Херсон: +3 8(095) 277-53-55

Консультація по Skype виключно
для тих, хто знаходиться у Криму.
Акаунт для звернень: krymsos_legal

 

Консультація психолога

+3 8 (050) 867-84-28

(Viber, Telegram, Whatsapp)

psiholog@krymsos.com

Геноцид: чому не можна залишати злочин невизнаним

17 / 05 / 2016

Верховна Рада України в листопаді 2015 року визнала депортацію кримських татар з Криму у 1944 р. геноцидом, а минулого тижня закликала до цього світову спільноту. Зустрічі із дипломатами та представниками міжнародної спільноти стосовно розгляду цього питання заплановані з 16 травня − якраз прямо перед 72-ю річницею депортації. Постає питання: чому тільки зараз, через 7 десятиліть, світ починає все більш впевнено називати депортацію геноцидом? Невже це питання настільки неоднозначне? QirimInfo розбиралось, чому ж все-таки депортація є геноцидом і чому саме зараз важливо офіційно це визнати.

 

Тотальна депортація кримськотатарського народу — вивезення у потягах, непристосованих для перевезення людей, близько 200 тис. осіб — виконана згідно із Постановою ДКО № 5859-сс від 11 травня 1944 року. Під час самої депортації і протягом перших років перебування депортованих у «спецпоселеннях» (в Сибіру, на Уралі та центральноазіатських республіках) внаслідок голоду, холоду, хвороб, нелюдських умов проживання загинуло, за різними підрахунками, від 38% до понад 46% усього населення (тільки протягом року першого року до завершення війни загинуло понад 30 тис. кримських татар). 

Незважаючи на визнання у 1967 році Верховною Радою СРСР необґрунтованості тотального звинувачення кримських татар, на територію Криму їм дозволили повернутися тільки в 1989 році – останнім з «покараних народів».

Геноцид, згідно із прийнятим у 1948 році офіційним визначенням ООН, – «свідоме нанесення шкоди умовам існуванням групи, що може привести до її повного або часткового знищення». Тому, по суті, депортація кримських татар цілком підпадає під значення терміну геноцид.

Наявність злочину проти народу тут очевидна, але визнання його геноцидом чомусь не було однозначним питанням для світової спільноти.

Самі ж кримські татари неодноразово підіймали тему депортації як геноциду, але лише за президентства Віктора Ющенко її почали розглядати в Україні грунтовно, на належному рівні: у 2006 році було створено спеціальну комісію Курултаю з вивчення геноциду кримськотатарського народу і подолання його наслідків, а в 2009 ця комісія оголосила проведення загальнонародної акції збору свідчень про депортацію кримських татар «Унутма». Зібрані в рамках цієї акції матеріали стали для істориків прекрасним джерелом до вивчення теми депортації. Однак після 2010 багато ініціатив у цій сфері зійшло нанівець.

 

Мімікрія «вождя»

Однак чому ж визнати злочин радянської влади геноцидом — так проблематично, на відміну від злочинів нацистів Німеччини, засуджених Нюрнбернзьким процесом? На думку історика Гульнари Бекірової, проблема через особливості так званого «радянського геноциду», або «геноциду по-сталінськи». У 2006 році у своєму виступі на Курултаї в якості керівника історичної групи спецкомісії з вивчення геноциду Бекірова зазначила, що на відміну від нацистської ідеології, яка відверто пропагувала принципи ненависті до окремих народів і груп, поставивши на чільне світу фігуру істинного арійця як найдосконаліше досягнення людства, ідеологія сталінська пропагувала принципи інтернаціоналізму і рівності всіх народів, що зовсім не заважало сталінському режимові прирікати деякі з них на смерть «в інтересах держави». Як приклад, у Постанові ДКО № 5859-сс від 11 травня 1944 року немає прямої вказівки знищити кримських татар, але на ділі, внаслідок нелюдських умов, в яких проводилась депортація, загинули тисячі людей.

– Геноцид по-сталінськи – це геноцид виключно на ділі і в фактах. Але марно шукати прямі вказівки на знищення, вони замасковані під красивими і правильними гаслами, а сам вождь при цьому мімікрує то під одну, то під іншу благовидну личину – наприклад, «суворого, але справедливого Батька народів»…, – заявила Гульнара Бекірова, додавши: – Ситуація з кримськими татарами, безумовно, відповідає не стільки букві, скільки духу Конвенції про геноцид.

Український інститут національної пам’яті також однозначний у своїх оцінках: депортація кримськотатарського народу – це злочин сталінізму, який має бути засудженим. Українські історики всіляко заперечують радянський міф про те, що кримські татари – “зрадники”, адже це риторика виключно радянської, а тепер вже російської пропаганди. Ця теза навіть не потребує спростування, як і інший міф про зрадників-українців, починаючи від мазепинців, а далі і петлюрівців та націоналістів тощо: такі поняття вживаються тільки російською пропагандою.

