Один день із хроніки Харкова – записки очевидця

Вранці 27 лютого російські військові зайшли до Харкова з кількох напрямків. Почалися бої у місті, які не вщухають і досі. Будинки, лікарні, садочки та школи – всю інфраструктуру – знищують російські гради та ракети.

Харків’янин Микола Соловйов у facebook веде щоденник “Хроніки Харкова”, де ділиться своїми спостереженнями життя у місті-герої. Декілька днів як він створив Telegram-канал, де можна читати його записи. Далі – його спостереження щодо протистояння за 18 березня.

У місті з’явилося кілька свіжих “рубців”, а комунальні служби працюють на межі

Сьогодні обстріли Харкова тривали, але їх поменшало. З нових помітних руйнувань – корпус Академії управління (колишній Будинок політпросвіту). Здебільшого продовжуються невиборчі обстріли спальних районів на околицях міста.

Пожежа на Барабашево, що почалася вчора, не загашена, але локалізована. Я взагалі не впевнений, що погасити її до кінця вдасться. Думаю, шматку ринку зараз просто дадуть вигоріти. Особливих варіантів немає, там купа горючих продуктів на складах типу побутової хімії і т.д. Головне, що вдалося відсікти пожежу від житлових будинків та сильно знизити її інтенсивність.

Пожежа на ринку “Барабашово” у Харкові

На тлі зниження обстрілу комунальникам навіть вдалося частково відновити деякі магістралі. Поліпшилася трохи ситуація із подачею води та газу в деяких мікрорайонах. Ніколи б не подумав, що співатиму дифірамби харківським комунальникам. Але зараз вони працюють не просто на межі, а, здається, за межею можливого.

Ситуація в області залишається складною. Таке враження, що якщо перший тиждень всі зусилля ворог зосередив на самому Харкові, то зараз обламавши зуби, розмазує їх по інших населених пунктах.

Сьогодні знову зміг погуляти та поїздив містом. Візуально місто практично не змінилося за ці кілька днів. Кілька нових рубців додалося. Може ще трохи менше людей на вулицях, а може і здалося.

Був у трьох супермаркетах двох мереж. Ситуація трохи вирівнялася, базовий набір продуктів є скрізь. Хліб із перебоями, але є. Молочка, крупи, овочі застав скрізь. Яйця та ковбаси, сосиски – у двох із трьох. Кондитерки асортименти різний, але теж є.

При цьому зростають ціни. Важко сказати наскільки конкретно – цінників на половині товарів немає, доводиться йти до сканера і дивитися. Але судячи з чеку в тому, – виросли досить помітно. Як мінімум, половина покупців явно закуповується не на одну сім’ю. Це добре видно з того, як одразу розкладають покупки, як купують багато однотипного, явно “на всіх”.

Звичайно, за ці дві години прогулянки чіплявся з розмовами до незнайомих людей. Я дуже намагаюся для отримання картини максимально вирватися з бульбашки свого постійного спілкування, тому що чудово розумію, що вона не відображає загальних настроїв у місті. Вже практично немає жодних очікувань, що все ось-ось закінчиться.

Злість і ненависть до росіян в’їдається в людей і стає внутрішньою і довгостроковою. Навіть якщо окупанти звалять прямо зараз, вибачать їх, можливо, наші онуки, діти вже точно ні.

Вже набагато менше, але люди продовжують виїжджати із міста. Виїзд став набагато простіше, ніж був тиждень і, тим більше, два тижні тому. Наразі вже потяги відвозять усіх не по 150-200 осіб у вагонах, а більш-менш по кількістю місць. Стало набагато простіше знайти варіант вивезти маломобільних. Загалом зараз із Харкова спокійно їдуть усі, хто хоче виїхати.

Майже всі активного віку, що залишилися, знають, навіщо вони тут. Тільки частина людей похилого віку не виїжджає бо розуміють куди, не зорієнтувалися ще, незрозуміло чого чекають. Всі, хто молодший, залишилися для чогось. Хоча й не завжди можуть собі це сформулювати. Деякі, як я, просто з упертості.

Масово люди почали намагатись вирішувати якісь дрібні побутові проблеми, пов’язані з існуючою ситуацією. Такі, на які ще два тижні тому, в принципі, ніхто не звертав уваги. Перебудовується побут, перебудовується вся система дрібних та великих звичок. Повертається побутове планування.