Дискримінація: мовна ситуація в Криму після 7 років окупації

На практиці ж ситуація критична. Кримським татарам забороняють говорити рідною мовою у судах та писати листи у в’язницях. А у школах відсутні підручники та бракує викладачів. Вивчати українську та кримськотатарську пропонують після уроків як факультатив. Окупаційна влада робить усе щоб придушити бажання пізнавати ці мови та культури. 

Мовне питання у шкільній системі 

До 2014 року українську мову на півострові вивчали 100% учнів або 191 тисяч дітей. У 2020 році – тільки 0,2% школярів викладають українську, це 232 дітей на всьому півострові.  

Також офіційно у 2021 році в окупованому Криму, неподалік від Феодосії, залишилась лише одна школа №20 з україномовними класами. Але по суті навчання українською там немає, бо бракує викладачів мови та літератури.

В кримських школах батькам  пропонують обрати одну «рідну мову» для всього класу. А якщо ті дуже хочуть – написати заяву та віддавати дітей на факультативи з української чи кримськотатарської мов.  Це звичайний гурток, на рівні танців чи бісероплетіння. 

«Моя похресниця відвідувала в школі такий факультатив з української мови. З її класу після уроків ходили лише 3 дитини з 21, – розповідає Валентина Потапова, експертка Центру громадянської просвіти «Альменда», – З її слів, вони там “просто говорили”, а не вивчали граматику чи літературу зі шкільної програми». 

Кримчанка Аліса Деркач* розповіла, що у 2020 році відвела дочку у перший клас в одну зі шкіл Алупки. Там їй та іншим батькам роздали заяви, де просили обрати якою мовою будуть навчатись їхні діти. Така ситуація була і в її друзів у школах Сімферополя та Євпаторії. 

«Своїм підписом у заяві батьки фактично погодились, що свою рідну кримськотатарську чи українську мову діти будуть вивчати після шкільних уроків. Тобто втомлені 7-річні першокласники мають йти на додатковий гурток, а не додому обідати. Та й на таких заняттях  розповідають тільки про національний костюм чи страву – те, що вони й так знають», – зазначає Аліса. 

Жінка спочатку не підписала таку заяву. Але її викликали до школи на бесіду з директором. Після «люб’язної розмови»  Аліса погодилась. Вона зазначила, що «не може ризикувати дитиною та її спокійним навчанням у школі».

За словами Ескендера Барієва, голови Кримськотатарського ресурсного центру, голови управління з правових питань та закордонних справ Меджлісу кримськотатарського народу, до окупації в Криму діяло 15 шкіл і 384 класи з кримськотатарською мовою навчання. В 2021 році таких класів залишилося 119.  

«Кримськотатарський клас відрізняється від звичайного тільки тим, що там є окремий предмет по вивченню нашої мови й граматики, – пояснює кримчанка Алла Іванова*, – Але уроки проводять тільки до 9 класу. В 10 та 11 класі учні не вивчають ані українську, ані кримськотатрську мову».

Разом з цим, на заміну національним, в Криму відкривають «кадетські» класи. У Сімферополі в 2016 році їх було 12, а у 2019 році – стало понад 40. Там вчать, що «захист Вітчизни – священний обов’язок кожного громадянина Росії». 

«У 2020 році у Криму прийнято нову програму на наступні 5 років вартістю $23 млн. Програма, зокрема, передбачає поширення в Криму загальноросійського молодіжного руху «ЮНАРМІЯ». Звісно, всі ці дії незаконні. Якщо говоримо про мілітаризацію і знищення всього українського та кримськотатарського в Криму, то варто зазначити, що знищується й мова. Це паралельний процес», – зазначає Олена Халімон, керівниця служби з питань реінтеграції та деокупації Автономної Республіки Крим Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим. 

Майбутнє абітурієнтів в окупованому Криму

Після закінчення школи діти з окупованого Криму мають приблизно чотири варіанти здобуття вищої освіти: на півострові, в РФ, на материковій частині України чи в іншій державі за кордоном.

«З класу похресниці 3 дитини поїхали вчитись за кордон, 3 – вступили до ВНЗ на материковій Україні, 4 – в Російської Федерації, а 10 – залишились в Криму. І на зустрічі однокласників багато заздрили тим, хто отримує освіту в Києві. Адже ті подорожують країною, можуть вільно виїхати за кордон. В Росії ж вища освіта дуже дорога та більшість можуть дозволити собі лише ВНЗ в регіонах, а не столиці», – ділиться Валентина Потапова.  

У 2020 році близько 10 тис. учнів закінчили школи в окупованому Криму. Тільки 397 з них вступили до ВНЗ на материковій частині України. Для порівняння, у 2016 році було 264 вступника.  Крім складних умов перетину адмінмежі, багатьох зупиняє погане знання української мови. За словами Валентини, в окупованому Криму вивчають українську мову з репетитором або на онлайн-курсах. Проте з очним навчанням не все так просто.  

