Кримська спрага. Чи допоможуть дощі?

З 1971 року, коли Північно-Кримської канал дійшов до м. Керчі, дніпровська вода забезпечувала 85% водоспоживання в Криму. Після цього була сформована сучасна мережа водосховищ (23 водосховища загальним об’ємом 399 400 000. куб. м.). В залежності від джерела наповнення водосховища діляться на водосховища природного стоку та наливні водосховища. Перших на півострові 15, вони заповнюються під час осінньо-зимового періоду, а також під час весняних паводків, іноді – влітку під час злив. Наливних водосховищ на півострові 8. Вони наповнювалися з Північно-Кримського каналу – їх об’єм 146 350 000. куб. м. 

Так виглядав Північно-Кримський канал в Армянську в квітні 2014 року

Після початку окупації Криму водопостачання з головної водної артерії, яка з’єднує материкову частину України і півострів – Північно-Кримський канал – було припинено. Погіршила ситуацію з виснаженням водних ресурсів незначна кількість опадів за останні роки. Ця ситуація стала найбільш критичною за весь час після спорудження Північно-Кримського каналу, адже господарське освоєння більшої частини Кримського півострова переважно відбулося вже після того, як стало можливим зрошення із залученням каналу (за рахунок власних водних ресурсів півострів забезпечувався лише на 13-15%, інший обсяг йшов з Дніпра). Після припинення подачі дніпровської води в квітні-травні 2014 року, запаси води в кримських водоймищах в короткий час досягли критичного мінімуму, що призвело до кризової ситуації в різних сферах життєдіяльності регіону. Ця криза почалася з весни 2015 і продовжується до цього дня.  

На початку 2021, стан наповнення водосховищ став критичним. У курортних містах окупованого півострова місцевих жителів просять економити воду для туристів. При цьому в багатьох населених пунктах півострова подають воду за графіком. Слід очікувати продовження масштабного пересихання річок, адже ці процеси почалися ще в 2020 році. Тоді пересохли річки Альма, Чорна, Танасу і Кача. Саме ці річки відрізняються від інших тим, що вони були джерелом наповнення кримських водосховищ. Крім того, пересохли і гірські озера (наприклад, в Арпат (Зеленогір’я) — озеро Панагія). 

За цей час що тільки росіяни і окупаційна влада Криму не говорили і як тільки не намагалися залякати Україну. Паніка серед політичних верхівок окупаційної влади з приводу дефіциту прісної води в Криму досягла апогею 12 серпня 2019 року. Постійний представник Криму при президентові Росії Георгій Мурадов заявив під час засідання з питань поліпшення інвестиційного клімату півострова, що збирається звернутися до Кремля з проханням почати переговорний процес з Україною про зняття водної блокади і відкриття шлюзів Північно-Кримського каналу. При цьому пролунав новий аргумент: вода в Дніпрі – російська. 

«Ми хотіли б просити допомогти почати зондаж, можливо переговорний процес з українською стороною про те, щоб вони нашу воду пропускали до Криму. Це не вода річки Дніпро, яка належить Україні, це наша вода, що йде з території РФ», – заявив він. 

Заради справедливості варто сказати, що Дніпро справді починається на території Росії і тече землями Білорусі та України. За даними аналізу Представництва ООН ГЕФ в Україні, більше 57% басейну Дніпра, разом з усіма притоками, знаходиться на території України. Більш того, Україна – остання країна, яка приймає стік Дніпра після комунального і промислового використання сусідніми країнами: Білоруссю і Росією. Згідно з даними українського Держводагентства, Київ взяв на себе найвитратніші зобов’язання з очищення і підготовки водних ресурсів для потреб населення, в тому числі для кримчан. 

Треба відзначити, що Дніпро не дає спокою Мурадову з жовтня 2018 року. Тоді він вніс пропозицію перекрити Дніпро на підході до України і направити воду з притоки Дніпра-Десни в приплив Волги-Оки. Мурадов вважав можливим таким чином компенсувати дефіцит прісної води в Криму. Щоправда він не пояснив, як вода з Оки мала опинитися в Криму. 

Зараз же окупанти зібралися вимагати від європейських судів визнання дій України щодо перекриття Північно-Кримського каналу як геноцид громадян Росії. 

Паралельно «світлі голови» окупованого Криму думають, де б дістати воду. Треба сказати, що життєздатних ідей практично немає. 

