Три історії переселенців, які вирішили допомагати іншим

5 грудня  відзначають International Volunteer Day – міжнародний День волонтера. КримSOS зібрали три коротких історії активістів, які допомагають переселенцям у своїх громадах. Вони розповіли як почали волонерити та що їх надихає на добрі справи.  

Наталія Діда, 55 років, бібліотекар у Полтаві та голова Школи корисного дозвілля «Вулик»   

У 2014 році я вперше дізналась хто такі волонтери. Це такі люди, які безкорисливо допомагають тим, хто цього потребує, не чекаючи за це подяки чи винагороди. А згодом і сама стала однією з них. Одного разу я познайомилась з активістами з переселенців на заході у бібліотеці. Разом ми створили групу у facebook «Полтава – Самодопомога», де публікували корисну інформацію. 

З 2015 року я активно допомагаю родинам переселенців, створила свою громадську організацію. На це мене надихнула молоденька дівчинка-полтавка, донька загиблого на війні. 

Фото з архіву Наталі

Я від своєї волонтерської роботи отримую позитивні емоції. Для мене важливо відчувати, що я можу бути корисна іншим.  

Віталій Андрієць, 37 років, педагог-вихователь у Черкасах, керівник громадської організації «Мудрий тесля»    

У 2014 році я їздив з Черкас до окупованого Луганська до батьків, возив їм ліки і харчі. І дорогою туди та назад я бачив на власні очі скільки волонтери роблять для народу України та для армії. І мені з родиною допомогли волонтери, коли ми стали переселенцями та приїхали у Київ, а потім у Черкаси.

Тож я в різних ситуаціях чув слово «волонтер», а от став ним вперше у 2017 році  на фестивалі тімбілдигу Summer Challenge в Черкасах. Там я  цілий місяць безкоштовно збирав конструкції для екстрім траси. Часто до мене долучалися інші люди: хтось прибіг на пару годин з роботи, хтось брав відпустку на пару днів і теж долучався.

Фото з архіву Віталія

Саме тоді я побачив силу волонтерства в дії. Бо на цьому заході були сотні волонтерів. Уявіть, десятки людей, що працюють за ідею, а не за гроші! Мені дуже сподобалося бути частиною цього процесу та команди. 

І взагалі, Черкаси – дуже орієнтоване на волонтерів місто. Там живе багато небайдужих до інших людей. Також я служу у церкві, і там «волонтерство-служіння-допомога» – не пусті слова. 

Валентина Уварова, 36 років, фотографиня-волонтерка та голова Ініціативної групи «Клуб особливих жінок»    

Слово «волонтер» я чула ще дитиною, але його глибоке розуміння настало під час Майдану у 2013-2014 роках. Саме там я побачила наскільки це важливо! 

Я та мої друзі залюбки відгукуються на заклики допомогти громадським організаціям, що опікуються людьми з інвалідністю та переселенцями. Коли люди бачать результат свого волонтерства, бачать щасливі обличчя, тих кому вони допомагають, серця відкриваються ще більше. 

Згодом я й сама стала волонтерити. У Києві познайомилась з родинами, де виховують дітей з інвалідністю. Багато з них не мали грошей для фотосесії. Я знала це, тому що сама була мамочкою такої дитини, і знала наскільки фінансово складно. Тому вирішила навчитись новій професії та стати фотографинею. З того моменту я час від часу роблю гарні фотографії особливої малечі.  Але мрію, що вже в наступному році це стане сталим проєктом.  

Фото з архіву Валентини

Нещодавно  ми з чоловіком знайшли приміщення для діяльності нашого клубу FotoFreedomUa в культурному центрі « Арт Братислава» на Оболоні. Поки ми робимо там ремонт, а вже з нового 2022 року ми плануємо розпочати роботу інклюзивного клубу творчого дозвілля для молоді. Ми на початку розвитку своєї громадської організації, нам не вистачає знань та досвіду. Але ж це нас не зупинить, продовжуємо вчитись і розвиватись.

На волонтерство мене надихають та мотивують своїм прикладом роботи Леся Литвинова та її фонд «Свої». А також Тетяна Баранцова та громадська луганська обласна організація «Асоціація жінок, молоді, родин з інвалідністю Східного Донбасу — Схід». Це ті люди, які є прикладом служіння людям, щирого серця та рушійною силою розвитку волонтерства та громадянського суспільства в Україні.