Права людини: декларація vs. реалії Криму 

Щорічно 10 грудня світ відзначає День прав людини. 1948 року цього дня Генеральна Асамблея ООН ухвалила Загальну декларацію прав людини, яка стала першим міжнародним документом, що містить широкий перелік громадянських, політичних, економічних, соціальних і культурних прав. Передумовами прийняття Декларації стали трагічні події напередодні й під час Другої світової війни, коли «зневажання і нехтування  правами  людини  призвели до варварських актів,  які обурюють совість людства».  

Хоча Загальна декларація прав людини має рекомендаційний характер, практично всі права і свободи, проголошені у ній, згодом знайшли своє відображення у міжнародних договорах у сфері прав людини, обов’язкових до виконання державами-учасницями. Серед них – прийняті на універсальному рівні Міжнародний пакт про громадянські і політичні права та Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, а також прийнята на регіональну рівні Європейська конвенція з прав людини. рф була державою-учасницею Європейської конвенції про права людини до 2022 року. 

За 11 років окупації Криму порушення основоположних прав людини, стало системним. У статті КримSOS наводимо приклади порушень ключових статей Декларації: 

Стаття 2   

Кожна людина повинна мати всі права і свободи, проголошені цією Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового або іншого становища. Крім того, не повинно проводитися ніякого розрізнення на основі політичного, правового або міжнародного статусу країни або території, до якої людина належить, незалежно від того, чи є ця територія незалежною, підопічною, несамоврядованою або як-небуть інакше обмеженою у своєму суверенітеті. 

У своєму рішенні Європейський суд з прав людини, справа “Україна проти росії” зазначає, що кримські татари стали «особливою мішенню» актів залякування, тиску, фізичних нападів, попереджень, обшуків, затримань і покарань. «Кримські татари в умовах окупації є найбільш дискримінованою етнічною групою в Криму, що зазнає переслідувань за свою національну та релігійну ідентичність»,— раніше заявила ексзаступниця міністра закордонних справ Еміне Джеппар.     

Стаття 3   

Кожна людина має право на життя, на свободу і на особисту недоторканість. 

“А вам СЛАБО?” – заклик до протесту, який зробив Решат Аметов – перша відома жертва російської агресії. 3 березня 2014 року він вийшов на одиночний протест проти російської окупації та був викрадений членами «Кримської самооборони». Через кілька днів Решата Аметова знайшли мертвим зі слідами численних катувань.  

Решат був активістом, який чинив мирний спротив російській окупації. Його акція була символічною боротьбою за право голосу: «Я маю право!». За словами його брата Рефата Аметова, саме це стало причиною його вбивства.  

Щонайменше 104 особи стали жертвами насильницьких зникнень, доля 21 з них досі невідома. Зокрема, у травні 2016 року був викрадений Ервін Ібрагімов, член виконавчого комітету Всесвітнього конгресу кримських татар. Про його місцеперебування й досі нічого не відомо. У відкритому доступі є відео, де видно, як представники окупаційної транспортної поліції силоміць заштовхують його в мікроавтобус.  

Щонайменше 218 кримських політв’язнів перебувають у пенітенціарних установах окупованого півострова та росії.  

Два політв’язні – Костянтин Ширінг та Джеміль Гафаров – померли у російських пенітенціарних установах внаслідок системного ненадання медичної допомоги.  

“Щоранку до полудня болить ліва частина грудей і не докличешся ні фельдшера, ні лікаря. Лікарі обходи не роблять, а щоб до них потрапити на прийом, пишеш заяву, і протягом трьох днів тебе викличуть. Та й на самому виклику – міряють тиск і все. Сильно болять ноги, суглоби через наслідки хвороби нирок – подагра. Судоми від коліна до ступні через нирки бувають щодня. Тиск виміряти дуже важко”, – раніше писав у листі дружині Джеміль Гафаров. 

Стаття 5   

Ніхто не повинен зазнавати тортур, або жорстокого, або такого, що принижує його гідність, поводження і покарання. 

«Мене душили пакетами. Душили чотири рази. Я багато разів бачив це в кіно і не розумів, як люди на цьому ламаються. Але це дуже страшно”, – розповів колишній політв’язень Олег Сенцов.  

