Херсон: +3 8(095) 277-53-55

Консультація по Skype виключно
для тих, хто знаходиться у Криму.
Акаунт для звернень: krymsos_legal

 

Консультація психолога

+3 8 (050) 867-84-28

(Viber, Telegram, Whatsapp)

psiholog@krymsos.com

Старі кадри під новими прапорами

27 / 07 / 2016

Минулого тижня в Криму знову розгорілася дискусія навколо питання хто несе відповідальність за курортний Крим. Відомий російський блогер Ілля Варламов зробив серію репортажів з поїздки на півострів, в якій шокував читачів тим, як кримські міста і селища зустрічають відпочиваючих. На думку блогера, відповідальність за те, що відбувається, повинна нести не стільки українська або російська влади, скільки самі кримчани. «Скільки років повинно пройти після зміни прапорів, щоб не можна було бубоніти про те, що «25 років прокляті бандерівці вбивали Крим?» – написав Варламов.

У відповідь глава «комітету» кримського «парламенту» по санаторно-курортного комплексу і туризму Олексій Черняк поскаржився на ситуацію початку 90-х, коли «коли після розпаду Союзу ставала економіка країн і ніхто не думав про архітектуру, і все будували абияк».

Висловлення Черняка це прогрес в області відмовок. Тому що до цього чиновники пояснювали провал своєї роботи або інтригами України, або тим, що останні двадцять років півострів був настільки запущений, що відновити його швидко неможливо. Припустимо, першою відмовкою убогість кримських пляжів не пояснити, а другий варіант Черняку не підійшов би: він сам до анексії встиг побути і заступником міністра і головою постійної комісії кримського парламенту. Тому Черняк знайшов нового козла відпущення  чиновників з «лихих 90-х».

Якщо брати ширше, то мова, врешті-решт, йде про просте питання змінюваності влади. Кримчани, які вітали російське вторгнення, розраховували на поліпшення якості свого життя. Але це неможливо без поліпшення якості влади.

Можна уявити ступінь їх розчарування, коли нинішні провали і проблеми пояснювали поганою українською спадщиною ті самі чиновники, які і є цією спадщиною.

QirimInfo порахував, як оновилася вища виконавча влада Криму за минулі два роки. Для цього ми вивчили біографії членів російського уряду Криму, голів міських і районних «адміністрацій», а також керівників «міськ-» і «райрад».

«Уряд» непрофесіоналів

На даний момент в структурі «уряду» Криму залишається вакантною посада «міністра» спорту. Пустувало і крісло «міністра» ЖКГ, однак минулої п’ятниці підконтрольне керівництву Крима агентство «Кримінформ» з посиланням на власні джерела заявило про призначення на цю посаду росіянина Сергія Карпова, знайомого зі сферою житлово-комунального господарства зі свого досвіду роботи в Москві.

На перший погляд кримський уряд показує досить високий результат за кількістю нових кадрів.

В першу чергу, це пов’язано з тим, що в кримському уряді багато росіян. З 27-ми осіб (включаючи Сергія Аксьонова та його заступників), шестеро російські варяги. Найвисокопоставленіші з них — заступник Аксьонова полковник запасу Сергій Казурін і заступник голови Радміну – постпред Криму при президенті РФ Георгій Мурадов.

Значна частина аксьоновскіх «міністрів» вже встигли попрацювати чиновниками, але в нелегітимний кримський уряд потрапили вперше. Наприклад, «міністр» курортів і туризму Сергій Стрельбицький свого часу встиг побути і віце-мером Євпаторії і директором департаменту по туризму Львівської ОДА. «Міністр» охорони здоров’я Олександр Голенко 19 років очолював управління охорони здоров’я Керченської міськради. А «міністр» будівництва Сергій Кононов за свою кар’єру встиг не тільки попрацювати в «Консоль-ЛТД» (що, безсумнівно, зіграло головну роль в його призначенні), але і покерувати Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю.

По суті, єдиний міністр, який зберіг своє крісло після анексії «міністр» освіти Наталя Гончарова керувати відомством вона почала ще в 2012 році. Окремо варто відзначити «міністра» надзвичайних ситуацій Андрія Шахова, який до анексії був начальником ГУ ГСЧС в Криму, і «міністра» культури Віру Новосельську, яка до окупації встигла пропрацювати заступником міністра культури АРК.

Однак нові обличчя в «уряді» зовсім не означають високої якості його роботи, оскільки одна справа мати якщо не чиновницький, то хоча б підприємницький досвід в тій сфері, за яку будеш відповідати в «міністерстві», а інша справа прийти на керівну посаду з нуля. Найяскравішим прикладом професійної невідповідності, звичайно, є Сергій Аксьонов, який навіть директором приватного підприємства ніколи не був завжди заступником. Єдина «вища» посада в його біографії президент Федерації греко-римської боротьби Криму. Втім, зрозуміло, що керувати Кримом він почав не з-за того, що зумів показати себе хорошим менеджером.

