Обов’язок, який росія ігнорує: гуманітарна катастрофа в Олешках 

«Коли я побачила маму, вона була така худа. Там нічого не було, люди голодували», – так донька 84-річної жінки, яка в травні 2026 року вибралася з окупованих Олешок, описала їхню зустріч у розмові з Human Rights Watch. За її словами, літні люди в місті просто не можуть конкурувати з натовпом, коли туди зрідка привозять продукти. 

Ті, хто залишився, опинилися в пастці. Підходи до міста заміновані, продовольство не завозять із кінця травня, а росія досі не погоджує гуманітарний коридор, попри готовність Міжнародного комітету Червоного Хреста провести евакуацію. 

У цьому матеріалі ми розповімо, як живуть люди в заблокованому місті і чому точна кількість тих, хто там залишився, досі невідома. Пояснимо, які норми міжнародного гуманітарного права порушує росія, створюючи штучний голод, і чому це може кваліфікуватися як воєнний злочин. Також розберемо, які спроби порятунку вже були, хто і як блокує евакуацію та як російська пропаганда намагається перекласти відповідальність на Україну. 

Що відомо на сьогодні 

Місто Олешки, що на Херсонщині, окуповане з лютого 2022 року. До повномасштабного вторгнення тут жило близько 24 тисяч людей. Нині місто опинилося на лінії фронту, а в районі тривають бойові дії. Критичною ситуація є не лише в Олешках: про загрозливі умови повідомляють також із Голої Пристані, Старої та Нової Збур’ївки. 

Жителі Олешок, серед яких і діти, залишаються без електрики, газу, ліків і продовольства, з дефіцитом питної води та без транспортного сполучення. Російські військові повністю замінували підступи до міста і протидіють будь-яким спробам доставити ліки чи продовольство. 

Гуманітарна криза наростала поступово. Регулярні поставки стали ненадійними ще в грудні 2025 року, а в січні, за даними ООН, припинив роботу останній продуктовий магазин. Далі люди покладалися на запаси та поодинокі приватні поставки, до яких літні люди й люди з інвалідністю часто не мали доступу.  

За словами очільниці Олешківської військової адміністрації Тетяни Гасаненко, остання успішна місія з доставки допомоги й евакуації дісталася міста 26 травня 2026 року. Моніторингова місія ООН з прав людини підтвердила, що з цієї дати до 24 червня продовольство в Олешки не надходило, а 11 вересня Гасаненко заявила, що поставки так і не відновилися. Моніторингова місія ООН ще в червні назвала становище цивільних на цих територіях «відчайдушним». 

Точну кількість людей, які залишаються в місті, встановити неможливо. За оцінкою МЗС України, у самих Олешках живуть близько 2 тисяч людей: переважно літнього віку, ті, хто не може виїхати, і приблизно 200 дітей. Якщо ж рахувати всю громаду з Голою Пристанню та прилеглими селами, цифра зростає. За даними ОБСЄ, станом на травень там залишалися близько 6 тисяч мешканців, серед них приблизно 200 дітей. Олешківська військова адміністрація у вересні говорила про 47 дітей у місті. Розбіжності пояснюються і різними межами підрахунку, і тим, що зв’язок із містом ускладнений, а контакти з людьми всередині небезпечні для них самих. 

Українська сторона підготувала план евакуації. Ще 12 серпня омбудсман Дмитро Лубінець заявив, що Україна завершила всі підготовчі заходи для виведення цивільних з Олешок і сусідніх населених пунктів, тоді як російська сторона продовжує перешкоджати виїзду людей. 16 вересня він повідомив, що практично все необхідне для евакуації 358 людей, які найбільше потребують допомоги, вже готово: Україна разом із МКЧХ готова забезпечити режим тиші та провести гуманітарну місію, бракує лише згоди росії.  

Позиція росії при цьому змінювалася. У травні призначений окупантами очільник Херсонщини Володимир Сальдо заперечував існування гуманітарної кризи, стверджував, що росія постачає в Олешки все необхідне, і відкинув пропозицію режиму тиші для евакуації. Уже 20 червня представник МЗС рф Родіон Мірошник визнав кризу, але поклав відповідальність на Україну та західні країни. Незалежно підтверджених доказів регулярних поставок їжі чи ліків від травня Москва так і не надала. 

