Режисер фільму «Мустафа»: спочатку ми хотіли показати Джемілєва звичайною людиною, але він все одно вийшов героєм

Днями завершилися зйомки документального фільму «Мустафа» про лідера кримських татар Мустафу Джемілєва. Ще трохи, і фільм можна буде подивитися на фестивалі «Молодість».

Для режисера Ахмеда Сарихаліла «Мустафа» став режисерським дебютом. Він розповів QirimInfo про процес створення фільму і про те, яким бачили Джемілєва його сучасники.

Чия була ідея зняти фільм «Мустафа»?
Ідея належить Ользі Морковій (правозахисниця, – ред.) та Тамілі Ташевій (координатор КримSOS). Я займався монтажем фільму Моркової «Crimea Unveiled» — «Крим всередині». Вона запропонувала зняти фільм про Мустафу Джемілєва і бачила мене режисером, але я відмовився.

І що вас змусило передумати?

Коли Ольга прийшла вдруге з пропозицією зняти кіно, я вже переїхав з Криму туди, де було безпечно — до Києва. Я подумав, чому б не почати нове життя в Києві з нового фільму?

Мустафа Джемілєв — хто він?

Складно оцінити масштаб особистості, не знаючи історії її життя. Моє покоління не застало той час, на яке якраз припав пік діяльності Мустафи Джемілєва. А в 90-ті про нього було багато різних розмов: я не завжди міг розібратися, де правда, а де брехня. Тому не міг сформувати якусь однозначну думку про нього.

Але після подій 2014 року багато молодих людей побачили в ньому знову приклад для наслідування, приклад мужності. Тоді Джемілєва знову побачили в дії — це той час, для якого він якраз підходить, як на мене. У мені це теж запалило певну іскру. Я почав читати біографічні книги про Мустафу Джемілєва.

Мене сильно вражає готовність людини пожертвувати собою. Таке дуже рідко зустрінеш.

Яким ви хотіли показати Мустафу-ага у фільмі?

Ми вирішили розповісти про основні події життя Мустафи Джемілєва: депортація, його перше ув’язнення, голодування. По цій лінії ми приблизно і рухались. Від неї Вахтанг Кіпіані (історик і журналіст, – ред.) і відштовхувався, коли брав інтерв’ю у героїв фільму.

За основу ми взяли переказ свого життя самим Мустафою-ага. На нього нанизували спогади тих, хто перетинався з ним особисто: дисидентів, правозахисників. Інтерв’ю виходили великі, в них було сказано багато цікавого. Було важко вибрати потрібні слова, тому, на жаль, під час монтажу дуже багато довелося відсіяти. Фільм у нас без закадрового голосу, тому історію повинні були розповісти герої.

Про Мустафу Джемілєва вже багато відомо, про нього знято багато передач, а в чому буде унікальність фільму «Мустафа»?

У фільмі мені хотілося показати Джемілєва звичайною людиною, зі всіма своїми слабкостями. З книг про нього складається враження як про відважного лицаря, яким він, без сумніву, і є. Але коли особисто з ним спілкуєшся, слухаєш його, в очі кидається його простота, відсутність пафосу, гарне почуття гумору. Мені не хотілося у фільмі відразу його представляти героєм. Хоча, все рівно в результаті він цим героєм і вийшов.

За яким принципом вибирали людей для інтерв’ю?

В основному наші інформанти самі були дисидентами, які на власному досвіді дізналися, що це таке, могли про це розповісти з перших вуст. Також ми опитували колишніх правозахисників, представників Меджлісу.

З вуст як українських, так і російських дисидентів на адресу Мустафи Джемілєва звучало дуже багато приємних слів. Наприклад, Мирослав Маринович (український правозахисник, – ред.) назвав Джемілєва топовою особистістю того часу.

Вдалося поговорити з тими, з ким хотілося?

Ми планували взяти інтерв’ю також у тих людей, які пішли з того шляху, по якому йшов Мустафа-ага. Деякі з них стали навіть в якійсь мірі опозиційними до нього. Але ці кілька людей відмовилися. Можливо, через те, що вони зараз живуть у Криму і тому бояться. Ось з ними поговорити у нас було бажання.

Було ще щось, чого не вдалося зробити під час роботи над фільмом?

Напевно, хотілося б більше познімати життя Мустафи Джемілєва, поспостерігати за ним в реальному часі. Познімати його виступи, в дорозі, в побуті. Цього не вдалося зробити в тій мірі, в якій хотілося б. А хотілося максимально зануритися в його життя, повсякденність.

А що навпаки вийшло, чого не планували спочатку?

Нам вдалося створити історичні реконструкції. Вони планувалися спочатку, але ми точно не знали, яким буде результат. Ми зробили шість таких ігрових епізодів (один із них не увійшов до фільму), щоб ними розбавити суху публіцистику.

Що ви відкрили для себе в процесі зйомок?

Мене здивувало, що російські дисиденти не могли зрозуміти, чому після розпаду СРСР Джемілєв вважав, що Крим повинен бути з Україною. З цього деякі зробили висновки, ніби рішення Мустафи-ага не завжди можна передбачити. Їх здивування тому, що Джемілєв не пішов з Росією, було щирим, адже, на їхню думку, після розпаду Союзу в Росії проходили якісь демократичні процеси.

Цікавими були розповіді про перше знайомство дисидентів з Джемілєвим. Наприклад, Павло Литвинов (фізик, політв’язень і правозахисник, – ред.) так розповідав про першу зустріч з Мустафою-ага на квартирі, на яку його привіз Петро Григоренко (генерал-майор, правозахисник, – ред.). Він побачив молодого чоловіка: зібраного, невисокого зросту, дуже енергійного і схожого на молодого турка. «Я зрозумів, що буду його слухати. І коли він заговорив, я переконався в цьому», — згадав Литвинов.

Про головного героя фільму «Мустафа» ми поговорили, а що читачеві варто було б дізнатися про його режисера?

За першою освітою я інженер, навчався в Севастопольському технічному університеті. Потім раптово вирішив зайнятися операторською роботою, мене запросили працювати на канал АТR. З цього і почалась моя творчість.

Пізніше я набрався досвіду взаємовідносин актора з режисером, коли зайнявся акторською майстерністю. Навіть грав у спектаклях. Але в основному я працював у якості оператора, монтував. Мені був знайомий процес створення документальних фільмів. Один з них — 20-хвилинний фільм «Бальзам» про мою сестру Ельвірі Сарихаліл (кримськотатарська співачка – ред.). Я його монтував, був оператором. Потім монтував «Crimea Unveiled» Ольги Моркової. Також я знімав сюжети про життя кримських сіл для телебачення.

«Мустафа» — мій дебют в повнометражному кіно. 90 хвилин для мене дуже серйозно, справді.

Ну і до того ж на мені лежала велика відповідальність: як розповісти про особу Мустафи Джемілєва, щоб не перебільшити і не зменшити його ролі в історії.

Чи впорався я — вирішувати глядачеві.