Херсон: +3 8(095) 277-53-55 viber

 

 

Консультація психолога

+3 8 (050) 867-84-28

(viber, telegram, whatsapp)

psiholog@krymsos.com

Права людини в дії – п’ять історій активістів

7 / 12 / 2021

10 грудня у світі відзначають День прав людини. У кожного громадського діяча з цією темою пов’язана своя історія та бачення. Про це КримSOS розпитав п’ятьох керівників громадських організацій, які допомагають постраждалим від збройного конфлікту та окупації частини території України.

Активісти розказали коли вперше почули про поняття «права людини», з якими порушеннями стикались самі та як допомагають іншим відстоювати свої права. 

«Допомагають боротись за права партнерські організації», – Юрій Зиков ,  голова громадської організації  «Об’єднання переселенців “Спільна справа“» 

Вперше почув про «права людини» вже після подій на сході України. Я особисто відчув порушення своїх прав, як і тисячі переселенців. Ми були вимушені залишити своє місце проживання і дуже гостро відчули всі недоліки українського законодавства. Зокрема, оформлення банківських рахунків та інших адміністративних послуг.

Щоб захистити свої права я з іншими небайдужими організував громадську організацію «Об’єднання переселенців “Спільна справа”». І разом з однодумцями і досі відстоюємо права людей, які постраждали від збройної агресії.

Фото з архіву Юрія

У своїй діяльності використовуємо формальні і неформальні інструменти взаємодії з органами влади на місцевому і національному рівнях. Офіційне листування, звернення, дзвінки на гарячі лінії; неформальні зустрічі, комунікація через знайомства на форумах, семінарах, тренінгах. Усі ці методи допомагають нам йти до своєї мети та відстоювати свої права. А широка мережа партнерських організацій дозволяє врегульовувати ситуації з найменшими втратами.

В сучасних умовах, враховуючи затяжну війну на сході України, пандемію COVID-19 ми зіткнулися з новими викликами. На мою думку, люди стали більш напруженими і шукають не друзів, а ворогів. Рівень довіри до влади, один до одного значно знизився. 

«Родини з дітками з інвалідністю вимушені боротись за право на якісну освіту та медицину», – Валентина Уварова,  голова ініціативної групи «Клуб особливих жінок»    

Сьогодні діти вже знають що таке права людини, а я дійшла до розуміння, коли мої права і права моєї дитини почали порушуватись. Це сталось ще в Луганську, коли мій син важко захворів.  

Згадую, як три роки тому я прийшла до педіатра ,щоб укласти з ним декларацію. І мені відмовили!  Аргументи були дуже неприємні: «мені не зручно, бо ви живете далі, ніж мої пацієнти на дільниці», «а нехай інший лікар візьме вас, але ж у вас такий діагноз, хто ж вас потягне лікувати». Мова йшла про інвалідність сина.

Скажу відверто, до цього випадку мені вже доводилось відстоювати права своєї дитини на належну медичну допомогу, але такого я не очікувала. Спочатку я була просто приголомшена, мені було настільки неприємно і бридко від цього, я вийшла і розплакалась. Дійшла додому, заспокоїлась і почала вже тверезо дивитись на ситуацію. 

На наступний день, я вже була в кабінеті у завідувача лікарнею і пояснила, що мої права, права моєї дитини були порушені. І що з цією ситуацією миритись я не буду. Питання вирішили, я принципово відмовилась укладати декларацію саме з цим лікарем, хоча лікар признала, що була не права. Я не була впевнена, що це щиро, а не виконання вказівки завідувача. Ми обрали іншого лікаря, з яким прекрасно порозумілись.  

Фото з архіву Валентини

Я також часто чую про порушення прав інших. Зокрема, від батьків, де є дітки з інвалідністю. Це і право переселенців на гідне життя, на соціальний захист. Це право на отримання освітніх послуг, на медичне забезпечення. 

Знаю сім’ю переселенців, які виховують сина з інвалідністю. Чудового підлітка! Знаю скільки часу і сил приділяють батьки для розвитку сина. Але право на якісні освітні послуги порушенні. Інклюзивне навчання не є інклюзивним, хоча і вважається таким на папері.

Добре, коли ти обізнаний і знаєш свої права, тоді набагато легше їх відстоювати. У нас поки дуже низький рівень знань. Але дивлюсь на покоління сина і розумію, що ці підлітки вже володіють інформацією і досить вміло відстоюють свої права. 