«Не можна просто дати оголошення та запропонувати уроки української. Аби працювати репетитором, потрібно придбати сертифікат на такий вид роботи. Він коштує приблизно $300. І людину беруть “на олівець” служби ФСБ, – розповідає Валентина, – Через ці ризики та витрати уроки у два рази дорожчі за інші – близько $10 за одне заняття. Не усі родини можуть собі дозволити витрачати стільки грошей».

Також досить важко вивчати й профільні предмети українською мовою. Зокрема, для навчання технічних спеціальностей, школярі мають розуміти математичні терміни українською мовою. А щоб підготуватись, репетитори в окупованому Криму адаптують російськомовні програми, що піднімає ціни на послуги.  

«У квітні 2017 року Міжнародний Суд ООН у справі “Україна v. РФ” ухвалив тимчасові заходи в яких, серед іншого, зобов’язав РФ забезпечити українцям в Криму доступ до освіти українською мовою. Але вже чотири роки РФ ігнорує наказ головного судового органу ООН» – зазначає Євгеній Ярошенко, аналітик КримSOS.

Мовна дискримінація судах та в’язницях 

Ще один напрям утисків – заборона говорити кримськотатарською мовою у державних установах. Під час трьох різних засідань у справі «Хізб ут-Тахрір» у Південному окружному військовому суді Ростова-на-Дону  кримських татар постійно виводили із зали суду. 16 березня – видалили із зали п’ятьох, 18 березня – 2-ох, 23 березня – 4-ох. Свідчення кримськотатарською мовою прирівнювали до «порушення регламенту».  

«Видалення із зали суду як “покарання” за спілкування рідною мовою позбавило цих людей права брати участь у судовому засіданні в принципі, що є одним із базових прав особи, проти якої ведеться кримінальне переслідування, – вважає Анастасія Донець, аналітикиня “КримSOS”. – Сам факт обмеження людини в правах за мовною ознакою –  дискримінація».

Також ув’язненим заборонено писати листи кримськотатарською. Так, через це у 2017 році політв’язня Теймура Абдуллаєва відправили у карцер. 

У в’язницях окупантів забороняють навіть спілкуватись рідною мовою. Принаймні, так було у 2019 році з Венерою Мустафаєвою, матір’ю політв’язня Сервера Мустафаєва. Вона прийшла на побачення до сина в СІЗО. Через деякий час співробітники служби вимкнули телефони.

«Мені сказали, що виключили апарат, бо ми розмовляли рідною мовою, а це заборонено. Начебто на дверях було якесь попередження про це. Сервер також обурювався, він хотів говорити зі мною рідною мовою – це наше право. Але телефонний зв’язок нам тоді не відновили», – розповідає Венера.  

Таке ставлення до кримськотатарської мови поширюється і на побутові сфери.  Наприклад, працівника сімферопольської перукарні звільнили за статус у соціальній мережі «Мillet, Vetan, Qirim» (з кримськотатарської – народ, батьківщина, Крим). 

«Директор спитав, чому пишу кримськотатарською мовою, а не російською. Бо ж “нічого не розуміє, а ми всі тут російською спілкуємося”, – розповідав кримчанин, – В організації працювало ще декілька кримських татар. Але вони усі остерігались спілкуватися рідною мовою – за ними наглядала менеджерка, яка могла доповісти директору». 

Це окремі випадки, що показують ставлення до української та кримськотатарської мов. Звичайно, у російських ЗМІ створюють картинку «гармонії та поваги до культури» інших народів. Але фактично з окупованого Криму витісняють усі інші мови, крім російської. 

«Заборона вживання рідної мови, попри її формальний офіційний статус – класичний приклад  ксенофобії. Коли не сприймають чужу культуру чи релігію. Подібні обмеження часто застосовувалися проти кримськотатарських активістів у Радянському Союзі. Хоча навіть тоді судові органи принаймні іноді шукали для підсудних перекладачів, – зазначає Максим Свєженцев, фахівець КримSOS, доктор філософії в галузі історії, експерт з історії Криму та поселенського колоніалізму, – Цинізм та нещирість такої політики в тому, що особу формально карають не за вживання рідної мови – таке вживання офіційно є дозволеним. Як бачимо на прикладі судових засідань, кримських татар  покарали  за “порушення регламенту”. Це типова тоталітарна практика, яка відображає прагнення влади контролювати слова та думки людей. Як часто це буває у випадку Росії, ця політика захована у демократичну риторику про “рівність” та “міжнаціональну дружбу”» .

 * імена та прізвища були змінені заради безпеки