російські силовики масово застосовують побиття, удушення, ураження електричним струмом, імітацію страти та інші форми фізичного впливу для отримання зізнань або свідчень.  

Кримські арештанти утримуються у переповнених камерах, в умовах антисанітарії, поганого харчування, системного ненадання медичної допомоги, а також страждають від інших проявів жорсткого і нелюдського поводження.  

Понад 40 кримських політв’язнів потребують термінової медичної допомоги.   

Стаття 6   

Кожна людина, де б вона не перебувала, має право на визнання її правосуб’єктності.  

Станом на квітень 2024 року, у СІЗО-2 Сімферополя утримувалися щонайменше 86 осіб без жодних обвинувачень, доступу до адвоката та інших засобів захисту своїх прав.  

Стаття 9   

Ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання. 

російські силовики затримують мешканців Криму за діяння, які не становлять адміністративні або кримінальні порушення за українським законодавством.  

Після початку повномасштабного вторгнення кількість осіб, які утримувалися у слідчих ізоляторах Криму впродовж багатьох місяців без жодних обвинувачень, налічувала десятки. 

Волонтерка Ірина Горобцова провела майже два роки у СІЗО, перш ніж її звинуватили у шпигунстві. Жінку затримали військові рф 13 травня 2022 року під час окупації Херсону. Її справа демонструє патерни насильницьких зникнень в інших більш ніж 80 випадках: її викрали російські окупанти, тривалий час не повідомляли рідним про її становище та не висували  жодних обвинувачень. 

Стаття 10   

Кожна людина, для визначення її прав і обов’язків і для встановлення обґрунтованості пред’явленого їй кримінального обвинувачення, має право, на основі повної рівності, на те, щоб її справа була розглянута прилюдно і з додержанням усіх вимог справедливості незалежним і безстороннім судом. 

Незаконно створені суди засуджують мешканців Криму за кримінальні правопорушення відповідно до російського кримінального законодавства.  

Окупаційні суди демонструють залежність від сторони обвинувачення, обмежують допуск громадськості під приводом пандемії COVID-19 або терористичної загрози та частіше відмовляють у клопотанні стороні захисту, ніж обвинувачення.   

Обвинувачення часто ґрунтується на свідченнях заангажованих секретних свідків, сфальсифікованих доказах або зізнаннях, зроблених під час катування. 

Про недотримання стандартів справедливого судового розгляду свідчать судові процеси над Наріманом Джелялом, Асаном й Азізом Ахтемовими, Іриною Данилович, Олексієм Кисельовим, Олексієм Ладіним. 

Стаття 11   

1. Кожна людина, обвинувачена у вчиненні злочину, має право вважатися невинною доти, поки її винність не буде встановлена в законному порядку шляхом прилюдного судового розгляду, при якому їй забезпечують усі можливості для захисту. 

2. Ніхто не може бути засуджений за злочин на підставі вчинення будь-якого діяння або за бездіяльність, які під час їхнього вчинення не становили злочину за національними законами або за міжнародним правом. Не може також накладатись покарання тяжче від того, яке могло бути застосоване на час вчинення злочину

Окупаційні суди винесли вироки заступнику голови Меджлісу кримськотатарського народу Ахтему Чийгозу та ще сімом кримським татарам за події під час проукраїнського мітингу у Сімферополі 26 лютого 2014 року, ретроактивно застосовуючи російський кримінальний кодекс. 

Окупаційний суд виніс вироки Олександру Костенку та Андрію Коломійцю за діяння, які вони нібито вчинили у Києві під час Революції Гідності у лютому 2014 року, ретроактивно застосовуючи російський кримінальний кодекс.  

Застосовуючи російський кримінальний кодекс, окупаційні суди засуджують мешканців Криму за діяння, які не є кримінальними правопорушеннями відповідно до українського законодавства.   

Стаття 12  

Ніхто не може зазнавати безпідставного втручання у його особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність його житла, тайну його кореспонденції або на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист закону від такого втручання або таких посягань.  