Якщо раніше так званий глава Криму Сергій Аксьонов планував зганяти хмари, то тепер є пропозиція їх підігрівати. Як пояснив доктор географічних наук, дійсний член Кримської академії наук професор Олександр Холопцев в пропагандистських ЗМІ: «оскільки повітря позбавляється водяної пари, тому що вона піднімається і охолоджується, найпростіший спосіб – трохи його [повітря – ред.] підігріти, – пояснив учений. – Але якщо ми почнемо підігрівати повітря де попало, то ми отримаємо термічну конвекцію: повітря, нагрівшись, буде підніматися в більш холодні шари атмосфери, де будуть утворюватися купчасті хмари. А якщо ми будемо підігрівати сильніше, то це вже будуть хмари, які [приносять – ред.] зливові опади, а іноді і град». Нагрівати думають тепловими гарматами, але поки це просто на рівні ідеї. 

Також думали видобувати воду під Азовським морем, але вона виявилася занадто мінералізованою і вимагає серйозного очищення, яке дорого коштує. Аксьонов заявив, що простіше закрити цей проект і збудувати два опріснювальних заводи у Фрунзе і Ялті. Однак це не менш затратно і може призвести до екологічної катастрофи в Чорному морі. Якщо говорити про Ялту, то там опріснювальну установку хочуть спорудити на межі південнобережного селища Відрадне і Ялти, між пляжем «Донбас» і ялтинськими очисними спорудами. Загальна площа території для розміщення опріснювача становить 12,9 га. 

Як буде проходити опріснення. Воду планують збирати на відстані 200 метрів від берега. Далі воду будуть продавлювати через напівпроникну мембрану, яка пропускає чисту воду і затримує молекули з домішками. А концентрат, який залишиться після опріснення разом з промивною водою збираються відправляти назад в море. Це може призвести до екологічної катастрофи, та й не всі країни Чорноморського регіону будуть раді таким діям. За підрахунками експертів, будівництво достатньої кількості опріснювальних установок буде коштувати окупантами приблизно 25-30% військового бюджету Росії. 

Не меншу шкоду екології завдає і єдиний на даний момент дієвий спосіб видобутку прісної води – буріння свердловин. Їх бурять у величезній кількості, що призводить до засолення ґрунту, який стає все більш непридатним для сільського господарства. Тільки цього року окупанти планують пробурити понад 50 свердловин. 

Варто відзначити, що навіть відновлення постачання води до каналу вже не є гарантією ефективного відновлення іригації і раціональним кроком з точки зору збереження водних ресурсів як таких. Протягом 10 років до окупації майже половина води з Північно-Кримського каналу втрачалася під час транспортування і розподілу. Волога випаровувалася та просочувалася в землю. Хоча, назвати це втратами буде несправедливо – вода, потрапляла в ґрунт, підживлювала підземні горизонти, а та, що випаровувалася, частково впливала на мікроклімат. Крім того, поки прісна вода надходила на поверхню півострова (з Північно-Кримського каналу), вона проникала вглиб ґрунтових горизонтів і постійно наповнювала їх. Від цього солона морська вода під тиском постійного припливу прісної виштовхувалася з ґрунтових горизонтів назовні, за межі суші. Тому чим більше «поливати» Крим, тим більше його ґрунтові води стануть прісними. Якщо ж не поливати, а викачувати воду з ґрунтових горизонтів, замість неї з навколишнього морського простору надходитиме солона морська вода. 

Після зникнення постійного припливу прісної води, який тривав понад 50 років, відбулися зміни в гідрологічних процесах, які зараз важко оцінити. Крім того, в руслі каналу тепер ростуть дерева, які руйнують своїм корінням цілісність русла каналу. В разі відновлення постачання води, втрати при транспортуванні води істотно зростуть. 

Питне водопостачання 

Кримчани постійно скаржаться на якість питної води, яка з кожним роком стає все гірше і гірше. У деяких випадках не справляються навіть побутові фільтри для води. Вся справа у нераціональному використанні ґрунтових вод. 

Для отримання прісної води, необхідної для водопостачання, свердловини потрібно використовувати відповідно до об’ємів наявної в підземних джерелах води. Але це те, як має бути. В реальності ж окупанти роблять так: розвідують, де потоків відносно багато, починають шаленими об’ємами викачувати воду, і тому виникає засолення ґрунту всюди, де є видобуток. Звичайно, можна пробурити ще глибше, але з часом і там горизонт засолиться відповідно до ступеню вичерпання водного ресурсу. Більш того, якщо пробурити глибокі свердловини, це скоріш за все позбавить води тих людей, які мають неглибокі свердловини. 

Окремо варто сказати і про раціональність водокористування в зв’язку з мілітаризацією. На момент вторгнення Росії до Криму в 2014 році російських військових на півострові було 12500. У 2019 ця цифра, за даними українського МЗС, становила близько 31,5 тисячі. Згідно з нормами російського Міноборони, в залежності від погоди, на таку кількість військовослужбовців необхідно близько 2,6 мільйона кубометрів води на рік. Крім особового складу треба враховувати членів сімей військовослужбовців і сотні одиниць додаткової техніки. Для її миття або, наприклад, підготовки системи охолодження двигунів також використовується прісна вода. 