Україна намагається привернути до ситуації міжнародну увагу. МЗС на чолі з Андрієм Сибігою винесло питання на рівень Генеральної Асамблеї ООН, Радбезу ООН та ОБСЄ, вимагаючи змусити росію відкрити гуманітарний коридор.  

Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій звернулася до Папи Римського Лева XIV та інших релігійних лідерів, а також закликала держави-члени ООН і МКЧХ провести гуманітарну місію з евакуації жителів на підконтрольну Україні територію. 

Нинішня блокада – не перше випробування для міста. У червні 2023 року після підриву російськими військами Каховської ГЕС Олешки опинилися під водою. Людей не евакуювали, окупанти блокували виїзд та перешкоджали волонтерам. Точна кількість загиблих у громаді досі невідома.  

Тоді, як і тепер, окупаційна влада не рятувала людей і не дозволяла цього робити іншим. Цей патерн – ключ до розуміння того, що відбувається зараз. 

Серед тих, хто залишився, переважно старші люди, яких тримають хвороби чи брак грошей. Навіть коли машина з продуктами приїжджала, її розбирали за лічені хвилини, і літні та маломобільні люди часто не встигали. 

Частина мешканців намагається виїхати самостійно. За словами омбудсмана, люди перетинають заміновані території, ризикуючи підірватися чи потрапити під удар дрона, бо не бачать іншого виходу. Human Rights Watch також зазначає, що організованого маршруту евакуації немає, а тим, хто намагається виїхати, доводиться проходити російські блокпости й небезпечний шлях окупованою територією. 

Правова оцінка: голод як метод війни 

«Ситуацію в Олешках слід оцінювати не лише як гуманітарну кризу, а й з точки зору конкретних обов’язків окупаційної держави за міжнародним гуманітарним правом,» – зазначає спеціаліст із національної адвокації КримSOS Дмитро Спафаров. 

Стаття 55 IV Женевської конвенції покладає на державу-окупанта обов’язок забезпечувати населення продовольством і медичними засобами в межах її можливостей. Якщо населення окупованої території не забезпечене необхідним, стаття 59 передбачає обов’язок окупаційної держави погодитися на гуманітарні операції та сприяти їх проведенню. 

Тому відсутність продовольства та медичної допомоги в Олешках може свідчити про порушення окупаційною державою її зобов’язань щодо забезпечення базових потреб цивільного населення, пояснює Дмитро. Водночас для кваліфікації конкретних дій як воєнного злочину, пов’язаного з використанням голоду як методу ведення війни, необхідно встановити додаткові обставини, зокрема умисний характер позбавлення населення засобів, необхідних для виживання, та зв’язок таких дій або бездіяльності з конкретними особами. 

Стаття 54 Додаткового протоколу I забороняє використовувати голод цивільного населення як метод ведення війни, а Римський статут Міжнародного кримінального суду відносить умисне використання голоду цивільного населення до воєнних злочинів, зокрема коли йдеться про умисне перешкоджання доставці гуманітарної допомоги. 

«Саме тому під час документування ситуації в Олешках важливо фіксувати не лише сам факт відсутності продуктів чи ліків, а й причини такого становища: які поставки були можливими, чи вживала окупаційна влада необхідних заходів, чи перешкоджала вона доставці гуманітарної допомоги, чи існували альтернативні маршрути та чи вживалися заходи для їх забезпечення», – зазначає Дмитро Спафаров. 

За його словами, для подальшого притягнення винних до відповідальності особливо важливо системно документувати такі обставини. Зібрані докази можуть використовуватися в національних розслідуваннях і кримінальних провадженнях, а також передаватися міжнародним механізмам, зокрема Міжнародному кримінальному суду. Залежно від встановлених обставин відповідальність може стосуватися як безпосередніх виконавців, так і осіб, які віддавали відповідні накази або мали повноваження запобігти порушенням, але не вжили необхідних заходів. 

