Кримські в’язні: чи є права в людей, яких позбавили свободи?

Анексований Крим став фактично відрізаним від зовнішнього світу: РФ привласнила собі все, що знаходилось на півострові. І хоча частина населення, що не бажала жити на невизначеній території під юрисдикцією Росії, переселилась на материкову Україну, однак були люди, які цієї можливості навіть при бажанні не мали – ті кілька тисяч осіб, що перебували на момент анексії в місцях позбавлення волі.

На даний момент український омбудсмен Валерія Лутковська займається процесом передачі громадян України з місць позбавлення свободи в Криму до таких же установ на підконтрольній Україні території. Однак процес цей надзвичайно складний і поки не дав результатів – жоден в’язень чи підсудний не був переведений.

“Ми узгодили все з нашої сторони і уклали меморандум. Надіслали його Памфіловій (Елла Памфілова – уповноважений з прав людини в РФ) в Росію. Тепер це все їй треба узгодити зі своїми службами. І далі вже почнеться процес, коли двоє уповноважених – від України і Росії – будуть складати списки осіб для передачі, дивитися їхні справи тощо, – розповів про перебіг справ з передачею в’язнів прес-секретар українського омбудсмена В’ячеслав Чаплига. – Це ж не просто взяли – і передали. До того ж, цей процес залежить в основному від Росії – чекаємо, що вони скажуть”.

Умови та процедура передачі в‘язнів

Вже майже півроку Україна займається питанням переведення осіб з місць позбавлення свободи з Криму до материкової України. Проблема в тому, що не існує самої процедури передачі осіб з місць позбавлення волі – ніхто не знає, як це зробити. Спочатку були спроби створити тристоронню місію під головуванням омбудсмена Ради Європи Нілса Муйжнієкса, потім – через комісарів ОБСЄ.

Врешті-решт, українська сторона прийшла до висновку, що не існує інших інструментів, окрім як ad hoc (“для цього випадку”). Адже якщо здійснювати процедуру на основі міжнародних угод, це означатиме, що Україна визнає юрисдикцію Росії в Криму, що є неприйнятним. Відтак, було запропоновано найоптимальніший варіант: перехід в гуманітарну площину, коли уповноважені з двох сторін виступають у якості того містка, який дозволяє здійснити передачу в’язнів та підсудних з окупованих на підконтрольні Україною території. Тоді цей процес не буде мати політичних наслідків.

Не існує самої процедури передачі осіб з місць позбавлення волі – ніхто не знає, як це зробити.

Зважаючи на складність процедури, мова поки що не йдеться про передачу всіх в’язнів, а лише про зовсім незначний відсоток.

В’ячеслав Чаплига розповідає, що особи, які перебувають в місцях несвободи, завжди пересуваються під конвоєм – їх супроводжують озброєні люди. “Ті, хто буде приймати їх тут, на нашій території, – це теж озброєні люди. Питання: де гарантія, що не виникне конфлікту? То чи уявляєте Ви, як би відбувався процес передачі, наприклад, 1000 осіб, як про це заявляють часто наші політики? Як їх конвоювати, скільки потрібно зброї, скільки зброї має бути з тієї сторони, як їх утримати? Я впевнений, що політики, які роблять гучні заяви про передачі одразу тисяч в’язнів, відповіді на ці питання не дадуть”, – додав Чаплига.

Під час переведення в’язнів та підсудних головною умовою є врахування їхньої особистої волі та бажання перейти на територію України. Однак залишається відкритим питанням, чи готова інша сторона, РФ, врахувати волю і бажання осіб, позбавлених свободи?

Справа в тому, що частині таких осіб було надано російське громадянство замість українського, після чого з ними почали працювати як з російськими громадянами. Однак очевидно, що не завжди цей процес відбувається добровільно: українському омбудсмену було передано ксерокопію колективного звернення з 400 підписами про насильницьке навернення в російське громадянство осіб, що перебувають в Криму в ув’язненні, і спробу перегляду справ за російськими законами.

Чи діє в Криму правосуддя?

Складно відслідкувати реальну картину того, як здійснюється правосуддя в Криму, оскільки його ніхто не може промоніторити: скарги ж з місць позбавлення свободи дуже жорстко модеруються.

Взагалі ж через ізоляцію Кримського півострова, як через те, що люди в місцях позбавлення волі перебувають під постійним наглядом і обмеженні в праві обміном інформацією, складно перевірити, наскільки там дотримуються прав людини.

Однак є справи кримчан, що набули певного розголосу, як от справа Олександра Костенка, якого засудили за участь у Євромайдані. Якщо не брати до уваги, що справа була штучною і не мала під собою жодного кримінального підґрунтя, а також те, що можливий злочин був скоєний на території України громадянином України, наявними були ще деякі значні порушення прав людини в СІЗО-1 у Криму. Від адвоката Костенка, Дмитра Сотнікова, відомо про відмову надати підсудному кваліфіковану медичну допомогу, а в Олександра була зламана рука, про побої від сокамерників і відмову перевести підсудного в іншу камеру та про погрози вбивством.

Навряд чи приклад Олександра Костенка можна вважати поодиноким. Однак інформацію про порушення прав людини в кримських тюрмах та СІЗО можна отримати хіба що тільки від самих засуджених через їхніх адвокатів чи родичів, або від якихось російських органів, які працюють в Криму.

Але є одне але: в Російській Федерації діють “Громадські наглядові комісії”, які мають відвідувати місця позбавлення волі, спілкуватись з в’язнями тощо, але в Криму такої комісії нема. “Це тому, що там (в Криму) не було громадських організацій, які були б створені за законами Росії і могли б увійти в такі комісії, – пояснює керівник департаменту з питань помилування Адміністрації Президента України Олександр Букалов.

В Росії діють “Громадські наглядові комісії”, які мають відвідувати місця позбавлення волі, спілкуватись з в’язнями тощо, але в Криму такої комісії нема”

Український правозахисник Борис Захаров також зазначає, що система наглядових рад, які слідкують за дотриманням норм в установах відбування покарань, діє в Росії, але не може діяти в Криму. “Причина в тому, що організація, яка здійснює цей нагляд, має займатися цією проблематикою не менше п’яти років. А Крим опинився в окупації і визнається територією РФ трохи більше року. Тобто кримські установи виконання покарань залишаються без нагляду громадськості”, – підсумовує Захаров.

Отже, є певні проблеми з тим, щоб навіть російські правозахисники, не кажучи вже про українських, потрапляли до в’язнів в Криму, що значно ускладнює процес перевірки дотримання прав людини. І навіть якщо процес передачі українських в’язнів з Криму зрушениться з місця, з такими темпами він може бути затягнутий не на один рік.