Від таких практично вандальних дій окупантів страждають сільське господарство і промисловість. 

Сільське господарство

Критична ситуація, що склалася в сільському господарстві Криму (особливо після посухи 2019-2020 років) найбільш вдарила по фермерству. Найбільше води вимагало вирощування рису на півночі півострова. До 2013 року рисові поля займали близько 35 тис. гектарів на півострові. Там щорічно збиралося до 100 тис. тон рису. Крим був найбільшим виробником рису в Україні. Для порівняння, площа рисових заливних полів Херсонщини становить лише близько 8 тис. гектарів. 

Другу позицію за споживанням води займало вирощування сої. Це також вологолюбна рослина. На третьому місці – виробництво зерна. У посушливі сезони зернові поля поливали водою. Зневоднення також впливає на зростання в Криму кормових рослин, таких як люцерна. Після перекриття каналу їх площі зменшилися в рази. Як наслідок, на півострові стає менше худоби, м’яса і молока. Сходить нанівець переробка молокопродуктів через брак молочної сировини. Попит на молочні продукти зростає, а якість погіршилася, тому що логістично складно і дорого завозити молочні продукти з Росії. 

У степових районах Криму зрошення стало частиною життєдіяльності людей, а сільське господарство – основною роботою. Аграрна сфера там швидко розвинулася саме після запуску Північно-Кримського каналу. За 5 років вартість житла в степових районах впала до 1,5-2 тис. доларів за будинок. В основному там залишилися жінки старше 70 років. 

Промисловість 

Спрагу відчуває і промисловість. Якщо до окупації в Криму найбільший обсяг води отримувало сільське господарство, після захоплення півострова Кремлем промисловість вийшла на перше місце за її споживанням. У 2013 році, за даними Міністерства навколишнього середовища України, на промисловість припадало всього 12% обсягу всієї води півострова. А вже в 2015 році – 50%. І це не тому що зросла потреба, просто промисловістю окупанти не стали жертвувати. Тобто якщо сільське господарство позбавили багаторічної норми води, промислові компанії отримують її в звичайному обсязі. 

Зокрема, два потужних підприємства, сумнозвісний ЗАТ «Кримський Титан» (м. Армянськ) і «Кримський содовий завод» (м. Красноперекопськ), технологічний процес яких залежить від поставок прісної води Північно-Кримським каналом, знаходяться у постійній загрозі припинення своєї роботи. Вода, яку почали видобувати з артезіанської свердловини, не підходить для технологічного процесу за своїми хімічним складом. У 2015 році для постачання підприємств були пробурені вісім свердловин. «Кримський титан» отримав дозвіл на відбір води в об’ємі 48000 кубометрів на добу, «Кримсода» – до 9000 кубометрів на добу. Перевірка якості води показала зростання її мінералізації. 

До речі, зусилля окупантів не врятували «Кримський Титан» та місцевих жителів від катастрофи. На заводі стався викид отруйних хімікатів. Справа в тому, що відходи виробництва після обробки ільменітового концентрату сірчаною кислотою скидалися в спеціальний кислотонакопитель (площею 42 квадратних километри), де їх розбавляли великим об’ємом води. Під впливом сонця шкідливі речовини практично непомітно зникали. До окупації вода з Дніпра надходила в кислотонакопитель через Північно-Кримський канал у необхідному обсязі. Проте, в 2014 році Україна припинила поставки прісної води, що з часом призвело до пересихання відстійника і виділення в повітря сірчистого ангідриду (SO2) з перевищенням допустимої норми в 5 раз. 24 серпня 2018 жителі Армянська відчули різке погіршення самопочуття, було чутно запах сірки. Всі металеві предмети вкрилися іржею і липким коричневим слизом. 9 вересня окупаційна влада заявила про тимчасове зупинення роботи заводу до з’ясування обставин і ліквідації наслідків. З Армянська евакуювали понад 5000 осіб, половина з яких діти. Крім того, від викидів хімічних речовин постраждала також прилегла Херсонська область. 37 прикордонників ДПСУ, які служили на КПВВ «Каланчак», отруїлися токсичними парами. Пізніше з небезпечного регіону евакуювали дітей шкільного та дошкільного віку. 

На думку експертів Міністерства навколишнього середовища України, в разі збереження поточної тенденції споживання води з підземних водойм Криму, повне виснаження запасів питної води може наступити в проміжок від 5 до 15 років (в залежності від конкретного району АР Крим). 

Загалом, прогнози далеко не втішні. Як ми писали раніше, навіть новий запуск Північно-Кримського каналу після деокупації Криму в повній мірі не зможе повністю розв’язати всі проблеми, що виникли внаслідок кремлівської агресії. 

До речі, у цій статті використано інформацію з другої частини нашого дослідження «Довкілля Криму: зміни и втрати за час&nbsp