Як маленьких кримчан вчать бути росіянами

Кримчани, які не вітають незаконну російську владу на півострові, не вписуються в придуманий росіянами міф про те, що «Крим завжди був і є російським». Багато незгодних і наляканих репресіями виїхали, а ось ті з них, хто залишився, навряд чи колись визнають себе «великоросами». Інша справа – діти. У них немає ще власного погляду на життя, вони є відмінним ґрунтом для насадження «потрібних і правильних», з точки зору окупанта, ідей.

І хоча діти часто вчаться у батьків, але ж у тих не завжди знаходиться час для «політвиховання» своїх чад. Інша справа – школа, де дитина півдня слухає вчителя, який для неї все ж є авторитетом. Саме тому російський уряд Криму і взявся так активно за «патріотичне» виховання дітей, з яких вона має намір зробити «справжніх росіян». Про те, яким чином це відбувається, QirimInfo розповіли батьки кримчан.

Про патріотичне і духовно-моральне вихованні в РФ

Для виховання «патріотично налаштованих росіян» в Криму придумали цілу концепцію, а російський глава Криму Сергій Аксьонов підписав указ про її затвердження. Її повна назва: «Концепція патріотичного та духовно-морального виховання населення в Республіці Крим». Вона грунтується на загальноросійських принципах, а її метою є «формування в Республіці Крим єдиного духовного простору, що базується на принципах патріотизму і громадянськості». «Пріоритетними об’єктами» патріотичного і духовно-морального виховання є молодь, діти та підлітки.

Неважко здогадатися, що згідно з цією концепцією, «історичні та культурні зв’язки назавжди зробили Крим невід’ємною частиною Росії, багато в чому визначивши події 2014 року». Власне, цей погляд на історію відносин Росії з півостровом багато в чому і визначає російську політику в Криму. Звичайно, в «документі» також сказано, що держава повинна враховувати і місцеві етнічні особливості регіону. Тільки ось на практиці все виглядає не так толерантно, як прописано на папері.

У підручниках історія Криму розглядається невід’ємно від історії Росії. Наприклад, в підручнику з історії для 6 класу грецькі колонії на північному чорноморському узбережжі (і навіть Ольвія, яка розташована в сучасній Миколаївській області України!), названі найдавнішими містами «на території нашої країни». Деякі події якщо не перекручені, то упущені, як наприклад, перша депортація з Криму греків та інших народів у 18 столітті за наказом Катерини ІІ. Депортація кримських татар згадується побіжно, без опису того, наскільки жахливою були її результати. Та й кримських татар згадують лише в числі багатьох депортованих «народів Кавказу і Криму».

У цю картинку світу цілком вписуються заходи, на кшталт минулорічної ялтинської виставки, присвяченій дому Романових. На одному зі стендів йдеться і про Україну, але тільки як про проект Австро-Угорщини.

Як стверджують самі кримчани, такий підхід до вивчення історії не новий для Криму. Ольга Тимошенко, до липня 2014 – директор української школи в Євпаторії, розповідає, що cлово «бандерівець» в Криму і при українській владі вважалося лайливим, а багато вчителів історії так і взагалі були переконані, що «Бандера їв дітей».

– Можете собі уявити, на якому рівні вивчалася історія України, якщо відразу після референдуму директор однієї з гімназій, вчитель історії за освітою, скинув мені статтю про те, як Бандера «ґвалтував дітей», – обурюється Тимошенко. – Тому вся сьогоднішня пропаганда потрапляє на благодатний ґрунт.

Але все ж сьогодні ситуація трохи інша: тепер російську ідентичність виховують не тільки на уроках історії.

Портрети Путіна в дитячому садку

Так як анексували Крим в березні 2014 року, то шкільну програму на російську поміняти встигли тільки з початку нового навчального року. Але з «патріотичним вихованням» вирішили не затягувати.