«Особисті межі в усіх сенсах не можна порушувати», – Наталія Діда, голова Школи корисного дозвілля «Вулик» 

Про права людини я почула ще в дитинстві. У більш свідомому віці мені часто доводилось відстоювати особистий простір  в різних сенсах. Вважаю, що особистісні  межі ніхто не має права порушувати. Я намагаюсь відстоювати свої права через бесіду та роз’яснення. 

Зараз у багатьох українців через бойові дії порушене право на безпечне життя. Переселенці просто поїхали з небезпечних міст. Ну що б прості люди могли зробити? Як відстояти своє право? 

Фото з архіву Наталі

«В окупованому Луганську зустрічав гасла “Православ’я чи смерть”», – Віталій Андрієць, 37 років, керівник громадської організації «Мудрий тесля»   

Напевно десь в 9 класі, коли почали вивчати «Правознавство» почув і про «права людини». Для мене це значить, що в мене є моральні права, які я маю тільки тому що я людина. Вони в мене з народження і забирати ці права – ненормально, аморально.

А вперше зіштовхнувся з порушеннями своїх прав через випадковість. Мене затримала поліція тільки тому, що я був не в тому місці не в той час. І хоча я нічого поганого не зробив, мене допитували як злодія і повели у відділення з’ясовувати хто я такий і чому в 20:30 ходив з другом в магазин. Тоді я думав, що так і треба. Може у мене підозріла зовнішність? Але разом з тим я відчував себе дуже незахищеним. 

Ще, відчував порушення своїх прав, коли почалась війна в Луганську і за свою проукраїнську позицію, тебе могли побити, а потім вже під час війни і вбити. Спочатку я відкрито говорив, а потім став боятись наслідків своєї позиції. 

Інколи я бачу, як порушують права свободи віросповідання чи світогляду. Найбільше це відчував в Луганську, бо мій протестантський світогляд там заборонили.  Можно було бачити гасла «Православ’я чи смерть». 

Фото з архіву Віталія

Раніше, мабуть коли був не дуже обізнаним, то дозволяв порушувати свої права, тільки тому, що не впевнений був у тому, що це дійсно мої права. Зараз ситуація змінилась та я б радив іншим:  

  • знати і вивчати свої права
  • знати хто має право “наближатися” до моїх прав. Наприклад, чи має право поліцейський обмежувати мої дії? Чи має право людина обзивати мене, за те що я віруючий? 
  • об’єднуватись у спільноти, бо разом легше допомагати, отримати підтримку, легше .

Суспільство стало більш уважно відноситись один до одного, але є ті, хто цим користується і в рамках “прав” знущається. Зараз багато можно бачити, як водії не поважають поліцію, демонструючі на камери свої дії в рамках права. Але як поліція може забезпечувати захист населення, якщо кожен буде казати  «не маєш права дивитись документи»?  

«Нарушая права дітей ми піддаємо угрозу свого майбутнього», – Ірина Попова, 48 років, керівниця благодійного фонду «Дитинець»

Ще у школі мені розповідали про «права людини». Та з початком війни ця тема стала дуже гостро для усієї України. Пам’ятаю, як у 2014 році, коли почалась війна я сіла та почала думати як я можу допомогти іншим. У мене немає мільйонів, щоб нагодувати усіх. А от організувати інших – легко. 

Також одразу вирішила, що моя робота буде для дітей. Назва нашого фонду «Дитинець» – у давні часи у фортеці це було найбезпечніше місце. Там ховали найдорожче – малечу. Бо саме діти у всі часи це наше майбутнє. 

Фото з архіву Ірини

З початку заснування благодійного фонду вже сім років пройшло, але проблем меньше не стає. На жаль, родини переселенців стикаються з порушенням їхнього права на безпечне життя, житло, щасливе дитинство для їхніх дітей. 

Нещодавно дзвонила мама переселенка, яка одна “піднімає” двох хлопчиків 4 та 8 років. Як їй з малечею працювати? Де знайти гроші, щоб зібрати старшого в школу? Вона просила мене просто хліба їм надіслати. У неї порушуються базові права. В таких випадках потрібно закривати ці потреби, а вже потім допомагати усім іншим.

Я завжди намагаюся проаналізувати особистість і зрозуміти людину. Іноді достатньо допомогти людині змінити свою поведінку. Деякі просто соромляться просити інших людей. Але якщо у тебе нема що їсти та з якихось причин ти не можеш працювати – попроси хоча б сусідів. Гадаю, ніхто не відмовить у їжі іншому. 

Загалом, нашим людям не вистачає культури благодійності та співчуття до інших.  Проте ми живемо в епоху глобальних змін. Суспільство змінюється. Я сподіваюсь, що краще ще попереду… 

Вибір редакції

Ще Статті