«Я вибираю не мовчати»: як статус «іноагента» став зброєю проти жителів Криму

Старійшини кримськотатарського народу, матері й дружини політв’язнів, адвокати, журналісти, люди, які вже багато років за ґратами, і навіть ті, хто давно помер. Усі вони влітку 2026 року опинилися в реєстрі «іноземних агентів» Міністерства юстиції рф – як «учасники» руху «Кримська солідарність». Так рф відреагувала на роботу руху, який десять років розповідав світові про обшуки, арешти й суди в окупованому Криму.

Ще кілька років тому статус «іноагента» на півострові був рідкістю. Сьогодні він став масовим інструментом тиску на тих, хто не мовчить. Розповідаємо, що означає цей статус, кого вже ним «позначили» і навіщо це рф.

Кого рф вважає «іноагентами»?

Закон про «іноземних агентів» з’явився в рф ще у 2012 році. Спершу він стосувався некомерційних організацій, у 2017 році його поширили на медіа. У 2022 році всі норми об’єднали в закон № 255-ФЗ «Про контроль за діяльністю осіб, які перебувають під іноземним впливом». Відтепер «іноагентом» можна визнати будь-кого, хто, на думку російського Мін’юсту, перебуває «під іноземним впливом».

Статус тягне за собою низку обмежень:

• кожен матеріал, навіть пост у соцмережах, людина мусить маркувати довгим написом про те, що його створив «іноземний агент»;
• регулярно звітувати перед Мін’юстом;
• не може викладати, працювати з дітьми, отримувати державну підтримку, організовувати публічні заходи чи обиратися на будь-які посади.

За порушення цих вимог загрожують штрафи, а згодом і кримінальна справа за статтею 330.1 КК рф. У жовтні 2025 року рф посилила закон: тепер для кримінальної справи досить одного адміністративного покарання, а не двох, як раніше. Людині загрожує штраф до 300 тисяч рублів або до двох років позбавлення волі.

Окремо Мін’юст рф вказує в реєстрі «учасників організацій-іноагентів». Для цього в реєстрі є спеціальна графа, хоча в самому законі поняття «учасника» прямо не прописане. Хто саме вважається «учасником», відомство вирішує на власний розсуд. Такі люди так само мусять маркувати свої публікації.

Крим – окупована територія України, і рф не має права поширювати на півострів власне законодавство. За міжнародним гуманітарним правом окупаційна держава зобов’язана поважати закони, що діяли на території до окупації. Цього вимагають стаття 43 Гаазького положення 1907 року та стаття 64 IV Женевської конвенції.

Європейський суд з прав людини у 2024 році в рішенні у справі «Україна проти Росії (щодо Криму)» визнав, що поширення російського законодавства на півострів порушує Конвенцію про захист прав людини. Тож рішення про визнання жителів Криму «іноагентами», штрафи й інші покарання за законодавчими нормами країни-агресорки не мають юридичної сили ні з погляду міжнародного права, ні з погляду законодавства України.

Ба більше, сам закон про «іноагентів» ЄСПЛ ще у 2022 році визнав таким, що не є необхідним у демократичному суспільстві, у справі «Екозахист та інші проти Росії». Суд встановив, що закон порушує свободу об’єднань і свободу вираження поглядів.

Як статус «іноагента» прийшов у Крим?

5 грудня 2017 року Мін’юст рф вніс до переліку медіа-«іноагентів» Радіо Свобода та кілька його проєктів, серед яких Крим.Реалії. Тоді це подавали як «дзеркальну відповідь» США на вимогу зареєструвати російський телеканал RT як іноземного агента.

Згодом статус почали присвоювати людям. До реєстру «іноагентів» ще у червні 2022 року внесли громадянську журналістку Ірину Данилович, яку на той момент уже два місяці тримали під вартою в Криму. Нині вона відбуває семирічний вирок у колонії в рф.

16 травня 2025 року «іноагенткою» стала журналістка й правозахисниця Лутфіє Зудієва. Оскаржити рішення не вдалося: у серпні 2025 року московський суд відмовив їй. У вересні підконтрольний рф суд у Джанкої оштрафував Зудієву на 30 тисяч рублів за те, що вона не подала «декларацію» іноагента. Після цього її почали цькувати в телеграм-каналах, закликаючи до переслідування і навіть фізичної розправи.

Що сталося з «Кримською солідарністю»?