– Перед самим референдумом, ще на початку березня 2014 року, в школі, де вчаться мої діти, відбулись загальношкільні збори. На нього директор покликав усіх батьків і почала пояснювати, що ось мовляв зараз ми поки перебуваємо в Україні, а скоро у нас буде референдум, на якому ми нарешті вирішимо, в якій державі жити, – згадує Ольга, мати двох школярів. – Сказали, що з вересня у нас буде вже російська програма. А першого вересня учитель відразу на зборах заявив, що головний акцент, звичайно, буде робитися на вихованні патріотизму.

Відразу після «референдуму» вчителька привітала другокласників, а також батьків з тим, що «ми нарешті з Росією!», а в класі повісили портрет Володимира Путіна. Кримчанка Олена, яка працює в одному з дитячих садків Кіровського району, розповіла, що портрети президента висять і там, де раніше ніяких портретів політичних діячів не було: в коридорі і в групах. Дітям тепер постійно твердять про те, що вони – росіяни.

Промивання мізків, стверджують батьки, стало для школярів звичним явищем.

– У старшого сина (9 клас – прим. QirimInfo) є такий урок, як «суспільствознавство», де на кожному уроці вчителька розповідає про політику. Ну а що вони можуть розповісти «про політику»? Природно, говорять про те, що всі українці фашисти, як нам сильно пощастило, що у нас немає війни, тому що нас «велика Росія» захистила і все в такому дусі, – обурюється Ольга. – Про Донбас розповідають: там йде війна, на якій українці один одного вбивають. Загалом, стандартні фрази. Я синові порадила надіти навушники, щоб цього не чути. Він так і зробив, але підійшла вчителька і зробила йому зауваження: «Невже тобі не шкода дітей Донбасу?» Син відповів, що шкода, але чому він на кожному уроці повинен це слухати?

А за словами кримчанки Катерини, на будь-яку дитячу гру з імітацією зброї вчителька її дитини говорить: «Хочете воювати – їдьте на Україну».

У деяких школах з п’ятого класу ввели політінформацію, основи православної культури.

 [gallery-6573]

– Кожен підручник, навіть з фізкультури, буквально напханий: війна, танки, «діди воювали», велика нація, гімни, кругом вороги, ювенальне право тощо, – ділиться з QirimInfo кримчанин Дмитро. – Дитина написала на полях «путен дурень» – що там почалося! І прокуратурою лякали, і чекістами, і останнє-передостаннє зауваження! Загалом, НП районного масштабу, без перебільшення. Ледве загасили.

Війна навколо гімну

Окрема проблема – виконання гімну. Хоча російський гімн і змушують вчити, але батьки проукраїнськи налаштованих дітей часто цю вимогу ігнорують, дозволяючи дітям приносити «двійки» за невиконане завдання.

– Щодо гімну йде справжня війна. Зійшлися на тому, що діти відкривають рот і беззвучно співають український, – розповідає батько школяра Дмитро. – Але є у нас вчителька, у якої виконання гімну – обов’язковий ритуал початку її уроку. А мій 13-річний син пару уроків просто мовчав – вліпила кол. Не допомогло, так налякала двійкою в чверті. Результату – ніякого. В результаті – побилися. Вибачалася, уклали «мирову», але тепер при кожному рецидиві я директрису цією історією шантажую.

Спочатку діти ще намагалися бунтувати проти нових правил, але з часом це робити все складніше. Ольга Тимошенко розповідає, як на лінійці на честь свята останнього дзвоника у 2014 році вже звучав гімн Росії, але в її школі половина учнів плакала разом з батьками.

– Багато хто прийшов у вишиванках, особливо 1-2 клас. Спочатку такий опір демонстрували, а зараз не знаю, як там, адже ті, хто міг його чинити, виїхав з півострова. Вони не витримали тих залякувань і цькування, – з жалем згадує Тимошенко.

Пам’ятні дати: вірші про Росію і листівки “ополченцям”

На 23 лютого дітей змушують малювати малюнки на військову тематику.

