Великий перепис історії

Скандал з призначенням священика Сергія Халюти на посаду директора музею-заповідника «Херсонес Таврійський», можна вважати відправною точкою, з якої центральна влада Росії серйозно зайнялася історично-культурною сферою життя півострова. Тоді в Міністерстві Культури РФ в коментарі одній з російських газет зазначили, що ця ситуація «показала необхідність федерального втручання».

У конфлікт втрутився навіть сам президент Росії Володимир Путін. Він прийняв рішення включити «Херсонес» в єдиний держреєстр об’єктів культурної спадщини народів РФ, а також прийняти заповідник у федеральне ведення і включити його в список особливо цінних об’єктів культурної спадщини. Пізніше це рішення було закріплено розпорядженням Уряду РФ, і заповідник офіційно став федеральною власністю Росії.

Тоді в коментарі QirimInfo з цього приводу в прес-службі Херсонеса зазначили, що зміна статусу заповідника — це тривалий процес і «багато питань залишаються невирішеними». Зокрема на той момент заповідник ще не був включений Мінфіном РФ до держреєстру об’єктів культурної спадщини. На питання, як співробітники Херсонеса сприйняли цю новину, в прес-службі стримано відповіли, що останні «швидше за все, усвідомили ступінь відповідальності і старанно працюють».

Однак цим «турбота» федеральної влади Росії щодо культурної спадщини Криму не обмежилась. Незабаром після рішення по Херсонесу Путін видав указ, яким була створена робоча група по збереженню, вивченню та популяризації культурної спадщини півострова. Очолив її перший заступник голови адміністрації президента РФ В’ячеслав Володін, який крім своїх прямих обов’язків періодично займається важливими для Кремля культурно-ідеологічними проектами.

Історія федерального значення

Завершальним в цьому плані стало недавнє розпорядження прем’єр-міністра РФ Дмитра Медведєва, згідно з яким понад 220 об’єктів на території Криму і Севастополя тепер належать до культурних об’єктів федерального значення.

У список, зокрема, увійшли комплекс споруд Судацької фортеці, Ханський палац у Бахчисараї, фортеця і печерне місто Чуфут-Кале, Генуезька і міська фортеці у Феодосії, комплекс споруд Воронцовського палацу, Ластівчине гніздо, комплекс споруд палацу Олександра ІІІ, меморіальні комплекси на Малаховому кургані і Сапун-горі.

Як і у випадку з Херсонесом, після цього рішення профільні відомства України різко засудили дії Росії. Так Міністерство закордонних справ закликало міжнародні організації та світову громадськість засудити будь-які спроби РФ привласнити культурну спадщину України і зажадало від російського уряду скасувати вищезазначене рішення. А в Міністерстві культури хоч і нагадали, що «Крим — це Україна», проте всю «відповідальність за пошкодження або руйнування цих безцінних пам’яток» поклали на Російську Федерацію.

У Мінкульті, зокрема, зазначають, що на даному етапі Україна не в змозі хоч якось вплинути на дії Росії в Криму. «Нема ніякої фізичної можливості здійснювати моніторинг того, що там відбувається. Навіть люди, які там працювали колись, ні в телефонному, ні в електронному режимі не дають коментарів, тому що все відстежується ФСБ», — розповідає голова управління охорони нерухомої культурної спадщини та заповідників Мінкульту Яків Діхтяр.

Навіть люди, які там працювали колись, ні в телефонному, ні в електронному режимі не дають коментарів, тому що все відстежується ФСБ.

Ще в лютому цього року відомство спробувало через МЗС привернути до цієї проблеми увагу світової громадськості. Так як з 2013 року Херсонес є об’єктом Всесвітньої спадщини, Україна наполягала на включенні його в «чорний список» об’єктів ЮНЕСКО, які  знаходяться під загрозою. Ці вимоги мають під собою конкретні підстави: з моменту анексії Криму взаємини між музейними співробітниками Херсонеса і представниками церкви тільки погіршувалися. Досить згадати скандал з укладанням тротуарної плитки до Свято-Володимирського собору, що знаходиться на території заповідника. Тоді вчені обурилися, що такі дії «руйнують культурний шар». Пізніше завідувач філією заповідника Микола Алексєєнко заявив, що проведення будівельних робіт на території музею може і зовсім привести до втрати статусу ЮНЕСКО.

