретного окупаційного судді, а й доказова база для майбутнього притягнення росії до відповідальності за політику етнічного заміщення населення Криму.