Мешканці Криму мали недостатньо часу та можливостей, щоб відмовитися від примусово нав’язаного російського громадянства. Адже окупаційна влада Криму проголосила всіх мешканців півострова громадянами рф з дня окупації півострова, за винятком осіб, які могли протягом одного місяця заявити про свій намір  зберегти  наявне в них громадянство. Окрім коротких термінів були обмежені можливості подати такі заяви. 

Близько 12 500 кримських в’язнів були етаповані у пенітенціарні установи на території росії, внаслідок чого їм складно підтримувати сімейні зв’язки.  

Для відбування незаконного покарання, активіст Різа Ізетов був етапований до виправної колонії Якутська, що розташована за понад 9 000 км від Криму.  

Окупаційна влада в Криму систематично проводить обшуки в будинках кримських татар під приводом боротьби з тероризмом. Так,  лише за 27 березня 2019 року окупаційна влада провела обшуки у 25 домівках кримських татар в різних регіонах Криму. В результаті було затримано щонайменше 20 осіб, переважно активістів громадського руху “Кримська солідарність”. Обшуки супроводжувалися порушеннями: російські силовики підкидали заборонені матеріали та не допускали адвокатів до затриманих. Наразі налічується щонайменше 464 свавільних обшуків за роки окупації Криму, з них 329 у будинках кримських татар.  

Стаття 13   

1. Кожна людина має право вільно пересуватися і обирати собі місце проживання у межах кожної держави. 

2. Кожна людина має право покинути будь-яку країну, включаючи й свою власну, і повертатися у свою країну. 

“Я не хотів брати російський паспорт, тому що не міг прийняти те, що якась країна у ХХІ столітті в Європі може вторгатися на територію іншої країни та змінює її кордони. І я не хочу, щоб путін у своїй політиці посилався на захист російськомовних. Тому я вирішив не бути причетним до путінського злочину і не брати російське громадянство”, – розповідав Гурій у інтерв’ю “Крим.Реалії”. російські прикордонники безстроково заборонили в’їзд у Крим Гурію Корнільєву, вченому з Ялти, який відмовився приймати російське громадянство попри те, що у Криму живе його 76-річна мати, яка потребує догляду. 

Окупаційні суди винесли рішення про депортацію щонайменше 864 осіб (переважно громадян України), яких росія вважає іноземцями в Криму.  

Близько 100 000 громадян України залишили Крим після початку російської окупації.  

Лідери кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв і Рефат Чубаров, журналісти Тарас Ібрагімов, Олена Савчук, Аліна Смутко та Анастасія Рінгіс є серед тих, кому окупаційна влада заборонила в’їзд у Крим. 

Стаття 17   

1. Кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. 

2. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

На більшості території Криму мешканці не мають права володіти земельною ділянкою, якщо не мають російського громадянства.   

Щонайменше 5 516 об’єктів нерухомості були експропрійовані в Криму.  

Окупаційна влада розподілила понад 2 500 земельних ділянок у Криму серед військовослужбовців, які брали участь в агресивній війні проти України.  

Стаття 18   

Кожна людина має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання і свободу сповідувати свою релігію або переконання як одноособово, так і разом з іншими, прилюдним або приватним порядком в ученні, богослужінні і виконанні релігійних та ритуальних обрядів. 

За роки російської окупації кількість релігійних організацій в Криму скоротилася вдвічі – з 2 083 до 907.  

За останні 3 роки російські силовики провели близько 75 обшуків у Свідків Єгови. Близько 30 Свідків Єгови зазнали кримінального переслідування, 11 з них були засуджені до ув’язнення термінами до 6,5 років.  

Щонайменше 17 храмів Православної церкви України були захоплені або закриті окупаційною владою. Зокрема, у 2023 році був захоплений Собор Святих рівноапостольних князя Володимира та княгині Ольги у Сімферополі – головний храм Кримської єпархії Православної церкви України. А влітку 2024 року окупаційна влада демонтувала Хрестовоздвиженський храм Православної церкви України в Євпаторії. Митрополит Климент назвав такі дії росії “демонстративним знищенням культової релігійної споруди українців Криму”. 

