Херсон: +3 8(095) 277-53-55

Консультація по Skype виключно
для тих, хто знаходиться у Криму.
Акаунт для звернень: krymsos_legal

 

Консультація психолога

+3 8 (050) 867-84-28

(Viber, Telegram, Whatsapp)

psiholog@krymsos.com

Горді мародери: траса «Таврида» знищила археологічні пам’ятки Криму на своєму шляху

30 / 06 / 2021

Будівництво Керченського мосту та траси «Таврида» несе катастрофічні наслідки для півострова. Під прикриттям «розвитку інфраструктури» російська влада знищує не лише екологію, а й минуле Криму. 

Будівництво російською окупаційною владою траси «Таврида» в окупованому Криму, що розпочалося у 2017 році, пов’язане з цілою низкою негативних наслідків для півострова. Нещодавно QirimInfo вже писав про вбивчі екологічні наслідки будівництва траси – з вирубкою лісів, нищенням червонокнижних видів та використанням токсичного піску у будівництві. Наприкінці травня кримські окупаційні медіа похвалилися, що «завдяки» будівництву траси «Таврида» археологи в Криму знайшли унікальне поселення скотарів, що датується 1600 р до н.е. Крім цього, окупанти похвалилися, що за час будівництва траси було знайдено сотні тисяч археологічних знахідок. Проте, хвалитися немає чим. Те, що для пересічної людини звучить як знахідка, для фахівців та навіть віддалено наближених до археології людей виглядає як грабунок та остаточне нищення цінних культурних пам’яток, які тепер вже ніколи не зможуть розповісти нам про своє минуле. Для того аби зрозуміти, що не так з новинами від російських пропагандистів і тим більше – з будівництвом траси «Таврида» варто дещо знати про археологічні дослідження

Хто такі археологи і що вони роблять?

Це тільки у популярних голівудських фільмах про Індіану Джонса археолог-дослідник відважно бореться з суперниками в пошуках скарбів, хвацько стріляє з пістолета та орудує батогом. Багато хто, певно, також чув поняття «чорна археологія» – різновид популярної останнім часом діяльності, коли окремі ентузіасти викопують предмети минулого за допомогою металошукачів. Принагідно нагадаємо, що «чорна археологія» є лише різновидом мародерства та карається (на жаль надто рідко) Кримінальним Кодексом України. Як фільми про археологів, так і «чорні археологи» творять хибне уявлення, що археологія перше за все переймається предметами старовини. Насправді все зовсім не так: цінність викопного матеріалу є чи не найменшою з усієї інформації, що отримується під час розкопок. Адже для дослідника-археолога набагато важливішим є «контекст» – оточення предмета в якому його було знайдено. Викопаний неналежним чином предмет може зацікавити хіба що колекціонера, але буде мало цінним для дослідника та пізнання минулого. Більше того, неналежне викопування предметів старовини порушує не лише їх, а й їхнє оточення. В такий спосіб людство назавжди втрачає цілі шари інформації.

Археологічні розкопки через свою специфіку потребують часу. Заглиблення в землю має відбуватися поступово. Досить часто на одній території поєднуються декілька культурних шарів – залишки стоянок, жител, міст зовсім різних історичних періодів та різних народів. Відповідно і розкопувати їх необхідно повільно, поступово. Кожен знайдений предмет не зрушується з місця, доки від землі не очищено все навколо, а також супутні предмети. Часто це передбачає доволі кропітку роботу дрібним інструментом – щіточками, шпателями, навіть зубочистками. Положення кожного предмету необхідно зафіксувати на мапі розкопу – для подальшого вивчення та аналізу. Лише після завершення розкопування одного культурного шару, знайдені предмети зрушуються. Тоді археологи можуть продовжувати досліджувати наявність давніших культурних шарів і розкопувати глибше.

Цей процес дуже тривалий, кропіткий, але необхідний. На жаль, через загальне ставлення до гуманітарних наук (не лише на пострадянському просторі, а в світі загалом) як менш важливої сфери знання, саме археологічним дослідженням під час будівництва приділяють мало уваги. Ця проблема поширена, наприклад, у Києві, де попри обов’язковість археологічних розвідок напередодні кожного будівництва, археологам часто виділяють надто мало часу для повноцінних досліджень.

«Таврида»: розкопки чи вандалізм?