– По відношенню ж до кримських татар було здійснено саме геноцид – дії, які направлені на знищення конкретної етнічної групи. Нагадаємо, кримським татарам не дозволялось повертатись до Криму аж до кінця 80-х років. Були депортовані у 1941-1944 роках не тільки кримські татари, а низка народів, але чомусь їм останнім дозволили повернутися на свої етнічні землі – це ж про щось говорить, – говорить у своєму коментарі QirimInfo начальник відділу аналізу регіональних особливостей та політики національних меншин УІНП Богдан Короленко.

Отже, очікується, що світова спільнота має підтримати ініціативу Верховної Ради України, але тільки не Російська Федерація. І це не дивно, адже Росія вважає себе правонаступницею Радянського Союзу. Саме ж визначення депортації кримськотатарського народу «геноцидом» несе серйозні наслідки для обвинуваченої сторони (з 1948 року геноцид визнається ООН міжнародним злочином).

 

Парадигма Сталіна

Визнання геноциду може привести до певної відповідальності з боку тих країн, уряди яких були причетні до цих злочинів. Наприклад, визнання Голокосту ФРН призвело до того, що уряд Конрада Аденауера підписав 10 вересня 1952 року в Люксембурзі угоду з урядом Ізраїлю і Конференцією з матеріальних претензій до Німеччини, за яким зобов’язався виплатити компенсації постраждалій стороні. Геноцидом Міжнародний суд ООН в Гаазі визнав події 1995 року в Сребрениці (Боснія і Герцеговина), коли тисячі мирних жителів — хорватів і боснійських мусульман — було вбито в результаті захоплення боснійського міста Сребрениця сербськими військами під командуванням генерала Ратко Младича. І хоча згідно з рішенням суду, Сербія не буде виплачувати грошову компенсацію, однак «символічної» компенсацією може стати більш активна співпраця з Міжнародним кримінальним трибуналом для колишньої Югославії.

Невизнання обвинуваченої країною геноциду може привести до негативного її сприйняття на міжнародній арені.

Але для кримських татар визнання трагедію депортації геноцидом — питання принципу. Справа тут зовсім не в можливості отримати виплати, чи будь-які інші переваги, а лише заради встановлення історичної справедливості.

– Кримськотатарський народ не отримає ніяких привілей від цього. Зрозумійте, це (визнання депортації геноцидом – ред.) потрібно не кримським татарам, а всім нам, бо злочин повинен бути засуджений, – запевняє голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров, співавтор згадуваного нами звернення ВР до світової спільноти.

Він наголошує, що це звернення до Організації Об’єднаних Націй, Європейського парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, світових лідерів та всіх членів міжнародного співтовариства щодо вшанування жертв геноциду кримськотатарського народу потрібно розглядати комплексно, адже у ньому також закликають засудити порушення Російською Федерацією прав і свобод кримськотатарського народу в сучасному окупованому Криму.

По суті, та політика по відношенню до кримських татар, яку проводить окупаційна російська влада, дуже нагадує радянську. Показовим в цьому плані є те, що окупаційна «влада» Криму вперше в новітній історії заборонила проведення 18 травня традиційного траурного мітингу в центрі Сімферополя.

Тут спрацьовує проста схема: якщо злочин не покарано, то він в майбутньому призводить до подібних рецидивів. І якраз свідками такого рецидиву ми є сьогодні, оскільки переслідування кримськотатарського народу, зокрема його повноважного представницького органу — Меджлісу, на території тимчасово окупованого Криму показують, що тими методами, якими керувалося радянське комуністичне керівництво, на жаль, користуються і в сучасній Росії. З цим пов’язані і постійні масові обшуки представників Меджлісу кримськотатарського народу, і зникнення кримських татар, починаючи з 2014 року.

– Радянська пропаганда працювала продуктивно і ефективно, як і російська зараз працює. Пропаганда впливає на свідомість і “промиває мізки”, в тому числі і називаючи кримських татар “зрадниками”. І заборона Меджлісу вкладається в цю парадигму Сталіна, бо Крим нібито формально є суб’єктом РФ за логікою окупанта, але разом із тим ставлення до нього передвзяте, як і у сталінські часи. Це становить небезпеку для кримськотатарського народу, оскільки Росія, як правонаступниця Радянського Союзу, володіє тією ж методикою: немає людини — немає проблеми, немає народу — немає проблеми, – підсумовує історик Короленко.

Поділитись

Вибір редакції

Ще Статті