Крим перетворюється на зноску, але зноски також є точками відліку — Гепко-Одерман, доктор політичних наук

29 / 12 / 2021

«Я вже у ТікТок протягом року і в мене 15000 в основному українців, які отримують інформацію від мене англійською мовою. І вони справді вивчають англійську. В мене дитина підліток, тож я бачила яке в неї споживання соцмереж і як сильно їй подобався ТікТок. Тож спочатку я просто спробувала аби побачити, що це таке» 

Доктор політичних наук Карі Гепко-Одерман на своєму каналі у ТікТок, який називається Karistocracy розповідає про події на міжнародній арені , які стосуються України. Вона пояснює значення тих подій, маючи при цьому розуміння та знання про них та простими словами. Тож ми не могли опиратися спокусі і не поговорити з нею про те як Крим та Україна загалом висвітлюються в медіа, які питання піднімаються та яким чином вони висвітлюються. У аналітика КримSOS Олеся Лісічкіна та Карі вийшов дуже цікавий діалог.

Олесь Лисичкін: Нещодавно ми провели моніторинг іноземних ЗМІ: американських, британський, деяких європейських, наприклад французьких та німецьких. І ми дійшли певних висновків, тож ми хотіли б поставити вам декілька запитань аби перевірити, чи наші здогадки збігаються. 

Відповідно до вашого досвіду, як висвітлюються події в Криму та навколо кримського питання після семи років окупації? Ми помітили, що зазвичай новини містять коротку, на 3 рядки, згадку «з 2014 року Росія анексувала Крим та допомагала сепаратистам на Сході України». Тож яке враження і яке уявлення цього конфлікту мають люди у Північній Америці або Європі? 

Карі Гепко-Одерман: Ви праві, завжди в кінці статті, якщо це Guardian, The New York Times, The Washington Post, внизу є останній параграф: «У 2014 році Крим був незаконно анексований Росією». Ці згадки там. Вони потрібні щоб завершити історію. У найкращому випадку ці згадки мають 4 речення. Проте важливо як журналісти пишуть у форматі перевернутої піраміди у якій факти зверху, а менш важлива інформація – внизу. І ця згадка була віднесена до менш важливого типу інформації, чого такого, що є таким як є і не може змінитися. Проте, ці факти починають використовувати як головний аргумент, чому російське скупчення військ на Сході України не можна толерувати. Бо це показує модель поведінки. І це є відносно новим трендом, який я бачу за останні три-чотири тижні. 

Проте, варто пам’ятати, що було затишшя, а потім війська почали скупчуватися на початку листопада. І американський директор ЦРУ відвідав Москву та поговорив з директором ФСБ. Держсекретар Ентоні Блінкен був на зустрічах з НАТО та ОБСЄ минулого тижня (прим. – 1 грудня). З боку американців було багато дій, коли стало зрозуміло, що йдеться не лише про концентрацію військ, але також про концентрацію солдатів – що насправді може призвести до вторгнення. Це не були лише солдати і техніка, як минулого разу, були певні заяви та ознаки, які змусили американців та їхніх союзників і партнерів двічі подумати про те, що саме відбувається – це через те, кого саме концентрували на позиціях. 

Це те що створило ось цю іншу атмосферу і звичайно вони дивляться на 2014 рік і бачать подібні моделі. 

Тож так, я згодна з вашими оцінками. Крим перетворюється на зноску. Але зноски також є точками відліку. І зараз люди знову починають виносити їх наперед. 

О.: Ми бачимо, що зараз основною темою є розмова Байдена і Путіна. Два тижні тому і тиждень тому (кінець листопада – прим.) головною темою були війська на кордоні України. І, здається, це був липень або кінець червня коли стався інцидент з британським есмінцем, тоді виступи Росії, Європи та Штатів з цього приводу були у всіх медіа. Але зазвичай медіа не висвітлюють інші теми про Крим, такі як порушення прав людини тощо. 

К.: Ні, не висвітлюють. 

О.: Чому і як будується порядок денний для цих медіа? Чи правда, що тема важлива лише коли конфлікт загострюється? Наприклад, у висвітленні Афганістану та Талібану питання прав людини піднімаються. Пишуть про те, що змінилося, що заборонено тощо. Але у випадку Криму інформація зсередини не потрапляє назовні. 

К.: Сполучені Штати не залучені до питань Криму, а іноді вони визначають медіа наратив. 

Також це може бути проблема інформації, яка виходить з Криму. Люди не завжди впевнені, яким джерелам вірити. І якщо говориш з деякими людьми, вони скажуть, мовляв, більшість кримчан задоволені і референдум показав, що 90% людей хотіли в Росію. І подібні речі. Вони [Росія – ред.] використали зброю Заходу аби заявити, що це був демократичний вибір. 

Я думаю, що іноді що стосується інформації, що виходить з Криму, люди не завжди довіряють джерелам. Як багато українських журналістів їздять в Крим і повідомляють про події? 

Я знаю, що іноді Kyiv Post та журналісти Kyiv Independent двічі писали про речі, що відбувалися за останні два тижні, про людей яких заарештовували [масові арешти кримських татар і листопаді – ред.] Я переконана, це звичайно дуже розчаровує такі організації як ваша через те, що там відбувається. І наскільки безсилими ви почуваєтеся. 

