Шоколад, концерти, подорожі… За чим ще сумують кримчани

Коли українські ЗМІ пишуть про Крим, то часто акцентують свою увагу на резонансних подіях: арештах, протестах, викраденнях … Але ці події відображаються лише на певному відсотку кримчан. Більшість живе спокійно, якщо, за словами «прокурора» Криму Наталії Поклонської, висловлює свої думки «відповідно до вимог закону».

Проукраїнські мешканці Криму люблять свою малу батьківщину, але за останні два роки вона зовсім змінила свій вигляд і розрив з материковою Україною відчувається все сильніше. За останні 2,5 роки із Криму виїхало понад 20 тис. чоловік. Але скільки проукраїнські налаштованих громадян залишилася в Криму – сказати неможливо. Багато з них тому і виїжджають періодично на материк, бо скучили за якимись елементарними речами, які для нас є частиною повсякденності.

Звичка боятися

Коли запитуєш у кримчан, чим же сьогодні півострів відрізняється від решти України, перше, що вони називають – обличчя людей на вулицях.

– Ще в грудні 2014 року, навіть незважаючи на всю ейфорію щодо «повернення Криму в рідну гавань», обличчя людей були озлоблені. У Києві люди залишалися набагато доброзичливішими, незважаючи на військові дії на Сході, які тоді набирали нових обертів, – ділиться враженнями Сабіна, переселенка з Криму, яка вперше з моменту окупації приїхала до Києва в грудні 2014. – Навіть коли влітку 2015 року оформлювала документи для проживання на материковій Україні, людина, що працює в органах, до мене поставилася набагато краще, позитивніше, ніж це відбувалося в Криму.

Мешканка Сімферополя Олена також скаржиться: «Якщо в Криму за те, що дитина спробувала ягоди на ринку, з вас гроші здерти можуть, то в Києві твою дитину навпаки пригостять просто тому, що це дитина».

Гостро відчувається різниця у ставленні до кримських татар. У Криму зараз часто піднімається питання національності, чого не було до анексії. Як запевняють самі кримські татари, відносини між давно знайомими людьми псуються на ґрунті національного питання. Українці ж навпаки – виявляють великий інтерес до кримських татар, їхньої культури і це, природно, приємно самим кримським татарам.

І звичайно, не можна не сказати про почуття страху. На материку кримчани не бояться говорити вголос, а це багато значить. Тут вони можуть розслабитися, адже в Криму швидко сформувалася звичка: якщо зустрічаєш знайомого, якого давно не бачив, то ведеш розмову обережно – адже не знаєш, яких позицій дотримується людина.

– Ти не можеш поговорити навіть про погану якість продуктів (в Криму), тому що у тебе постійний страх: раптом хтось почує і здасть. Тоді як в Києві можна на вулиці сварити владу і не боятися, – порівнює Сабіна.

Дуже сумують кримчани за українською символікою, українською мовою (причому мої співрозмовники – російськомовні люди) – за символами, яких їх позбавили. Особливим же місцем для їх відвідування у Києві є Майдан.

– От саме недавно з дочкою там прибрали біля меморіалу Героям Небесної Сотні засохлі квіти, сміття і поставили свічку і свіжі квіти. Туди тягне, тому що пережили ми всі це, – каже кримчанка Людмила, яка приїжджаючи до Києва, насамперед спрямовується на Майдан.

Паломництво в Макдональдс

Якщо ж говорити про більш матеріальні речі, то в Криму люди сумують за українським продуктам, які були на порядок смачнішими і якіснішими за ті, які зараз надходять до магазинів півострова. Повертаючись до Криму, завжди актуально прихопити з собою українські цукерки і ліки. А Макдональдс, який в Криму давно закрили, став чи не першою пам’яткою для кримчан на материковій Україні.

– Для материкових звичайною є можливість вибору оператора мобільного зв’язку, банку, маршруту подорожі. А в Криму вибору немає, – скаржиться пенсіонерка Людмила з Севастополя.

Закордонних авіарейсів немає, залізниця не працює – люди елементарно сумують за подорожами на потягах.

Бракує кримчанам і українського телебачення.

– У мене є знайомі, які ставили спеціально тарілку, щоб дивитися українське телебачення, причому не новини, а саме розважальні, часто навіть безглузді шоу – сумують за українськими ведучими. На російському телебаченні дивитися відверто нічого: суцільні серіали на кримінальну тематику та політичні передачі, – розповідає Сабіна.

Розваг мало не тільки в телевізорі. За словами Олени з Сімферополя, в Криму вже два роки панує депресія, а зі свят відзначають тільки урочистості на кшталт 9 травня, та й то неодмінний атрибут свята – металошукачі і купа поліції.

У Криму з культурних подій (якими раніше були ті ж Джаз-Коктебель або КаZантип) нічого дійсно цікавого не відбувається, в той час як на материковій Україні життя вирує.

– Я людина активна: мені хочеться ходити на виставки, на концерти, ярмарки, фестивалі. Цього в Севастополі зараз немає взагалі. Тільки бабки з баяном ходять – ось і всі розваги. До окупації в Севастополь, як і взагалі в Крим, приїжджали нормальні колективи, хороші закордонні групи, а зараз – «Нові російські бабки», Петросян, якийсь ансамбль “Бутирка” ну і Стас Михайлов – народ задоволений, – обурюється Людмила. – А коли я приїжджаю до Києва, я поринаю в нормальне життя, а в Криму, в цьому болоті, жити мені не хочеться.