Насильницькі зникнення: що робити, якщо людина зникла в окупації

Насильницькі зникнення стали одним із головних інструментів окупаційної політики з перших днів захоплення Криму у 2014 році. Людей забирали з вулиць, із дому, з автобусних зупинок і пікетів. Жертвами ставали проукраїнські активісти, кримські татари, люди, пов’язані з кримськотатарськими інституціями, журналісти. За десять років окупації Управління Верховного комісара ООН з прав людини задокументувало у Криму 104 насильницькі зникнення – 95 чоловіків і 9 жінок. Доля частини з них невідома досі.

Після повномасштабного вторгнення рф перенесла цю практику на нові окуповані території, зокрема на Херсонщину. Під удар потрапили місцеві посадовці, журналісти, активісти, волонтери, релігійні діячі, а згодом – будь-хто, кого окупанти запідозрили в нелояльності. Від початку повномасштабного вторгнення на гарячу лінію КримSOS надійшло понад 1200 звернень щодо зникнення людей на окупованих територіях або в зонах бойових дій. У цих зверненнях ідеться як про цивільних осіб, так і про військових. Організація підтверджує дані щонайменше про 800 цивільних, які стали жертвами насильницьких зникнень або незаконних затримань на Херсонщині та в Криму.

За кожною цифрою – родина, яка місяцями, а то й роками не знає, де її рідна людина. Андрій Серьоженко, моряк торговельного флоту з Херсона, готувався до чергового рейсу. Через обстріли подружжя тимчасово жило в сестри дружини. 29 червня 2022 року Андрій пішов до їхньої квартири нагодувати кішку. Того ж дня до будинку сестри прийшли п’ятеро озброєних людей без розпізнавальних знаків, під дулом автомата посадили його дружину Тетяну в білий бус і повезли до власного під’їзду – як приманку.

Силовики увірвалися до квартири, коли Андрій саме вийшов із душу, кинули його на підлогу й жорстоко били ногами. Після обшуку його забрали, не сказавши куди, а Тетяні погрожували, щоб вона нікуди не зверталася і нічого не публікувала. Родина обходила місця, де окупанти тримали затриманих, але скрізь чула, що Андрія там немає.

У серпні дружина побачила його в білому бусі біля будинку сестри, а у вересні його вивезли. Лише в лютому 2024 року вона вперше почула голос чоловіка: йому дозволили подзвонити з російського номера. У травні 2025 року Андрія засудили до 17 років колонії суворого режиму.

Історія Андрія – типова. Тому важливо знати, що робити, якщо таке сталося у вашій родині. Пояснюємо крок за кроком.

Що таке насильницьке зникнення?

Насильницьке зникнення – це незаконне затримання або викрадення людини представниками держави, які відмовляються визнати факт позбавлення свободи, не розкривають, де людина перебуває, і не допускають до неї рідних чи адвоката. За міжнародним правом воно має три ознаки: позбавлення свободи в будь-якій формі; його здійснюють представники держави або люди, які діють з її згоди; держава відмовляється це визнати чи приховує долю людини.

В окупації схема зазвичай однакова. Людину затримують удома, на вулиці чи на блокпосту, вивозять у невідомому напрямку і тримають без зв’язку із зовнішнім світом – інкомунікадо. Через місяці від неї отримують «зізнання», переводять до СІЗО і відкривають кримінальну справу за «шпигунство», «держзраду» чи «тероризм». Часто першим кроком стає адміністративний арешт на 15 діб, після якого людина зникає. Так сталося, зокрема, з жителькою Криму Лерою Джеміловою: після адмінарешту у травні 2024 року родина понад 10 місяців нічого не знала про її долю, а згодом її засудили до 15 років за «держзраду».

Чому діяти треба одразу? Окупаційна влада роками може не визнавати, що утримує людину. Студента Миколу Щербину російські військові забрали в листопаді 2022 року, і лише в травні 2023 року рф через Міжнародний комітет Червоного Хреста підтвердила, що він під вартою. Що більше офіційних звернень і запитів, то більше шансів з’ясувати, де людина, і домогтися її звільнення.

Крок 1. Зафіксуйте все, що відомо

Запишіть усе, що знаєте про зникнення, поки деталі не забулися: дату, час і місце; хто забрав людину – форма, техніка, номери автомобілів; хто був свідком; коли і з ким людина востаннє виходила на зв’язок.