О.: Це було моє наступне питання. На які джерела інформації покладаються медіа? Чи вони звертаються лише до офіційної позиції уряду, офіційної позиції «ми підтримуємо Україну». Чи вони також посилаються на інші офіційні точки зору? Чи існує який спосіб верифікації інформації або співпраці з організаціями, які висвітлюють теми Криму? 

Бо існує величезний потік дезінформації та російської пропаганди, який є насправді навіть більш небезпечним. То чи вони перевіряють джерела, чи обмежуються фразою «ми не впевнені, ми не торкаємося цих тем»?. 

К.: Я думаю журналістам варто бути обережними, вони не отримують першоджерела. Вони отримують непрямі джерела. 

Я думаю щоб це зрозуміти, на це варто дивитися з точки зору нормалізації поведінки. І це інструмент Кремля та російської влади: деякі речі поступово стають нормальними, тож люди поступово поєднують події з вибудованою нормальністю. В такий спосіб нормалізація використовується аби люди психологічно прийняли нову реальність. Такі ж речі можуть ставатися з журналістами. Коли людей заарештовували 2 року тому, це було незручно для журналістів, це був наступ на їхні права людини. Людей досі заарештовують і цей процес тільки посилюється. Але для журналістів це та сама історія. Тож мабуть через це медіа про це не розповідають. 

О.: Кримська платформа була запущена в серпні. Як декларувалося, метою було «повернути тему Криму на міжнародний порядок денний». На вашу думку чи було досягнуто цієї мети? Чи змінилося щось на рівні офіційних позицій урядів, на рівні комунікації та на рівні медіа? 

К.: Я була б обережною в тому, аби казали, що щось змінилося через якусь організацію чи дію. Я би сказала, що дещо змінилося, але це більше стосується стосунків Росії, Кремля з іншими світовими лідерами. 

Я не знаю, чи щось, що зробила Україна змінило погляди людей. Більше, на жаль, йдеться про те, що відбувається з Україною внаслідок дій інших людей. Наприклад, дивіться на Мінські угоди – за останні 48 годин їх згадують знову і знову. І це те, що ініціювали Франція та Німеччина, часто я навіть думаю, що Україна навіть не мала доброї переговорної позиції. Інші люди вирішують питання, які стосуються України. І це, на жаль, стосується розуміння вас людьми або актуальність питань України та Криму. Інші люди визначають важливість цих питань. 

О.: Чи чути меседжи України в інформаційному полі? Чи Україна доносить ці меседжи? 

К.: Ні, я можу одразу вам сказати – Україна могла б робити це краще. 

У вас є меседж, але ви залежите від зовнішнього підсилювача. Але цей підсилювач працює не лише для вас. 

О.: Що варто змінити Україні в сфері інформаційної політики, джерелах комунікації? 

К.: Поки що успіху не було. І я не думаю, що вони зможуть досягти успіху самостійно. 

Це має свої причини в історії України – багато чого вирішується за Україну. Тінь цієї проблеми стосується будь-якого питання української політики. 

Я би сказала, варто шукати сильних міжнародних партнерів. 

Якби я була Україною, я б дивилася на Австралію, Канаду. Я би дивилася на країни з великою українською діаспорою. У Канаді десь 3% канадців кажуть, що мають українське коріння. Є діаспора в Австралії. Україні потрібні сильні демократичні партнери з позитивним досвідом у сфері прав людини. І Україна має працювати з ними аби підсилювати меседжи, бо сама Україна не справляється. 

Також потрібні дискусії про регіональну та глобальну геополітичну важливість України. Бо тоді це поставить питання важливості незаконної анексії Криму ближче наперед. Це була б моя порада. 

Також я хотіла б сказати, що вважаю, що дуже важко мати політичні стосунки з Україною, коли часто ти сидиш за столом з політиками проти яких можуть вестися корупційні розслідування. Часто я дивуюся терпінню західних урядів відносно України, бо часто є така проблема, що Україна зробить абсолютний мінімум аби отримати необхідну допомогу – чи то від МВФ чи Світового банку. Якщо йдеться про боротьбу з корупцією або про подібні речі. Таке враження, що корупція тут приймається і толерується, але саме це перешкоджає співпраці з Україною. Можете пограти в гру – будь-яку проблему України можна пов’язати з корупцією. Будь-яка проблема, чи то охорона здоров’я, медична інфраструктура, зовнішні відносини, будь-що. 

О.: Ще одне питання: чи читаєте ви українські медіа та які у вас враження? 

К.: Я не читаю українські медіа і не вважаю, що в України є в цьому плані потужні платформи, такі як, наприклад, в німців ARD, ZDF, або BBC – суспільно фінансовані нейтральні інституції. США тут не сильно відрізняються, в нас є суспільні мовники, але мало хто їх дивиться. 

Але тут новини підтримуються рекламою, тому йдеться постійно про рейтинги, а тому відбувається перебільшення або надмірний драматизм. Це не найкращий спосіб отримувати новини, чи не так? 

O.: Дякую вам за відповіді. 

K.: Дякую вам, було гарно зустрітися. Гарного дня. 

Поділитись

Вибір редакції

Ще Статті