Чому «Крим – це Україна» та інше формулювання неможливе?

За 8 років окупації росія максимально мілітаризувала Кримський півострів (включаючи створення юнармій) та використовує його як плацдарм для вторгнення на материкову частину України. І, вважаючи Крим уже своїм, Росія сьогодні намагається розіграти в переговорах карту про його статус. Не кажучи про те, що за 8 років періодично виникали нібито ліберальні російські думки щодо «припустимості» другого референдуму – щоб «Крим сам визначився».

Давайте розберемося чому такі питання неспроможні і не мають жодних правових підстав. Для цього доведеться трохи заглибитись у те, як розвивалися події з 2014 року та наскільки вони відповідали міжнародному праву.

По-перше, все почалося не у лютому 2022 року, а у лютому 2014 року.

Якщо офіційною мовою: росія порушила всі відомі принципи міжнародного права, включаючи територіальну цілісність та непорушність кордонів. Росія вторглася в іншу державу та оголосила свої права на частину її території.

Своє вторгнення до Криму росія намагається виправдовувати аргументами щодо відновлення історичної цілісності Русі. Дані аргументи не працюють і питання не в тому, наскільки їм подобається чи ні указ Президії Верховної Ради СРСР від 19 лютого 1954 про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР.

Окремо можна назвати аргумент про “споконвічно російської землі” Криму.Тобто Росія ігнорувала навіть власний історичний контекст: момент нібито “возз’єднання” враховувався не з моменту захоплення території півострова Російською Імперією у 1783 р. Не кажучи про те, що ігнорувався попередній багатовіковий історичний контекст півострова як Кримське Ханство тощо.

Ключовим є той момент, що після розпаду СРСР ні Україна, ні росія не мали один до одного жодних територіальних претензій. І, укладаючи двосторонні чи багатосторонні угоди, визнавали один одного рівними у межах суверенітету країн над їхніми територіями. Серед них можна відзначити: договір про кордон, договори в рамках СНД, Статут ООН, Гельсингський заключний акт та інші. Той же путін зараз не може заявляти про будь-які претензії, бо він своєю рукою підписував з Україною угоди, де визнавав її цілісність і незалежність. Решта – це пошук виправдання при дуже поганій грі.

Всі інші аргументи – це також перекручування принципів міжнародного права зі спробою виправдати та узаконити свої дії. Ніхто у світі, крім жменьки країн-ізгоїв, на ці аргументи не повівся.

По-друге, перший “референдум”.

Утворення нових країн із порушенням принципів Міжнародного права та конституцій материнських країн неприпустимо. Що це означає?

Відповідно до Конституції України, АР Крим та місто Севастополь є невід’ємною частиною України. Жодні акти Верховної Ради Криму не могли і теоретично суперечити Конституції України. Єдиний варіант розгляду питання щодо території України – це всеукраїнський референдум.

Росія пішла іншим шляхом. Поставивши в Криму маріонетковий уряд, ініціювала псевдо-референдум і швидко включила нібито нову республіку до РФ.

Проте, як частина території України – Крим не є самостійним суб’єктом міжнародного права. Отже, Верховна Рада Криму не могла приймати рішення про проведення власного референдуму, вихід з України та інше. Звідси і зростають корені незаконності проголошення Республіки Крим та міста Севастополь та всіх їхніх актів з 2014 року.

            По-третє, «з неправа не народжується право».

Існує такий принцип jus ex injuria jus non oritur (право не може виникнути з правопорушення). Не можна вкрасти холодильник, поставити на кухні, наповнити продуктами і за півроку оголосити своїм. Першою дією – було правопорушення.

Аналогічно тут: Росія вже порушила міжнародне право. Росія вже порушила територіальну цілісність України і зробила замах на її суверенітет. Росія вже, порушуючи все, що можна, окупувала кримський півострів, встановила там окупаційну владу і так далі за переліком за минулі 8 років.

Всі дії за останні 8 років нібито Криму (читай – росії) на півострові з погляду права – нікчемні. Крім відповідальності за їх вчинення.

Тому розглядати Крим сьогодні як окремий суб’єкт міжнародного права неможливо. Єдиний суб’єкт, який може вирішити статус Криму – це народ України.