Від насильницького зникнення до вироку: як жертви насильницьких зникнень стають політв’язнями? 

Після окупації Криму у 2014 році російська влада фактично запровадила на півострові практику насильницьких зникнень – випадків незаконного затримання особи або ж її викрадення представниками держави, які відмовляються підтвердити факт позбавлення свободи, не розкривають місця перебування й не допускають зв’язку з рідними чи адвокатом. Це – грубе порушення міжнародного гуманітарного права, що уможливлює тортури, шантаж та позасудові страти. 

Нерідко жертви насильницьких зникнень на окупованих територіях України, зокрема у Криму та частині Херсонщини, згодом опинялися в центрі сфальсифікованих кримінальних справ, які окупаційна влада порушувала проти них. Після місяців або навіть років повної невідомості ці люди раптово з’являлися в інформаційному полі вже в новому статусі – політичних в’язнів. Проте не всі проходять цей шлях: дехто так і не доживає до «вироку» – їхнє життя обривається без слідства, суду та навіть офіційного визнання факту затримання. Це вважається позасудовою стратою. 

Така доля спіткала кримськотатарського активіста Решата Аметова – першу жертву російської агресії. 3 березня 2014 року він вийшов на одиночний протест проти окупації Криму. За кілька годин учасники незаконного збройного формування «Самооборона Криму» викрали його, а через кілька днів Решата Аметова знайшли мертвим зі слідами численних катувань.  

У цій статті ми розповімо про ще одну жертву насильницького зникнення – Леру Джемілову, яка пройшла шлях від викрадення до вироку. Через її історію ми покажемо, як російська влада спочатку незаконно викрадає людину, ізолює її від родини та правового захисту, застосовує тортури, психологічний тиск і шантаж, а потім фабрикує кримінальні справи з метою політичного переслідування. 

У результаті жертві насильницького зникнення штучно надають процесуальний статус – спочатку підозрюваної, а згодом обвинуваченої у сфабрикованих справах, що дозволяє формально легалізувати її переслідування та подальше позбавлення волі. 

Насильницьке зникнення Лери Джемілової 

Лера мешкала у селі Кримка Джанкойського району, коли російські силовики прийшли до її оселі з обшуком. Того ж дня, 21 травня 2024 року, дівчина була затримана.  

Згодом «мировий суд» виніс рішення про її арешт на 15 діб за начебто «відмову від проходження перевірки на вживання наркотиків». А співробітники ФСБ повідомили сестрі Лери, що після відбування покарання її переведуть до управління ФСБ у Сімферополі. 

Після цього почався період повної невідомості. Протягом понад десяти місяців родина не знала, де перебуває Лера і який її правовий статус. Адвокатські запити залишалися без відповіді: у ФСБ повідомили, що кримінальне провадження проти неї не відкривалося. Жодних офіційних підтверджень про її місце утримання чи обставини затримання родина не отримала. 

Викрадення Лери Джемілової набуло ознак насильницького зникнення. За нормами міжнародного права, насильницьке зникнення передбачає три ключові елементи: арешт, затримання, викрадення особи чи позбавлення її волі в будь-якій іншій формі; здійснення вищевказаних дій представниками держави чи особами, які діють за підтримки держави; відмова визнати факт позбавлення волі або приховування даних про долю чи місцеперебування зниклої особи, унаслідок чого ця особа залишається без захисту закону.  

Від зникнення до вироку 

Через місяць після того, як українські медіа оприлюднили інформацію про зникнення Лери Джемілової, пресслужба ФСБ повідомила про затримання мешканки Джанкойського району того ж року народження за звинуваченням у шпигунській діяльності. Ім’я не називали, однак сукупність обставин вказувала саме на Леру. Після періоду повної невизначеності, 20 березня 2025 року з’явилася офіційна версія її утримання. 

Дівчині інкримінували статтю 275 Кримінального кодексу рф – «державна зрада». Ця стаття передбачає покарання до 20 років позбавлення волі та регулярно застосовується в окупованому Криму у справах, пов’язаних із нібито співпрацею з українськими спецслужбами. Справи за цією статтею, як правило, розглядаються в закритому режимі з посиланням на державну таємницю. 

