Що заважає звільненню політв’язнів у «справах Хізб ут-Тахрір»?
21 / 10 / 2020«Хізб ут-Тахрір» (ред. — ХТ) — це панісламістська організація, яка виступає за об’єднання всіх мусульман і створення глобального халіфату. На відміну від багатьох фундаменталістських організацій («Аль-Каїда», «Ісламська держава»), ХТ відкидають терор як засіб досягнення цілей. Хоча ХТ виступає за побудову халіфату політичними засобами, багато мусульманських країн розглядають їх ідеологію як загрозу для свого політичного устрою. Як наслідок, діяльність ХТ офіційно заборонена на території багатьох мусульманських країн, зокрема Саудівської Аравії, Єгипту, Йорданії, Туреччини, Індонезії, Пакистану, Бангладеш та держав Центральної Азії. Крім того, ХБ була визнана екстремістською організацією на території Німеччини через антиізраїльські висловлювання.
Натомість ХТ легально діє на території більшості західних держав (США, Австралія, Велика Британія, Нідерланди, Данія) та деяких мусульманських країн (ОАЕ, Ліван, Малайзія). ХТ також вважається легальною організацією на території України. Особливо помітним був осередок ХТ у Криму, до якого здебільшого належали представники кримськотатарського народу.
Однак після окупації Криму представники ХТ стали об’єктами переслідування з боку російських силовиків. Росія, як держава-окупант, поширила своє кримінальне законодавство на територію Кримського півострова, в той час як IV Женевська конвенція 1949 р. передбачає збереження чинного законодавства на окупованій території. Рішуче відкидаючи свої зобов’язання за міжнародним гуманітарним правом (МГП), Росія з 2014 р. почала застосовувати своє антитерористичне законодавство в окупованому Криму для переслідування кримськотатарських активістів і членів ХТ (ХТ була визнана рішенням Верховного Суду РФ терористичною організацією на території Росії в 2003 р.). Варто підкреслити, що Росія є єдиною державою в світі, яка визнала ХТ терористичною організацією. При цьому саме рішення викликало критику з боку правозахисників, зокрема міжнародного правозахисного центру «Меморіал». Так в мотивувальній частині рішення Верховного Суду не наведено жодних даних про терористичну діяльність ХТ відповідно до визначення тероризму, яке міститься в Кримінальному Кодексі РФ і Федеральному Законі РФ «Про боротьбу з тероризмом» від 03.07.1998, що є очевидним підставою для визнання цього рішення необґрунтованим. Наразі не існує підтверджених фактів причетності членів ХТ до скоєння терактів ані в Росії, ані в світі. Тим не менш, за 6,5 років окупації співробітники ФСБ провели близько 100 обшуків у будинках кримських татар та заарештували близько 80 осіб за звинуваченнями у нібито причетності до ХТ як до терористичної організації (ст.205.5 Кримінального кодексу РФ). Станом на вересень 2020 р., 26 фігурантів у «справах Хізб ут-Тахрір» отримали вироки, більшість з яких становлять позбавлення волі у колоніях суворого режиму на термін від 11 до 19 років. З тих пір лише чотири політв’язні у цих справах були звільнені — три фігуранти «Севастопольської групи справи Хізб ут-Тахрір» (Рустем Ваїтов, Ферат Сейфуллаєв, Нурі Прімов) вийшли на волю після відбуття терміну покарання, а один фігурант «другої Бахчисарайської групи справи Хізб ут-Тахрір» (Ернес Аметов) вперше в історії російського правосуддя отримав виправдальний вирок.
Реагуючи на арешти, вироки та грубі порушення прав людини стосовно фігурантів «справ Хізб ут-Тахрір», українські органи влади, правозахисники та журналісти нерідко просувають три наративи щодо переслідувань цієї категорії політв’язнів, які не завжди виглядають узгодженими та послідовними на міжнародній арені.
1. «Справи Хізб ут-Тахрір» в Криму — це переслідування групи за релігійною ознакою з боку російської окупаційної влади. Хоча цей наратив наголошує на репресивній політиці окупаційного режиму в Криму, його ефективність гальмується кількома обставинами. По-перше, чимало важливих партнерів України на міжнародній арені не готові боротися за звільнення політв’язнів у «справах Хізб ут-Тахрір» через те, що ця організація заборонена на території цих держав. По-друге, існують небезпідставні сумніви у причетності багатьох політв’язнів до ХТ, так як доказова база часто ґрунтується виключно на наявності забороненої літератури або записах розмов на політичну, побутову та релігійну тематику. По-третє, Росія прагне переконати країни Західної Європи та Близького Сходу в тому, що переслідування членів ХТ — це складова боротьби з ісламістським тероризмом, розраховуючи на підтримку тих країн, які борються з тероризмом вдома і закордоном.
2. «Справи Хізб ут-Тахрір» — це інструмент переслідування кримських татар як групи, яка демонструє нелояльність до російського окупаційного режиму. Цей наратив показує, що Росія використовує своє антитерористичне законодавство для переслідування кримськотатарських громадських активістів, журналістів та правозахисників за сфабрикованими справами. На сьогодні, серед 70 переслідуваних по терористичній статті кримських татар, 44 є громадськими журналістами, правозахисниками чи активними членами громадського об’єднання «Кримська солідарність», що підтримує жертви політичних переслідувань і їх сім’ї. Однак цей наратив не дає відповіді на запитання — як потрібно боротися за звільнення тих кримських політв’язнів, якщо виявиться, що хтось з них дійсно належить до ХТ?
3. «Справи Хізб ут-Тахрір» — це грубе порушення МГП. Цей наратив наголошує на тому, що фігуранти «справ Хізб ут-Тахрір» були свавільно позбавлені волі незалежно від своєї причетності чи непричетності до цієї організації, оскільки ХТ не є забороненою організацією на території України, в тому числі в окупованому Криму. Крім незаконного позбавлення волі, фігуранти «справ Хізб ут-Тахрір» також стали жертвами інших воєнних злочинів — позбавлення права на справедливе судочинство, нелюдського поводження, примусового переміщення за межі окупованої території тощо. Водночас апелювання лише до порушень МГП недостатньо, оскільки фігуранти «справ Хізб ут-Тахрір» також стали жертвами свавільного ігнорування основоположних стандартів у сфері прав людини, які є обов’язковими для РФ незалежно від факту окупації Криму.
Таким чином, Україні потрібно виробити єдину лінію поведінки щодо політв’язнів у «справах Хізб ут-Тахрір», яка би найефективніше сприяла їх звільненню. Ця позиція має бути консолідованою і послідовно доноситися до іноземних держав, міжнародних судових інституцій, правозахисників та ЗМІ. При цьому варто уникати тих меседжів, які не гарантують підтримку у боротьбі за звільнення цих політв’язнів через відмінну політику різних держав щодо ХТ. У цій ситуації необхідно апелювати до порушення Росією норм МГП в силу беззаперечних фактів, які підтверджують воєнні злочини стосовно фігурантів цих справ. При цьому, як додатковий інструмент тиску на РФ, необхідно використовувати всі наявні докази фабрикації справ проти жертв переслідувань за терористичною статтею, а також численні докази порушення права на справедливий суд, ефективні засоби захисту, свободу слова та релігії. Належна комунікація з іноземними державами, синхронізована санкційна політика, співпраця з Міжнародним кримінальним судом та всебічна підтримка родин фігурантів «справ Хізб ут-Тахрір» здатні підвищити шанси на якнайшвидше звільнення цієї категорії кримських політв’язнів з російських тюрм.