Два тижні розвозили людей на поселення та шукали дитячі суміші – про роботу ініціативи Карина Манько зі Сміли

5 / 04 / 2022

У 2014 році Карина Манько з родиною переїхала з Луганської області до міста Сміла на Черкащині. Для занять з дітьми вона створила інклюзивну арт-студію “Долоньки”. Там вона проводила різноманітні творчі майстер-класи. З початку повномасштабного вторгення їй довелось змінити формат роботи, аби допомагати вже іншим переселенцям, які теж їдуть від війни. Далі – коротка історія Карини, що вона розповіла КримSOS.

Коли почали волати сирени – остаточно повірила, що війна прийшла і в Смілу

Я чула, що Росія може вторгнутися в Україну. Але до останнього не вірила. 24-го лютого зранку, як тільки ми прокинулись з дітьми, то почули два сильних вибухи.  Ми не розуміли що відбувалось. Потім з новин почули про ведення військового стану.  

Я пригадую, що у перші дні я жила з  почуттями розгубленості та спустошеності. Бо усі ж думали, що схід країни  – то далеко від нашої Сміли на Черкащині, що події там відбуваються не “тут і зараз”. 

На третій день вторгнення у нас у місті запрацювали сирени. І от коли вони почали волати та над нами почали літати якісь літаки – остаточно зрозуміла, що війна поруч. Коли це відбувалось вперше, ми так перелякалися, так швидко бігли у підвал… я ледь затянула з собою собак. 

Але потім нічого, звикли. Зараз знайшли у хаті умовно безпечне місце, де тільки одне вікно – його ми заклеїли. Бо погріб – це додаткові хвороби і для дорослих і для дітей. 

Два тижні розвозили людей за власний кошт 

До війни я давно не розміщувала фото у соцмережах. Ми робили багато, але усе одне й теж: проводили дітям майстер-класи, направляли переселенців, якщо їм була потрібна допомога чи підказка куди йти щось оформити. 

З початком повномасштабної війни у мене була паніка. Я постійно гортала новини в усіх месенджерах. Інформація швидко ширилась соціальними мережами. Через декілька днів я зрозуміла, що потрібно включатись та допомагати іншим. Я вже пережила досвід переселення і чудово пам’ятаю, що відчувала тоді. 

У нас через місто проходить залізниця та розташована велика вузлова станція ім. Шевченко. Ми з волонтерами їздили туди зустрічати людей. Частина приїжджих одразу йшли до родичів та знайомих. Інші – стояли на пероні розгублені біля своїх валіз. От ми і координували їх: когось підвозили до міської ради, направляли на поселення у школу чи везли до сусідніх сіл. Бо краще ж в хаті, нехай і без особливих умов, ніж на підлозі в садочку чи школі.  

На жаль, всі приїжджі не можуть жити у місті – місць бракує. Ми самі у 2014 році вимушені були покинули Рубіжне в Луганській області та поїхали “переждати” до родичів у село. Там були близько місяця. Потім вирішили ставати самі на ноги й якось жити далі, знайшли будинок у Смілі.

А сіл навколо дуже багато. Місцеві без питань селять у себе. Також несуть переселенцям картоплю, консервації, м’ясо, молоко – у кого що є. 

Так перші два тижні березня ми активно включались. Своїм коштом заправляли автівку, шукали предмети гігієни, якісь речі для переселенців. На жаль фінансового ресурсу у нас небагато. Та й складно було дістати якісь товари. Наприклад, підгузки для дітей залишились тільки самі дорогі. Зараз вже краще з асортиментом та поставками інших товарів. 

Так вимушено  ми з творчої діяльності переформатували свою роботу на логістичну. Але згодом вирішили робити акцент на допомозі родинам з дітьми та продовжити проводити майстер-класи для переселенців. Бо в Смілі вже є 157 дітей, яких нещодавно офіційно зареєстрували як переселенців. 

Завдяки мережуванню громад та КримSOS – отримали гуманітарну допомогу 

Майже з перших місяців роботи ми співпрацюємо з КримSOS та іншими громадськими організаціями переселенців. Нещодавно на пошті я побачила листа, де пропонували допомогу тим, хто опікується потребами ВПО. Я написала заяву і мене скоординували з ініціативою з Черкас – “Мудрий тесля”. Їм надають гуманітарну допомогу з різних країн, частину надіслали й нам.  

Прислали достатньо велику кількість пюре, каш, соків, хрустиків, трохи  памперсів та серветок. Також були банки з дитячими сумішами. Довелось навіть вмикати перекладач з фото, бо підписи були на іноземній мові. Та і я особисто не дуже гарно розуміла специфіку дитячих сумішей, а тут довелось розбиратись. 

З 3 квітня почали видачу, а з 5 квітня – возити по селам. Бо у сільській місцевості важче приїхати у місто за гуманітаркою. 

Фото з занять у листопаді 2021 року

Зараз опікуємось 24 родинами: спілкуємось з ними, чимось допомагаємо. Не усі спочатку розуміли, чому ми їздимо та запитуємо людей про їх потреби. Я пояснювала, що я теж вимушена була поїхати з дому, так само як і вони. Прекрасно знаю, що людям потрібна хоча б якась підтримка. 

Деякі навіть відмовляються. Мовляв, якийсь сок чи печиво більше потрібне іншим, а у них поки є гроші на це. Але ж усі фінанси колись закінчаться. Тому доводиться нагадувати про ці очевидні речі. 

Всі, як і я колись, вірять, що треба ще трохи почекати і зовсім скоро вони зможуть повернутись додому. Але і за вісім років я не можу поїхати назад. 

Чим можна допомогти волонтерській ініціативі?

Карина Манько буде продовжувати опікуватись родинами з дітьми різного віку. Тому завжди доречні дитячі речі та товари першої необхідності – від памперсів та дитячого харчування, до одягу і засобів гігієни. Щоб розвозити усе це по селах – потрібно оплачувати пальне. Саме на ці витрати й потрібні кошти. 

Якщо у вас чи вашої організації є можливість допомогти волонтерам – пишіть в Карині у facebook

Вибір редакції

Ще Статті