Недосяжний Херсонес

Домогтися хоч якогось рішення від ЮНЕСКО українська сторона намагається по сьогоднішній день. Заступник постійного представника України при ЮНЕСКО Віктор Войтович у коментарі QirimInfo заявив, що у зв’язку з рішенням російського уряду «Україна готує ноти, звернення до керівництва ЮНЕСКО, а також до країн-учасниць Виконавчої ради організації».

Днями якраз пройшла чергова 197-а сесія Виконавчої ради ЮНЕСКО, де було прийнято рішення про «безпосереднє залучення» організації до моніторингу ситуації в Криму. Важливо, що це рішення передбачає також звітність гендиректора ЮНЕСКО про проведену роботу в цьому напрямку на засіданні 199-ї сесії Виконавчої ради. Згідно зі статутом ЮНЕСКО, остання «збирається на чергові сесії принаймні чотири рази в ході дворічного періоду». З 3 – 18 листопада також пройде 38-а сесія Генеральної конференції ЮНЕСКО, для участі в якій вже сформована делегація від України.

За словами начальника управління музейної справи та культурних цінностей Мінкульту Василя Рожко, моніторингова місія ЮНЕСКО з метою зробити хоча б огляд того, що там відбувається, планувалася ще навесні цього року. Однак чиновник поскаржився, що це рішення досі затягується, по причині втрачених контактів.

Втім, рішення ЮНЕСКО в основному носять консультативний характер. І максимум до чого можуть призвести, так це до величезних репутаційних втрат для тієї чи іншої країни. Так метою «чорного списку», в який ризикує потрапити Херсонес, є «привернення уваги міжнародної спільноти до небезпеки втрати видатної універсальної цінності і сприяння прийняттю відповідних заходів щодо виправлення становища».

Рішення ЮНЕСКО в основному носять консультативний характер. І максимум до чого можуть призвести, так це до величезних репутаційних втрат для тієї чи іншої країни.

Російська сторона поки що зважує пов’язані з цим ризики. «Головної болі додає і те, що Херсонес згідно з ЮНЕСКО є археологічним комплексом, а цей статус не допускає ніякого капітального будівництва на його території. Вчений секретар Ради зі спадщини Союзу архітекторів Росії Ірина Заіка свого часу не виключила, що якщо уряд РФ «затвердить інший статус, це призведе до міжнародного скандалу».

Зростання релігійного чинника

Однак, судячи із політики, яку проводить федеральна влада РФ, вже можна зробити висновок, що Кремль бачить «Херсонес» далеко не як історико-археологічний і культурний комплекс. Володимир Путін хоч і присік конфлікт світських та релігійних інтересів в музеї, сам неодноразово висловлювався про Херсонес як про сакральне місце для «російської державності» або наприклад як про «колиску» Хрещення Русі і «російського» православ’я. А під час останнього візиту до Криму запропонував заснувати недалеко від заповідника історико-культурний центр християнства.

Ще до призначення отця Сергія, тодішній керівник музею та екс-мер Севастополя Леонід Жунько заявляв, що хоче реалізувати в Херсонесі комплексну програму розвитку «Російських Помпей і Російського Віфлеєму». Колишній директор мав на увазі проект під назвою «Севастополь-Херсонес — купіль християнської Русі». Він зокрема передбачає виділення в охоронній зоні заповідника трьох зон — власне заповідника («городище Херсонес»), комплексу «Некрополь святих» в Карантинній балці, науково-дослідного центру та музею історії християнства на території військової частини.

На думку викладача Київського університету імені Бориса Грінченка, кандидата історичних наук Марини Будзар, реалізація цього, або подібних проектів неминуче призведе до зростання релігійного чинника в діяльності світського історико-культурного комплексу, коли «паломницький центр, утворений тут, візьме на себе інтелектуально-ідеологічні функції музейної установи».