Ситуація з мусульманськими громадами також залишається складною. Восени 2024 року окупаційний суд постановив ліквідувати незалежну мусульманську громаду «Алушта». Кілька голів і членів мусульманських громад та імамів були засуджені до ув’язнення термінами до 19 років.   

Стаття 19   

Кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їхнє виявлення; це право включає свободу безперешкодного дотримуватися своїх переконань та свободу шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів. 

Восени 2024 року окупаційний суд засудив кримчанина Дениса Єжова до року позбавлення волі через вигуки «Слава Україні, все буде Україна».   

Щонайменше 1093 справи за статтею про дискредитацію російської армії надійшли до «судів» у Криму. 

За перший рік окупації Криму кількість ЗМІ зменшилася у понад 10 разів – з 3000 до 232.  

Впродовж 2024 року редакція кримськотатарської газети «Qırım» була оштрафована на загальну суму 790 тис. рублів.  

Щонайменше 21 журналіст у Криму зазнав кримінального переслідування, з них 17 досі перебувають в ув’язненні.    

Стаття 20   

1. Кожна людина має право на свободу мирних зборів і асоціацій. 

2. Ніхто не може бути примушений вступати до будь-якої асоціації.

Публічні зібрання дозволені лише за умови попереднього погодження з  окупаційною владою.  

За останні 3 роки відбулося щонайменше 10 хвиль масових затримань кримських татар, які зібралися на підтримку репресованих співвітчизників. Окупаційні суди засудили більшість затриманих до адміністративного штрафу або адміністративного арешту.  

Окупаційна влада періодично надсилає кримськотатарським активістам попередження щодо неприпустимості участі у несанкціонованих зібраннях напередодні пам’ятних дат, зокрема річниці депортації кримськотатарського народу.   

Стаття 21   

1. Кожна людина має право брати участь в управлінні своєю країною безпосередньо або через вільно обраних представників. 

2. Кожна людина має право рівного доступу до державної служби в своїй країні. 

3. Воля народу повинна бути основою влади уряду; ця воля повинна виявлятися у періодичних і нефальсифікованих виборах, які повинні проводитись при загальному і рівному виборчому праві шляхом таємного голосування або ж через інші рівнозначні форми, що забезпечують свободу голосування. 

Громадяни, які проживають в окупованому Криму, не мали змогу брати участь у виборах Президента України та виборах народних депутатів України в 2014 і 2019 роках.  

Стаття 23   

1. Кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття. 

2. Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. 

3. Кожен працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім’ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення. 

4. Кожна людина має право створювати професійні спілки і входити до професійних спілок для захисту своїх інтересів.  

У 2024 році окупаційна влада заборонила особам, які не мають російського громадянства, працювати у 35 сферах, зокрема рослинництві, тваринництві, гуртовій та роздрібній торгівлі.  

Стаття 25   

1. Кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та необхідне соціальне обслуговування, який є необхідним для підтримання здоров’я і добробуту її самої та її сім’ї, і право на забезпечення в разі безробіття, хвороби, інвалідності, вдівства, старості чи іншого випадку втрати засобів до існування через незалежні від неї обставини. 

2. Материнство і дитинство дають право на особливе піклування і допомогу. Всі діти, народжені у шлюбі або поза шлюбом, повинні користуватися однаковим соціальним захистом.

Мешканці Криму не мають права користуватися медичною страховкою та мають обмежений доступ до соціального страхування, якщо не набули російського громадянства.  Також жителі півострова не мають права знімати житлове приміщення за договором соціального найму, якщо не мають російського громадянства.   

Стаття 26   

1. Кожна людина має право на освіту. Освіта повинна бути безплатною, хоча б початкова і загальна. Початкова освіта повинна бути обов’язковою. Технічна і професійна освіта повинна бути загальнодоступною, а вища освіта повинна бути однаково доступною для всіх на основі здібностей кожного. 

2. Освіта повинна бути спрямована на повний розвиток людини і збільшення поваги до прав людини і основних свобод. Освіта повинна сприяти взаєморозумінню, терпимості і дружбі між усіма народами, расовими або релігійними групами і повинна сприяти діяльності Організації Об’єднаний Націй по підтриманню миру. 

