Україна в біноклі Заходу

«З погляду Заходу, руїни СРСР прагнуть повернути загублений статус наддержави, стати одним з полюсів світової політики, і тому вже не перший рік розширюють свою зону впливу», —  про те, як висвітлюється російсько-український конфлікт у західних ЗМІ читайте в огляді співробітника інформаційного центру QirimInfo Андрія Пекаря на Еспресо.tv.

Останні півтора року були дуже важкими для України. Мало кому вдалося лишитися осторонь від подій, що відбуваються в країні. Тисячі українців загинули, сотні тисяч втратили житло й роботу. Тією чи іншою мірою зачепило кожного з нас, наших родичів і друзів.

Захід — очами своїх інформаційних агентств, газет і телеканалів — бачив події по-своєму. ЗМІ із усього світу ретельно висвітлювали внутрішній конфлікт в Україні ще з осені 2013 року. Світова громадськість захоплювалася, співпереживала, дивувалася, обурювалася й просто «виявляла стурбованість». Але наприкінці лютого 2014 року ситуація різко змінилася. З появою російських військових на території України почалася переоцінка подій, як у головах українців, так й у свідомості Заходу. І хоча збройний конфлікт із агресором зосередився в східних регіонах України, боротьба різних ЗМІ за розуми людей охопила увесь світ. Згодом риторика еволюціонувала по обидві сторони барикад, але основні позиції Заходу й Росії залишалися незмінними.

Західні аналітики, експерти й колумністи приділяють чимало уваги анексії Криму й конфлікту на сході України, але розглядають їх у першу чергу як частини однієї набагато більшої проблеми — нового зовнішньополітичного курсу Росії. Росія почуває, що перебуває на задвірках однополярного світу, і її це не влаштовує. З погляду Заходу, руїни СРСР прагнуть повернути загублений статус наддержави, стати одним з полюсів світової політики, і тому вже не перший рік розширюють свою зону впливу.

Зокрема, Захід побоюється, що Росія може повторити український сценарій в Естонії або Молдавії, скориставшись місцевими російськими етнічними меншостями, або довести Україну до рівня держави, що не відбулася. Західні експерти й політики впевнені, що російська загроза вимагає комплексної відповіді, продуманої послідовної політики, спрямованої на стримування російської агресії. І якщо вдасться осадити Росію, змусивши її стримати амбіції, значна частина проблем поменше рано або пізно вирішиться сама собою.

Позиція Росії теж слабко змінилася за останній рік. Так, вона перейшла від заперечення своєї причетності й обвинувачень у фашизмі до викривних інтерв’ю Гіркіна й визнання Путіна у фільмі «Крим. Шлях на Батьківщину». Але вона, як і раніше, намагається переконати всіх навколо, що в її діях немає нічого страшного. Їй потрібно зберегти обличчя й свободу дій. Тому регулярно з’являються заяви про відновлення історичної справедливості, результати нових соціологічних опитувань, що  показують загальну любов кримчан до Росії, репортажі про успіхи кримської економіки й спроби очорнити США, «адже вторгнення в Ірак нічим не краще». Все це підкріплюється європейськими й американськими авторитетами, чию підтримку змогла купити Росія. Правда, підтримувати Росію згодні здебільшого радикали на зразок голови «Національного фронту» Марін Ле Пен і прем’єр-міністра Греції Алексіса Ципраса.

Почасти зусилля Росії винагороджуються — фундамент під хибкою єдністю Заходу поступово слабшає, його роз’їдають заяви, що санкції шкодять економіці ЄС, і нові проблеми на зразок ІГІЛ, які перетягають на себе увагу. З іншого боку, ряд західних експертів підкреслює, що Захід почасти сам винуватий у ситуації, що сформувалася. Мовляв, його бездіяльність і нерішучість розв’язують Росії руки, і ці помилки потрібно компенсувати більш радикальними заходами.

Яка зі сторін виявиться міцнішою — стане зрозуміло в червні, коли встане питання про продовження антиросійських санкцій й ЄС доведеться пройти серйозний іспит на єдність.