Кримська спадщина української філософії

Вчора в рамках фестивалю «Книжковий Арсенал» було презентовано працю «Філософська думка Кримського Ханства» кандидата історичних наук, доцента кафедри релігієзнавства і теології Національного університету «Острозька академія» Михайла Якубовича. QirimInfo побувало на презентації монографії і вирішило розповісти, в чому ж унікальність та актуальність її для сьогодення.

Робота над монографією розпочалась у 2012 році, після того, як автор, працюючи в одній із бібліотек у Саудівській Аравії, побачив рукопис автора з топонімічним прізвищем Аль-Аккірмані. Його зацікавило, чи ця людина не мала стосунку до Акерману – сучасного Білгород-Дністровського Одеської області. Так пізніше виявилось, що насправді на теренах Кримського ханства – південь сучасної України – працювала ціла плеяда науковців.

На території Кримського ханства протягом 14-18 століття існувала велика культура, філософська та інтелектуальна традиція, яка конкурувала в певній мірі із західно-християнською та єврейсько-християнською, православною. У Криму праці того ж Арістотеля і Платона знали не гірше, ніж у Європі, а навіть, можливо, і краще.

Якщо взяти філософію Кримського ханства і Золотої Орди, то існувало три школи ісламської релігійної філософської думки і кожна із них мала свою специфіку і була відомою за межами Криму.

– Це той пласт культури в ісламському світі, який цитують, вивчають: є десятки прізвищ, серед них є дуже пошановані, – ділиться результатами свого дослідження Михайло Якубович. – Коли приїжджаєш в будь-яку країну Близького Сходу і говориш про цю тему із науковцями класичної чи пост класичної філософії, то завжди хтось пригадує, що щось чув про котрогось із філософів, і дивується: «А це ваш?!» Так, наш, з України: з окупованого Криму. І будемо говорити, що Крим – більше, ніж півострів, бо Кримське ханство – це майже вся південна Україна.

Крім того, Якубович наголошує, що у степах на території Кримського ханства мешкало змішане населення тюрксько-слов’янське, тому цілком імовірно, що в представників ісламської філософської думки була і українська кров, що доводить культурне розмаїття українців.

Зараз же у Росії філософія Кримського ханства розглядається як «іслам на території колишньої Російської імперії», «іслам в Російській Федерації». Але ж насправді це не так. На думку автора, можна довго дискутувати, чи це українська філософія, чи це філософія в Україні, але в будь-якому випадку це – наш культурний здобуток.

– Упродовж 16-17 століття не було такого випадку, щоб хан із Криму поїхав навчатись кудись на Кавказ, на Поволжя. Я не хочу применшувати здобутку цих традицій, але є багато прикладів, коли автори із Північного Кавказу і з Поволжя в тому числі їхали саме в Крим навчатися, а потім продовжували свою наукову кар’єру, – пояснює Якубович. – Та і в Криму була ставка хана Узбека, який запровадив іслам як державну релігію Золотої Орди.

Кримські автори, які жили за межами Криму, наприклад, в Османській імперії, завжди пам’ятали, ким вони є, і завершували свої манускрипти словами підписом зі словами «народжений в Криму».

 Оксана Забужко, філософ, письменниця

«Мало кому вдається зробити таку новаторську і водночас гіперкваліфіковану роботу. Але є ще один момент – суто сентиментальний …Мені розповідали про кримських татар змалечку і давали читати повість Зінаїди Тулуб «Людолови» у віці 13-14 років. Це розкішне підліткове чтиво: книга із цікавим сюжетом, екшеном, драйвом та історичним пейзажем, в якому у 17 століття і Україна, і Польща, і Крим. В усьому цьому переплетенні людських доль та історії ти розумієш, що все не так, як тобі розповідали у школі, нібито «всі загарбники, з якими ми боремось, але мріємо про возз’єднання з російським народом».  Насправді ж усе було інакше. І весь цей орієнтальний, ісламський елемент, який проникав в українську культуру, він є частиною і моєї культури.

Потім із тим відчуттям і сприйняттям уже в притомному віці вивчала матеріали про історії та долі кримських татар, і про боротьбу в 70-80-ті роки кримськотатарської інтелігенції та повернення кримських татар додому.

Коли ми вживаємо термін «геноцид» то в першу чергу згадуємо про депортацію. Але ж кримські татари до самого кінця Радянського Союзу, виявляється, не мали допуску до вищих учбових закладів. Їм не дозволяли отримувати вищу освіту, щоб не відбулося регенерації освіченої верстви і щоб народ не відновився. І ця книжка для мене – це не просто здобуток українського сходознавства, не просто здобуток української філософії – для мене вона як перемога над злом. Маленька перемога над тим злом, яке нищить народи, країни, культури, яке перетворює світ на фактично пустелю. Але все-таки є ця «Філософська думка Кримського ханства», і нова кримськотатарська інтелігенція матиме книжку, за якою вивчатиме свою історію».