Збережіть докази: скриншоти листувань, фото, відео, аудіозаписи, телефонні дзвінки. Офіс Омбудсмана радить передавати такі докази слідчому. Важливими можуть бути й записи камер спостереження: саме вони зафіксували, як у 2016 році в Криму викрали Арсена Алієва та Ервіна Ібрагімова.

Підготуйте документи, які знадобляться під час звернень: паспорт заявника, документи, що підтверджують родинний зв’язок (свідоцтво про народження чи шлюб), і свіже фото зниклої людини.

Крок 2. Подайте заяву до поліції

Заяву про зникнення можна подати до будь-якого підрозділу Національної поліції на підконтрольній Україні території. Подати її може не лише родич, а й будь-яка людина, якій відомо про зникнення. Справи про насильницькі зникнення в окупації кваліфікують, зокрема, за статтею 146-1 Кримінального кодексу України («Насильницьке зникнення») та статтею 438 (порушення законів і звичаїв війни).

Після звернення, за алгоритмом МВС і Нацполіції, варто:

• отримати в слідчого витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань і пам’ятку про права потерпілого;
• здати зразок ДНК;
• заповнити анкету про зниклу людину на сайті services.mvs.gov.ua.

Зразок ДНК беруть безоплатно у кровних родичів: батьків, дітей, братів і сестер. Якщо їх немає, можна передати особисті речі зниклого, наприклад зубну щітку чи бритву. Українці за кордоном можуть здати зразок у відділеннях ДП «Документ» у кількох країнах ЄС.

Важлива зміна відбулася у 2025 році. Відтепер справу про зникнення, пов’язане з війною чи окупацією, можуть розслідувати за місцем проживання родича, а не там, де людина зникла. Тобто їхати в інший регіон не потрібно.

Крок 3. Переконайтеся, що людину внесли до Єдиного реєстру зниклих

Після заяви до поліції людину автоматично вносять до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин. Поліція має повідомити про зникнення Уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, протягом трьох днів, а дані вносять до реєстру протягом доби.

Перевірити, чи людина є в реєстрі, можна, замовивши витяг. Його видають протягом 10 робочих днів, а запит можна подати онлайн через «Єдине вікно для громадян» МВС або поштою. Зверніть увагу: публічний розділ «Розшук» на сайті МВС – це не той самий реєстр, тож відсутність там людини нічого не означає.

Офіс Уповноваженого з питань зниклих безвісти працює з гарячою лінією 1698 та в месенджерах за номером (096) 037 90 30. Інформацію для родин зібрано також на єдиній платформі.

Крок 4. Зверніться до Коордштабу, Національного інформаційного бюро та СБУ

Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими працює і з цивільними. На його сайті можна подати заявку про зникнення, а далі стежити за нею в особистому кабінеті. Для родин цивільних Коордштаб підготував окрему дорожню карту. Гаряча лінія: 0 800 300 529.

Національне інформаційне бюро збирає дані про зниклих, депортованих і утримуваних, зокрема цивільних. Звернутися можна цілодобово за номером 1648, з-за кордону – +38 (044) 287-81-65, а також через форму на сайті.

Звільненням незаконно утримуваних цивільних займається й Об’єднаний центр з координації пошуку та звільнення при СБУ. Його лінія: 1516 або +38(044) 321-11-21 та +38(098)321-11-21. Інформація, яку ви передасте до цих органів, допомагає включити людину до списків на обмін.

Крок 5. Повідомте Омбудсмана

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини може надсилати запити російській стороні та МКЧХ і порушувати питання про звільнення конкретних людей. Звернутися можна на гарячу лінію 1678, з-за кордону – +380442997408, або написати на hotline@ombudsman.gov.ua.

Для жителів Криму працює окреме Представництво Омбудсмана в АР Крим та м. Севастополі з приймальнею в Києві.

Варто звернутися до Омбудсмана навіть тоді, коли ви вже подали заяву до поліції: що більше органів знають про людину, то вища ймовірність, що її ім’я з’явиться в переговорах.

Крок 6. Скористайтеся міжнародними механізмами

Міжнародний комітет Червоного Хреста приймає запити на розшук онлайн українською мовою. Його гаряча лінія в Україні: 0 800 300 155, усі послуги безоплатні. Часто саме через МКЧХ рф уперше підтверджує, що утримує людину, як це було з Миколою Щербиною.