3. Батьки мають право пріоритету у виборі виду освіти для своїх малолітніх дітей. 

Окупаційна адміністрація практично викорінила українську мову з освітньої сфери. Зокрема, відсоток школярів у Криму, які навчаються українською мовою, за роки окупації скоротився з 7,2% до 0,2%.  

Освітня програма у кримських школах стала знаряддям мілітаризації: вона виправдовує повномасштабну війну, насаджує культ насильства та ідеологію “руського міра” цілеспрямовано готуючи школярів до майбутньої участі у військових діях.   

Стаття 27   

1. Кожна людина має право вільно брати учать у культурному житті суспільства, втішатися мистецтвом, брати участь у науковому прогресі і користуватися його благами. 

2. Кожна людина має право на захист її моральних і матеріальних інтересів, що є результатом наукових, літературних або художніх праць, автором яких вона є. 

Окупаційна адміністрація неодноразово забороняла кримським татарам у проведенні публічних заходів для відзначення пам’ятних дат або релігійних свят.  

Внаслідок допитів та обшуків активісти Українського культурного центру змушені були виїхати з Криму. 

Окупаційна влада проводить реставрацію Ханського палацу у Бахчисараї, яка призвела до помітних руйнувань пам’ятки та спотворення її автентичного вигляду.   

Стаття 28  

Кожна людина має право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені. 

Право вето постійних членів Ради Безпеки ООН та неготовність міжнародної спільноти до рішучих дій для відновлення міжнародного миру та безпеки і поваги до прав людини й основних свобод свідчить, що нинішній міжнародний порядок не здатний забезпечити права і свободи мешканців Криму й інших тимчасово окупованих територій України.  

Стаття 29   

1. Кожна людина має обов’язки перед суспільством, у якому тільки й можливий вільний і повний розвиток її особи. 

2. При здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення незалежного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі,  громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві. 

3. Здійснення цих прав і свобод ні в якому разі не повинно суперечити цілям і принципам Організації Об’єднаних Націй. 

ЄСПЛ зазначив, що переслідування у Криму спрямовувалися проти українських активістів, журналістів та кримських татар з метою покарати та примусити мовчати будь-яку політичну опозицію. 

“Масові та системні порушення прав людини в окупованому Криму були визнані міжнародними судовими органами – Міжнародним Судом ООН та Європейським судом з прав людини, які цього року ухвалили рішення по суті. Зокрема, у червні 2024 р. ЄСПЛ оголосив своє рішення у міждержавній справі «Україна проти росії (щодо Криму)». Це рішення представниця України назвала “розгромним”, адже ЄСПЛ визнав, що росія вчинила порушення прав і свобод, які перераховані у 14 статтях Європейської конвенції з прав людини та протоколів до неї. Це підтвердило твердження, що майже немає такої категорії прав людини, яку росія ще не порушувала б у Криму. Тепер перед Україною та міжнародною спільнотою постав ще один виклик, який полягає в необхідності розробки ефективного механізму примусу рф до виконання рішень міжнародних судових установ”, – зазначає аналітик КримSOS Євгеній Ярошенко. 

З 2014 року й дотепер росія систематично порушує основні права мешканців Криму, ігноруючи міжнародне право та базові принципи прав людини.  Це включає дискримінацію за етнічною, політичною та релігійною приналежністю, переслідування українців через національну ідентичність і віру. Порушення прав людини набули масового характеру, включно із жорстоким поводженням з політичними в’язнями.  Такі дії супроводжуються позбавленням мешканців Криму базових прав: обмеженням доступу до освіти рідною мовою, праці, соціального захисту, медичних послуг, а також свободою вираження думок. Ці порушення втілюють реальність «руського міра» — політики, що знищує свободу і гідність громадян України на окупованій території.  

З огляду на це, критично важливо залучати увагу міжнародної спільноти до цих злочинів, вимагаючи припинення порушень прав людини, посилення санкційного тиску та відновлення правопорядку на основі українського законодавства в Криму. Захист прав людини в Криму — це тест на спроможність сучасного світу підтримувати принципи свободи та справедливості.