День народження Кобзаря. Як його відзначають українські патріоти в окупованому Криму

9 березня 2014 року, 200 років від дня народження великого поета, письменника, мислителя і художника Тараса Шевченка став не просто круглою датою. У цей день сотні українців, які не змирилися з окупацією, вийшли до пам’ятників Шевченку в Сімферополі і Севастополі, щоб вшанувати «Кобзаря» і відкрито виступити проти російської окупації Криму. Тоді все тільки починалося.

Військові бази блокували «зелені чоловічки», всюди було видно російські прапори, вже було викрадено Решата Аметова. У такій атмосфері 200-річчя великого поета було черговою констатацією – Крим – це Україна. Зрозуміло, цей день для окупантів був як кістка в горлі. Можливо пам’ятники Кобзарю були одні з небагатьох місць на півострові, де була така концентрація українських і кримськотатарських прапорів. Присутні читали вірші, співали гімн України та висловлювалися про неприпустимість російської окупації Криму. Тоді кримчани не зовсім розуміли, що Росія і свобода слова – дві несумісні речі.

Український гімн в Севастополі, 9 березня 2014 року

За півгодини після початку заходу в Севастополі серед жовто-синіх прапорів з’явилися кілька російських триколорів. Озброєні битами і нагайками проросійські активісти напали на учасників акції. Принаймні кілька десятків учасників акції, з 200 осіб, які брали участь в ній, отримали ушкодження різного ступеня тяжкості. Частина нападників були російськими козаками. Тоді ж біля пам’ятника Тарасу Шевченку під час мирного зібрання, присвяченого річниці від дня народження українського поета, було скоєно напад на кореспондентку інтернет-каналу Spilno.tv Лідію Гужву. Це була справа рук представників так званого «російського блоку» в камуфляжі. Лідію повалили на землю, мобільний пристрій, на який вона знімала те, що відбувається, відібрали. Вона також повідомила, що у її колеги нападники забрали водійське посвідчення. Лідія Гужва зазначила, що таких як ті, хто напав на неї, доставляли на мітинги.  Це були люди без розпізнавальних знаків, частина з них – зі зброєю– були  представниками так званого «російського блоку» або «самооборони».

Крім того, в той день на залізничному вокзалі Сімферополя представники «кримської самооборони» викрали координаторів руху «Євромайдан – Крим» Андрія Щекуна і Анатолія Ковальського. У Бахчисараї викрали українського підполковника Володимира Садовика, а в Армянську затримали активісток Олену Максименко, Катерину Бутко і Шуру Рязанцеву.

Непростий був день, але тоді в Криму ще можна було співати українські пісні.

Рівно за рік, в 2015 році, картина сильно змінилася. Крим жив рік під окупацією, і це не могло не позначитися. Все українське стає забороненим, а всі масові зібрання – незаконними. За російськими законами будь-які акції і мітинги необхідно погоджувати – час, місце, кількість людей і формат. Захід біля пам’ятника Шевченку забороняють. Однак активістам вдалося зібратися в Сімферополі в парку ім. Гагаріна. Українці пройшли ходою з портретом Шевченка та з українськими прапорами. А до пам’ятника Шевченку активісти мовчки приносили квіти. Але навіть це мирне зібрання в парку ім. Гагаріна не обійшлося без порушень закону з боку так званої кримської поліції. Було затримано трьох активістів – Леоніда Кузьміна, Вельдара Шукурджієва і Олександра Кравченка.

Фото: RFE/RL

Вони були доставлені в де-факто Залізничний райвідділ міліції. Учасники акції використовували українську символіку: прапори і синьо-жовті стрічки. Пізніше затриманих було притягнуто до адміністративної відповідальності – 40 годин обов’язкових робіт. Після рішення «суду» Олександр Кравченко був змушений виїхати з півострова. До речі, за тиждень, 14 березня, під час інтерв’ю Кравченка каналу «Polsat News» біля пам’ятника Шевченку в Сімферополі, був затриманий журналіст Томаш Кулаковський. Роботі журналіста завадили представники так званої «самооборони». У зв’язку з цим Томаш і викликав поліцію. Ефект виявився зворотнім: в поведінці представників так званої «самооборони» так звана поліція протизаконних дій не побачила, а Кулаковський разом з респондентом був доставлений у відділок поліції, звідки пізніше був відпущений.