Родичі можуть також звернутися до Робочої групи ООН з насильницьких або недобровільних зникнень. Подати заяву можуть родичі або організації за їхньою згодою, форма є українською мовою. Для зникнень, що сталися протягом останніх трьох місяців, діє термінова процедура.

Інформацію про зникнення можна передати і Моніторинговій місії ООН з прав людини в Україні на ohchr-hrmmu@un.org. Місія документує порушення, хоча індивідуальні справи бере обмежено.

Крок 7. Отримайте статус і виплати

Якщо відомо, що людину утримує рф, родина може подати заяву про встановлення факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії. З лютого 2025 року ці заяви розглядає Комісія при Міністерстві розвитку громад та територій. Строк розгляду – 90 днів, це безоплатно. Подати заяву можна особисто, поштою, онлайн або через Національне інформаційне бюро.

Знадобляться документ, що посвідчує особу, підтвердження родинного зв’язку, витяг з ЄРДР і докази позбавлення свободи. Для цивільних також потрібно підтвердити, що людину утримують через її громадянську позицію, суспільну чи професійну діяльність або як заручника.

Після встановлення статусу родина має право на щорічну державну допомогу в розмірі 100 000 гривень, а людина після звільнення – на 100 000 гривень одноразово і по 100 000 гривень за кожен рік неволі. З грудня 2025 року звільнені цивільні отримують ще й 50 000 гривень.

Як обрати адвоката, якщо людину знайшли в СІЗО?

Коли людина «з’являється» в СІЗО, окупаційна влада зазвичай призначає їй адвоката. Але такий захисник може співпрацювати зі слідством, тому родинам варто шукати незалежного адвоката. Він може надсилати запити, побачитися з людиною, перевірити умови її утримання і стан здоров’я.

Перед підписанням договору перевірте, що в ньому прописано: які саме дії виконає адвокат, етапи й умови оплати, строки та умови розірвання. Консультуйтеся з правозахисниками, які працюють із такими справами.

Насторожитися варто, якщо адвокат обіцяє «100% результату», називає ціну, ще не ознайомившись зі справою, вимагає фіксовану щомісячну плату, пропонує підозріло низьку ціну або спілкується лише через посередників.

Як захистити себе та інших рідних?

Родини зниклих часто стають мішенню шахраїв. Ніколи не платіть за «внесення до списків на обмін», фото чи дзвінок від рідної людини: державні органи допомагають безоплатно. Не публікуйте контакти, адреси, дані дітей і номери банківських карток. Про спроби шахрайства повідомляйте кіберполіції.

Окупанти нерідко тиснуть на родини. «Погрожували, щоб я нікуди не зверталася, не публікувала нічого в соцмережах. Мовляв, це лише перевірка – не треба нічого афішувати, інакше буде гірше», – розповідала КримSOS одна з родичок викраденої людини. Звертатися до українських органів і правозахисників можна і потрібно. А от рішення про публічність ухвалюйте разом із правозахисниками, зважаючи на безпеку людини та рідних, які лишаються в окупації.

Якщо ваші рідні живуть на окупованій території, домовтеся про безпечні канали зв’язку і користуйтеся захищеними месенджерами. Пам’ятайте, що інформація про людину може надійти з несподіваних джерел. Наприклад, родина жительки Криму Тетяни Дякуновської дізналася, де вона, від іншої ув’язненої. Тому важливо розпитувати звільнених із полону та передавати будь-яку інформацію слідчим і правозахисникам.

Насильницьке зникнення розраховане на тишу: на те, що родина злякається, не знатиме, куди звертатися, і зрештою змириться. Кожна заява, кожен запит і кожне звернення ламають цей розрахунок.

Якщо вам важко розібратися з алгоритмом дій самостійно – звертайтесь на гарячу лінію КримSOS:

Юридичні питання:

+38 063 077 16 19

+38 096 224 01 23 (Signal, Telegram, WhatsApp, Viber)

+38 095 277 53 55 (Signal, Telegram, WhatsApp, Viber)

Питання щодо військовополоненних та цивільних заручників

+38 095 931 00 65 (Signal, Telegram, WhatsApp, Viber)