– Моєму синові взагалі сказали на уроці малювання до «23 лютого» в минулому році намалювати листівку для «ополченця»! – скаржиться Ольга. – А в минулому році до «70-річчя Перемоги» доньці в третьому класі сказали намалювати тематичний малюнок. Намалювали маки, вічний вогонь – щось нейтральне. Дитина приходить після уроків додому і каже, що її малюнок «неправильний», а потрібно було намалювати якийсь танк, зброю і щось в цьому роді. Хоча зброя – символ війни, а перемога – це мир. Тому ніяку зброю ми і не малювали.

Кримчанка Тетяна теж розповідає, як замість вірша на 23 лютого про Росію, вивчила з дочкою вірш до дня народження Лесі Українки (26 лютого).

– Готували свято, дали слова вчити – пісні і вірші про Росію. Я дозволила дочці не вчити. Учитель намагалася поскаржитися, що прийшла не підготовленою, на що я відповіла, що не хочу забивати мізки дитині, тому ми вивчили поезію Лесі Українки в честь дня її народження. В результаті, вчителька прочитати вірш так і не дозволила, адже він українською мовою.

Примітний також інший факт: в деяких музичних школах введено негласне правило – не брати для виконання пісні українською мовою.

Ще в школах відзначається 16 березня – день «референдуму», або як називають в Криму – «день возз’єднання». До нього приурочено багато додаткових занять. Як правило, вони є обов’язковими до відвідування.

 [gallery-6575]

Незмінний атрибут «9 травня» – георгіївська стрічка також часто обов’язкова як елемент шкільної форми. Але все ж варто відзначити, що тут все залежить від бажання адміністрації школи: рішення про те, чи варто носити стрічку, приймають вони.

– У минулому році ми фіксували випадки, коли діти відмовлялися одягати «георгіївську стрічку» на «9 травня». Але ось згадайте, будь ласка, себе в школі: як би ви вчинили, коли в початковій школі всі надягають якийсь значок і вам учитель пояснює, що це правильно і так треба робити? Навряд чи ви б пояснювали їй, що батьки вам говорять протилежне і ви нічого надягати не будете, – розповідає про складності вибору у дітей Валентина Потапова, голова Центру громадянської просвіти «Альменда». – У моєї подруги, проукраїнські налаштованої, дочка зараз навчається у 8 класі. У минулому році вона одягла видану їй «георгіївську стрічку». Моя подруга довго думала, як поступити, і просто цю стрічку сховала. На щастя, дитина не помітила її зникнення. Але ось для моєї подруги це було моральною дилемою: адже якщо натиснути на дитину, то можна зробити її ізгоєм у класі через інші погляди.

Єдиний вихід – мовчання

Батьки відзначають, що якщо раніше діти не замислювалися, хто якої національності, то зараз відкрито ворогують, ненавидять «татар» і «укропів». Причому «педагоги» частіше займають в конфлікті сторону росіян, закриваючи очі на приниження кримських татар і українців. Тому діти намагаються адаптуватися до тих умов, в яких вони опинилися, часто приховуючи свою проукраїнську позицію, якої дотримуються вдома батьки. Звичайно, далеко не всі вчителі зациклені на патріотичному вихованні, але все ж про свою проукраїнську позицію варто мовчати, щоб не стати ізгоєм у колективі.

Тему тиску на дітей, точка зору яких відрізняється від загальноприйнятої, не люблять піднімати самі батьки. Багато проукраїнськи налаштованих кримських сімей переїхали на материк, а багато з тих, хто залишився, залякані. Тим більше, звернення до правозахисників з питання обмеження прав дітей в школі може закінчитися плачевно для самої дитини: це може спровокувати посилений тиск не тільки з боку вчителів, а й з боку інших дітей.

Проте, проблеми ці є, а ось боротися з ними в Криму практично нереально: хіба що виїхати з окупованого півострова. Але хіба це можна вважати виходом?