Для уважного читача сигнали про наявність проблем з трасою «Таврида» з’являтимуться одразу в текстах російських пропагандистів. З одного боку, вони «трублять», що завдяки (!) будівництву траси було викопано та передано до музеїв унікальні предмети минулого. З іншого боку – хваляться швидкістю, успішністю та оперативністю будівництва траси. Як зрозуміло з опису специфіки археологічних розкопок, швидкість будівництва траси та якість археологічних розкопок – речі несумісні. Проте, це лише поверхові здогадки. Раптом російська окупаційна влада надала достатньо часу для якісних розкопок і дозволила археологам дослідити територію? Зрештою, підконтрольні Росії кримські пропагандисти цитують у своїх текстах заслужених вчених, наукових співробітників російського інституту археології…

Мабуть насправді було б добре, аби провести дослідження дозволили хоча б російським вченим. Це звичайно все одно б порушувало міжнародне законодавство та етичні норми для дослідників, але принаймні зберегло б інформацію про минуле. Але є підстави вважати, що розкопки велися без дотримання жодних норм. А тому – більшість найціннішої археологічної інформації втрачено. З міркувань безпеки ми не можемо назвати ім’я особи, котра розповіла нам про хід археологічних розкопок під час будівництва траси «Таврида». Ця особа була безпосередньо присутня на розкопках та знайома з думкою кримських вчених з цього приводу. Тема насправді виявилася досить гарячою серед місцевих науковців саме через кричущість порушень. Відповідно до отриманої інформації, розкопки часто велися важкою будівельною технікою. У процесі брали участь звичайні наймані робітники, навіть не студенти-археологи. Проводилися розкопки і взимку, що також не є нормою через промерзлість землі.

Крім того, після окупації Криму Росією на півострові залишилася філія Інституту Археології України, яка перейшла під контроль окупантів. У цій філії залишилися кваліфіковані фахівці, знайомі з місцевою кримською специфікою археологічних досліджень. Ці фахівці здатні якісно провести розкопки та дослідити знайдений матеріал. Але розкопки проводилися під керівництвом російських вчених, не знайомих з місцевою кримською специфікою археологічних досліджень. Займалися розкопками невідомі фірми-прокладки, тож кримські дослідницькі інституції (а саме вони, за логікою, мали б виконувати таку роботу) до процесу залучені не були. Кримські ж дослідники залучалися лише в окремих випадках.

По суті описані процеси – є варварським грабунком археологічних пам’яток у промислових масштабах. З усього видно, що на викопування предметів старовини окупаційна влада виділила мінімум часу, керували процесом археологи люди незнайомі зі специфікою роботи. Залучення важкої техніки та найманих робітників-будівельників – гарантія того, що якісної фіксації «контексту» знахідок проведено не було. Російські окупанти просто розграбували пам’ятки старовини та похвалилися цим у пропагандистських ЗМІ. Ми назавжди втратили знищені «Тавридою» археологічні об’єкти.

Знищення неросійського минулого як державна політика окупантів

Ще у 2015 році, невдовзі після окупації Криму Росією, ми вже розповідали про проблеми, які виникли у кримських археологів внаслідок окупації. Радимо цей переглянути матеріал. Описані там проблеми нікуди не зникли, а будівництво «Тавриди» яскраво демонструє, що вони суттєво погіршилися. Насправді подібні проблеми з нищенням матеріальної культури Криму з часів окупації можна спостерігати повсюдно. КримSOS продовжить інформувати читачів про подібні випадки, коли окупаційна влада фактично стирає свідчення існування неросійського минулого Криму під виглядом «реставрацій». Ця політика для окупаційної влади насправді є цілком логічною: адже знищивши свідчення неросійського минулого Криму можна з більшою переконливістю доводити, що півострів «законно» та «справедливо» контролюється Росією.

Питання культури та історії на перший погляд здаються менш важливими для політики. Знищені внаслідок будівництва «Тавриди» пам’ятки навряд чи стануть предметом міжнародного скандалу чи серйозних перемовин. У кращому (майже утопічному) випадку держава Україна зможе домогтися від Росії якихось компенсацій за допомогою міжнародних судів, які, втім, втраченого не повернуть. Але нищення матеріальної культури, археологічних пам’яток – це важливий аспект окупаційної міфотворчості та переписування історії у реальному просторі. Ці кроки окупаційної влади здаються менш значними порівняно із більш гучними міжнародними злочинами. Проте саме ці кроки матимуть довготривалий політичний ефект, якщо Росію ніхто не зупинить.

Поділитись

Вибір редакції

Ще Публікації