«Кримська солідарність» з’явилася 9 квітня 2016 року як відповідь на масові арешти кримських татар. Рух координував адвокат Еміль Курбедінов. Його учасники підтримували родини політв’язнів, приходили на обшуки та суди, транслювали їх у мережу й надавали юридичну допомогу. Саме завдяки «Кримській солідарності» світ роками дізнавався, що відбувається на півострові.

26 червня 2026 року Мін’юст рф вніс «Кримську солідарність» до реєстру «іноземних агентів». Відомство заявило, що рух нібито «поширював матеріали іноагентів», «взаємодіяв з учасниками міжнародних терористичних організацій» та органами державної влади України. Тоді ж до переліку «учасників» руху внесли 11 людей, серед яких фігурують:

• Сервер Мустафаєв, засуджений до 14 років;
• адвокат Еміль Курбедінов;
• Лутфіє Зудієва;
• громадянські журналісти Зедін Аджикелямов і Руслан Параламов.

21 липня 2026 року «Кримська солідарність» оголосила про припинення роботи. «Ми сприймаємо це рішення як політичний акт тиску», – йшлося в заяві руху. Учасники нагадали, що багато активістів, які допомагали жертвам репресій, самі зазнали штрафів, адмінарештів і кримінального переслідування, а частина досі за ґратами. 9 серпня сайт і сторінки руху в соцмережах стали недоступні.

Офіс Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в АР Крим та Севастополі засудив рішення Мін’юсту рф і висловив підтримку правозахисникам та громадянським журналістам. Там наголосили, що рф використовує статус «іноагента» як інструмент тиску на тих, хто документує воєнні злочини, порушення прав людини і допомагає політв’язням.

Після того як рух оголосив про закриття, рф не зупинилася. 24 липня 2026 року Мін’юст розширив перелік «учасників» «Кримської солідарності» з 11 до 137 людей. До нього потрапили адвокати, журналісти, правозахисники, митці, підприємці, історики, старійшини кримськотатарського народу, дружини й матері політв’язнів. У списку опинилися й люди, які давно померли, і ті, хто багато років перебуває за ґратами.

Абсурдність ситуації найкраще видно на прикладі ув’язнених. «Яким чином він має кожні три місяці звітувати і подавати декларації про свої доходи, сидячи в ув’язненні», – запитує менеджерка проєктів ZMINA Вікторія Нестеренко про Сервера Мустафаєва. Такі рішення свідчать, що мета рф – не «контроль за іноземним впливом», а тавро для всіх, хто так чи інакше пов’язаний із рухом.

Тиск не обмежується людьми, які живуть у Криму. У липні 2026 року «іноагентом» визнали й журналіста Антона Наумлюка, засновника видання «Ґрати», яке роками висвітлює суди над кримчанами.

Що цей статус означає для людини?

У повсякденні статус «іноагента» – це постійний контроль. Людина мусить маркувати кожен пост і кожне фото, звітувати перед Мін’юстом і подавати декларації про доходи. Вона не може працювати в освіті, навіть якщо це її професія.

Статус також означає публічне таврування. Від «іноагента» відвертаються сусіди, роботодавці й навіть знайомі, бо спілкування з ним може привернути увагу силовиків.

Головна небезпека – шлях до кримінальної справи. Після змін 2025 року достатньо одного адміністративного штрафу, щоб наступне порушення стало кримінальним. До цього додаються застереження від окупаційний правоохоронців про неприпустимість скоєння злочину, які зазвичай вручають жителям півострова напередодні пам’ятних дат.

Чи можна цьому протидіяти?

Один зі шляхів – міжнародні суди. 28 квітня 2026 року Європейський суд з прав людини комунікував уряду рф скаргу Ірини Данилович саме щодо статусу «іноагента». Йдеться про порушення права на повагу до приватного життя, свободи вираження поглядів і заборони дискримінації. Це рішення може стати важливим прецедентом для інших жителів Криму.

Не менш важливе документування. Кожне «позначення», штраф чи «застереження» – це доказ репресивної політики рф в окупованому Криму. Ці дані потрібні для міжнародних санкцій проти причетних і для майбутніх кримінальних проваджень.

Мін’юст рф може вносити до своїх реєстрів кого завгодно – живих і мертвих, ув’язнених і тих, хто лише підтримував родини політв’язнів. Але кожен такий список – не вирок цим людям, а свідчення проти тих, хто його склав.

Окупанти намагаються перетворити солідарність на злочин, а правду – на «іноземний вплив». Втім «громадська солідарність не визначається державними реєстрами».