Виключно політичне питання

Подібного роду втручань з центру може очікувати будь-який з культурно-історичних об’єктів Криму, які тепер є федеральними. Приміром, нещодавно влада Санкт-Петербурга насилу відстояла рішення щодо збереження за Ісаакіївским собором статусу музею. В іншому випадку він був би переданий в безоплатне користування Російській православній церкві. Керівництво останньої не виключило, що оскаржуватиме дане рішення в суді.

Втім, за словами археолога Максима Левади, федеральний статус «формально нічим не загрожує». Більш того він не без іронії зазначає, що якщо Україна поклала відповідальність за охорону пам’яток в Криму на Росію, то остання слухняно застосовує норму свого закону в цьому плані.

«Поки що, для України це непряма загроза, оскільки пам’ятники, що входять до культурну спадщину України, оголошуються окупантом своєю культурною спадщиною. Це виключно політичне питання», — вважає він.

Для України це непряма загроза, оскільки пам’ятники, що входять до культурну спадщину України, оголошуються окупантом своєю культурною спадщиною.

Так, згідно з російським законодавством, після того як об’єкт набув статусу федерального значення, він заноситься до державного зводу, депозитарієм (відповідальним за збереження) якого є Мінкульт РФ. Основним джерелом фінансування для такого об’єкта є федеральний бюджет. Зібрання, колекції та фонди таких об’єктів стають доступні для громадян у наукових, культурних, освітніх та просвітницьких цілях.

На думку археолога, реальною загрозою може виявитися те, що не всі об’єкти, які є пам’ятками згідно українським законодавством, визнані пам’ятками Росією. «Об’єктам, які опинилися поза списком, може загрожувати повне знищення», — пояснює фахівець. Крім того він зазначає, що складно припустити, як себе поведе керівництво Росії, коли усвідомить необхідність йти з Криму. «Тоді може початися все що завгодно — пам’ятники можуть почати банально знищувати», — вважає Левада.

У свою чергу Яків Діхтяр, коментуючи цю ситуацію, звертає увагу на вже існуючі побоювання, зокрема, що цінні експонати тепер зможуть безперешкодно вивозити на територію РФ. «Згідно з російським законодавством, всі предмети, які знаходяться в музеях Росії, є державною власністю і розпоряджається ними центр, а це знімає будь-які обмеження на вивезення найбільш цінних предметів», — пояснює чиновник.

Подібного роду повідомлення до слова часто просочуються в інформаційний простір. Нещодавно на своїй сторінці в Facebook голова постійної делегації Верховної Ради в Парламентській асамблеї Чорноморського економічного співробітництва Людмила Денисова написала, що в Ермітаж вивозять експонати з музеїв Криму, в тому числі з «Херсонеса». Згодом керівництва обох закладів спростували дану інформацію.

Голова постійної комісії Київської міської ради з питань культури і туризму Олександр Бригинець зазначає, що якщо подивитися на історію взаємин України і Росії, то можна пригадати безліч прикладів, коли остання привласнювала собі те, що належить історії та культурі України.

«Називати українську і зокрема кримську культури частиною російської абсолютно безглуздо. З таким же успіхом ми можемо визнати Льва Толстого українським письменником, адже його сестра називала себе українкою. Культурну спадщину не можна передати з рук в руки як майно», — резюмує він.

***

Відомий російський поет і художник Максиміліан Волошин, чиї життя та творчість були тісно пов’язані з Кримом, якось писав: «Важко вважати долученням до російської культури той факт, що Крим відвідало в якості туристів або мандрівників кілька великих російських поетів і що сюди приїжджали помирати від туберкульозу чудові письменники.

Але те, що землі систематично віднімалися у тих, хто любив і вмів їх обробляти, а на їх місце селилися ті, хто вмів руйнувати налагоджене; що працьовите і лояльне татарське населення було приневолено до ряду трагічних еміграцій до Туреччини, в благодатному кліматі всеросійської туберкульозної здравниці поголовно вимирало, — саме від туберкульозу, — це показник стилю і характеру російського культуртрегерства».