Таким чином, йдеться не просто про нестачу гуманітарної допомоги. В умовах окупації забезпечення цивільного населення базовими потребами є юридичним обов’язком держави-окупанта, а умисне позбавлення цивільного населення засобів, необхідних для виживання, за наявності всіх передбачених законом елементів може тягнути індивідуальну кримінальну відповідальність, каже правозахисник. 

Паралельно росія поширює пропагандистську версію, ніби це ЗСУ не дають завозити допомогу, атакують автомобілі дронами й свідомо прирікають цивільних на голод.  

Цей наратив руйнують базові факти. Місто контролює росія, і саме вона як окупаційна держава несе відповідальність за забезпечення населення. Україна разом із МКЧХ підготувала план евакуації, а письмових гарантій безпеки не дає саме російська сторона. ООН, Human Rights Watch та Інститут вивчення війни незалежно підтвердили, що росія блокує окуповані Олешки. 

Що може змінити ситуацію 

Головний інструмент – міжнародний тиск, здатний змусити росію погодити коридор і дати гарантії МКЧХ. Редакція Kyiv Independent вважає, що найбільша відповідальність лежить на США як посереднику мирних переговорів, а президент Трамп, який регулярно спілкується з Путіним, має вимагати від Москви дозволити порятунок людей.  

На практиці зміна ситуації в Олешках потребує поєднання кількох механізмів, зазначає Дмитро Спафаров. Насамперед йдеться про міжнародне гуманітарне посередництво та досягнення конкретних домовленостей із російською стороною щодо доступу гуманітарних організацій, доставки продовольства і медикаментів та, за необхідності, добровільної евакуації цивільного населення. 

Водночас гуманітарний коридор не є єдиним чи універсальним рішенням. Міжнародне гуманітарне право передбачає обов’язок забезпечувати гуманітарний доступ, а не лише проведення разової евакуації. За умов тривалої нестачі продовольства для населення регулярне та безпечне надходження гуманітарної допомоги може бути важливішим за одноразове відкриття коридору. 

Досвід війни росії проти України показує, що подібні домовленості можливі, хоча їх реалізація може бути надзвичайно складною. У 2022 році Міжнародний комітет Червоного Хреста за участю сторін та ООН сприяв проведенню операцій із безпечного проходу цивільних з Маріуполя, зокрема з району «Азовсталі». Під час однієї з таких операцій понад 100 цивільних змогли дістатися Запоріжжя, а наступні операції дозволили евакуювати ще сотні людей. 

«Важливий урок цих операцій полягає в тому, що одного публічного оголошення про створення «гуманітарного коридору» недостатньо. Необхідно заздалегідь погодити маршрут, час і тривалість операції, категорії осіб, які можуть бути евакуйовані, порядок доставки гуманітарної допомоги та конкретні гарантії безпеки», – каже Дмитро. 

Тому міжнародний тиск може бути спрямований не лише на вимогу «відкрити коридор», а й на конкретні зобов’язання: допустити МКЧХ та інші нейтральні гуманітарні організації, забезпечити регулярний доступ продовольства і медикаментів, гарантувати безпеку гуманітарного персоналу та транспортних засобів, а також забезпечити можливість добровільної евакуації цивільних, які хочуть залишити небезпечну територію. 

Водночас відповідальність за створення умов для виживання населення не повинна сприйматися виключно як питання посередництва третіх держав. За міжнародним гуманітарним правом саме держава-окупант несе безпосередні обов’язки перед населенням окупованої території. Міжнародний тиск і посередництво інших держав та організацій можуть бути інструментами для забезпечення виконання цих обов’язків, але не замінюють їх. 

Наближається зима. За прогнозами ООН, вона може стати для України найважчою від початку війни. Для людей в Олешках, які вже кілька місяців живуть без їжі, ліків і світла, це означає, що часу на порятунок залишається дедалі менше. План евакуації готовий. МКЧХ готовий. Бракує лише рішення, яке росія навмисно не ухвалює.