Але здавалося б: якщо ти не професіонал, то повинен хоча б оточити себе професіоналами. Однак Аксьонов вирішив інакше. Його першим заступником став Михайло Шеремет, найяскравішим рядком в біографії якого є командування «народним ополченням». Заступником «міністра» «міністром» інформації став Дмитро Полонський, який ніякого відношення до медіа-середовища раніше не мав. Ще один заступник, Руслан Бальбек, взагалі не може похвалитися досвідом роботи на серйозній посаді.

Таким досвідом можуть похвалитися інші заступники Аксьонова, але справа в тому, що їх якраз-таки новими обличчями кримської влади ніяк не назвеш. Лариса Опанасюк свого часу очолювала Рескомітет культурної спадщини, Алла Пашкунова з 2005 року була керуючим справами ВР АРК, Віталій Нахлупін прийшов свого часу з «макіївської командою», та так і залишився керувати «жирною» бюджетною комісією кримського парламенту.

Залишаються російські «прибульці» та екс-зять колишнього спікера Криму Леоніда Грача Микола Янакі. З огляду на скандали, які оточували фігуру Янакі протягом багатьох років, покладати на нього надії про нові підходи кримської влади було б занадто наївно.

Тому нові обличчя в кримській владі зовсім не означають її якісної зміни. Так, майже ніхто з них не був раніше міністром АРК. Однак частина з них вже встигла покерувати на інших посадах в структурі кримської влади, а значить, їх ніяк не назвеш новими обличчями. З іншого боку, більшість міністрів, яких можна умовно зарахувати до нових облич, опинилися на своїй посаді зовсім не через свої професійні якості.

Змінили прапори, але не кабінети

А що ж сталося в органах влади на місцях? Адже багато в чому рівень життя кримчан визначається не діями «Радміну», а стараннями чиновників в їхніх містах і районах.

З 27 глав адміністрацій кримських міст і районів тільки трьох можна назвати дійсно новими обличчями влади.

Глава Білогірської «міськадміністрації» Олександр Алексєєнко хоч і пропрацював до анексії Криму в управлінні праці та соцзахисту Білогірського району, проте на достатньо незначній посади, щоб приймати це до уваги. А з 2006 по 2014 роки Алексєєнко був заступником директора в пансіонаті «Канака».

Глава адміністрації Євпаторії Андрій Філонов також не мав досвіду управління містом. «В останні роки жив і працював у Росії, очолював велику будівельну компанію, що займається комплексним будівництвом і реалізацією інфраструктурних проектів», – зазначено в його офіційній біографії. Однак не сказано головне: Філонов відомий в першу чергу як співвласник відомого фестивалю КаZантип.

Новим обличчям у владі можна вважати і главу Керченської «міськадміністрації» Сергія Писарєва — до того, як потрапити в чиновницьке крісло, він був задіяний в рибній промисловості.

Також варто відзначити, що ще п’ятеро з нинішніх глав «адміністрацій» свого часу керували сільськими радами. Новими обличчями їх можна назвати з натяжкою з одного боку вони не мали впливу на життя цілого району, з іншого були першими особами в своїх населених пунктах. Схожа ситуація і з главою «адміністрації» кримської столиці Геннадієм Бахаревим, який з 2006 року керував Залізничною райрадою Сімферополя.

А ось на рівні керівників місцевих рад нових осіб набагато більше: 9 осіб з 27. Хтось прийшов у владу зі сфери бізнесу, як голова Джанкойського «міськради» Олександр Кульнев або його колега з Сак Володимир Добрянський, комусь пощастило свого часу влаштуватися на роботу в «Консоль ЛТД», як главам Феодосійського і Керченського міськрад Світлані Гевчук і Ларисі Щербулі, хтось останні десять років взагалі був майстром виробництва, як голова Роздольненської «райради» Юрій Мигаль. Ще четверо голів місцевих “рад” до анексії були сільськими та селищними головами і могли впливати лише на життя своєї громади.

Всі інші керівники адміністрацій і місцевих “рад” вже ніяк не можуть списувати свої невдачі на стару владу адже вони і самі були частиною цієї влади. Хтось очолював податкову, хтось відповідав за стан ЖКГ, хтось встиг побувати віце-губернатором або заступником голови ради… І, звичайно, дуже багато тих, хто після окупації Криму змінив прапори, але не кабінети.

Фактично, на чолі місцевої влади виявилися кримчани, добре знайомі жителям свого регіону в якості чиновників, які ще до анексії мали значний вплив і робили свій внесок як у розвиток, так і в деградацію регіону.

Тому при будь-яких порівняннях рівня життя «при Україні» і «при Росії» потрібно пам’ятати — місцеві чиновники в більшості своїй все одно залишилися ті ж самі.

Поділитись

Вибір редакції

Ще Статті