Подібну практику застосовували і в інших справах. Зокрема, колишню політбранку Леніє Умерову, яка не мала російського громадянства, звинуватили у шпигунстві за статтею 276 КК рф. Водночас стаття 275 КК рф («державна зрада») також передбачає відповідальність за шпигунство, якщо обвинувачена особа має російський паспорт. 

У березні 2025 року інформація про арешт Лери Джемілової з’явилася в підконтрольних росії медіа. У повідомленнях стверджувалося, що її звинувачують у нібито співпраці з українськими спецслужбами, зокрема у «зборі інформації про військові об’єкти». У Представництві Президента України в АРК зазначили, що подібні формулювання неодноразово використовувалися окупаційною адміністрацією для фабрикації справ за обвинуваченням у шпигунстві. 

Після місяців невизнаного утримання Лера з’явилася у публічному полі вже в статусі підозрюваної у державній зраді. Однак цьому передував не просто «непрозорий перехід», а вчинення щодо неї насильницького зникнення – одного з найтяжчих міжнародних злочинів. Лише після періоду повного виведення з-під захисту закону, відсутності зв’язку із зовнішнім світом та перебування у фактичній повній владі силових структур, її статус було формалізовано як затриманої у кримінальному провадженні. 

Таким чином, кримінальне переслідування не замінило насильницьке зникнення, а стало його продовженням та процесуальним оформленням постфактум. Фактично насильницьке зникнення використовується як механізм повного контролю над людиною для ізоляції, тиску та отримання потрібних свідчень поза будь-якими правовими гарантіями, після чого вже запускається формальна кримінальна процедура. Саме за такою логікою справа Лери згодом набула ознак політично вмотивованої та завершилася обвинувальним вироком. 

У серпні 2025 року окупаційний суд виніс вирок: Леру Джемілову засудили до 15 років позбавлення волі у колонії загального режиму, а також призначили додаткові санкції у вигляді штрафу та обмеження свободи після відбуття основного строку. В січні 2026 року російський Третій апеляційний суд загальної юрисдикції залишив вирок в силі. Справа, що почалася з насильницького зникнення і тривалого періоду ізоляції, завершилася суворим вироком. 

Офіційної інформації про застосування до Лери Джемілової тортур, психологічного тиску чи шантажу у відкритих джерелах немає. Водночас раніше ми зазначали, що після викрадення людей у Криму часто утримують у повній ізоляції – у статусі інкомунікадо, без доступу до родичів і адвоката. Такий режим може тривати місяцями, а інколи й роками, і саме він створює умови, в яких силові структури мають можливість без зовнішнього контролю застосовувати фізичний або психологічний примус. У подібних справах цей період нерідко передує появі «зізнань» або інших документів, що формально легалізують затримання. Після цього людину переводять до офіційного слідчого ізолятора, і вона вже постає у статусі обвинуваченої в межах кримінального провадження. 

Долю Лери зараз повторює 25-річна кримська татарка Хатідже Буюкчан, яка зникла 6 травня минулого року. Дівчина стала жертвою насильницького зникнення та понад два місяці її місцеперебування було невідомим.  Протягом цього часу окупанти вдалися до типової практики, опублікувавши відео, де, вірогідно, під примусом, дівчина розповідає про співпрацю з українськими правоохоронними органами. Хатідже нібито намагалась підірвати російського військового у його автомобілі. За даними окупантів, щодо неї наразі порушено кримінальну справу про тероризм та державну зраду.  

Історія Лери Джемілової – не поодинокий випадок, а частина системної практики, за якої насильницьке зникнення стає першим етапом політичного переслідування. Викрадення, ізоляція без правового статусу, повна невідомість щодо долі людини, а згодом поява кримінального обвинувачення і вироку створюють механізм, що дозволяє приховати початкове беззаконня за формальними юридичними процедурами. Так жертва зникнення поступово перетворюється на «обвинувачену», а потім – на політв’язня. 

Навіщо змінюють місце утримання зниклих, яку допомогу надає КримSOS родинам зниклих, що робити в перші дні після зникнення та історії жертв насильницьких зникнень на окупованій частині Херсонщини – дізнавайтесь у нашій статті за посиланням.