Мітинг пам’яті Тараса Шевченка в Сімферополі, 9 березня 2015 року. Фото: RFE / RL

У 2016 році окупаційна влада відмовила в проведенні акції до річниці народження Тараса Шевченка. За офіційною версією, причиною такого рішення стало введення так званим главою Криму Аксьоновим обмежень на проведення заходів з 22 листопада 2015 року. Воно було пов’язане з засіданням з приводу ліквідації наслідків надзвичайної ситуації через проблеми з електропостачанням і епідемією африканської чуми у свиней. 

2017 рік і знову відмова. 3 березня 2017 Леонід Кузьмін, член Українського культурного центру, отримав відмову від так званої міськадміністрації Сімферополя, після подання заявки на проведення мітингу. Представлену Леонідом 22 лютого заяву було визнано так званою міськадміністрацією такою, що не відповідає законодавчим вимогам. 6 березня 2017 Леонід Кузьмін отримав попередження про неприпустимість недотримання закону і проведення забороненого так званою міськадміністрацією Сімферополя мітингу 9 березня. Однак проукраїнськи налаштованих кримчан це не зупинило і не здивувало. За три роки окупації вони з цим стикалися не раз. Під пильною увагою силовиків і камер центру по боротьбі з екстремізмом, кримчани все ж поклали квіти. Не зважаючи на те, що вся українська символіка і жовто-сині стрічки вже були заборонені, в винахідливості кримчанам не відмовиш: вбиратися в кольори державного прапора поки ще не заборонили. А от зустріти людей у ​​вишиванках стало практично неможливо. Все більше національних заходів стали проходити в приміщеннях, де у вузькому колі можна прочитати вірш, і заспівати пісню, і вбиратися у національні костюми.

У наступні роки окупаційна влада почала проводити власні офіційні заходи біля пам’ятника. Приходили місцеві депутати, чиновники і «Російська громада Криму», обзивали Шевченка російським поетом і клали до пам’ятника гвоздики. Під час однієї з офіційних частин декілька жінок з українською національною символікою ледь чутно заспівали гімн. До них одразу підійшли так звані співробітники поліції і почали запитувати чи їх збори законні і чи є у них дозвіл на цю акцію.

Сімферополь, 9 березня 2020 року. Фото: РИА-Новости

2021 рік не став винятком. Попри заборони, обмеження пов’язані з пандемією, українці продовжують нести квіти до пам’ятника Кобзарю в окупованому Криму. В основному жовто-сині букети. Адже палітру квітів, дозволених до продажу, поки ще ніхто не регламентував.

У Києві щорічно 9 березня до пам’ятника Шевченку покладали квіти, читали вірші і співали пісні. Однак в останні роки на площі біля пам’ятника збираються також правозахисники, журналісти, кримчани, які були змушені тікати з окупованого Криму. Багато говорять про політв’язнів, насильницькі зникнення, про порушення прав людини та військові злочини Росії в Криму. Це своєрідне єднання з тими кримчанами, які не змирилися з окупацією. Також під час акції відбувався буккросинг. Всі охочі могли принести книги українською та кримськотатарською мовами. Ці книги будуть виставлені на адмінмежі з Кримом, де будь-хто зможе взяти їх з собою на окупований півострів.

Своєю творчістю Тарас Шевченко надихав не одне покоління українців і продовжує це робити. Його пам’ятник для тисячі українців на півострові – як заборонений в окупованому Криму український прапор. Його, як квіти, любов і внутрішнє почуття свободи, заборонити неможливо.