10 повідомлень сину з пекла блокадного Маріуполя

У instagram  хлопець під ніком kolleg_opcev опублікував 10 фото з повідомленнями батьків, які залишилися в Маріуполі. КримSOS не вдалося з’ясувати долю героїв та будь-які інші деталі – на момент публікації автор не вийшов на зв’язок. Ми розшифрували 10 повідомлень, які писала мати своєму синові.  Зірочками *** позначені імена, що замалювали на фотографії.

– 1 –

Синочок, пишу на випадок, якщо проблиск зв’язку буде і повідомлення надішлеться. З нами усе гаразд, залишився лише газ. Говорять, і його скоро не буде. Бомбять сильно. Світла і води немає вже другу добу. Але ми тримаємось. Сьогодні *** приходила, ми поділилися їжею. Найстрашніше – не знати, що відбувається. Дуже любимо тебе, сподіваємось, що з тобою все гаразд.

– 2 –

Доброго ранку, синочку! Зараз 8:20, 4 березня. Ми пережили ще одну ніч. Сьогодні вночі майже не спали, бомбили нещадно. Здається, дуже близько. Дуже страшно загинути і лишити тебе одного. Але вже ранок ми живі. Газ, Слава богу, поки що є. Більше нічого нема. Дуже сильно тебе любимо, бережи себе, наш рідний!

www.instagram.com/kolleg_opcev

– 3 –

Синку, зараз 9:33. Ми в порядку. У квартирі 15 градусів, але ми зараз попрацювали та зігрілися. і ще раз зраділи своїй запасливості. Знайшли ящик з гірляндами та батарейками та один ліхтарик! Тепер ми зі світлом. Якщо наші телефони сядуть, давай домовимося, що ти пробуватимеш дзвонити на телефон дідуся о 12 дня і 9 вечора. Ми будемо його включати у цей час. Любимо тебе.

– 4 –

Доброго ранку, синочку! Ловлю себе на думці, що пишу щоденник, як щоденник Анни Франк. Ми живі, щоранку перш за все перевіряємо газ і підраховуємо запаси води. Газ, слава Богу, ще є. Води ще 4 баклашки. Телефони вимикаємо, лише ввечері дозволяємо собі почитати. Ще одна батарея лишилась. Бережемо. Вчора двічі піднімалися на 12 поверх з телефоном та планшетом включали мобільний зв’язок, на МТС була одна паличка, але повідомлення не пішли, додзвонитися не вийшло. 

Люди вчора поверталися із порожніми баклашками, води не знайшли. Бачила чоловіка, він черпав совком із калюжі.

www.instagram.com/kolleg_opcev

Отакий жах. Я щодня боюся, боюся завтра. Боюся спати, страх що завтра бомбитимуть і в черзі за водою не встигнемо сховатися.

І ще так гидко від мародерів, які в перші дні зламували все поспіль і грабували магазини. І тягли, тягли. Сумки з духами з Брокарда (його спалили), дублянки з Папа Карло, коробки оселедця, капусту у відрах, дитячі памперси. Тягли навіть з нашого будинку люди, навіть біленька т. Ніна з нашого будинку, що годує котів. Жах, що серед цих людей ми живемо!

Це відбувалося тому, що поліцейські були на фронті, а тепер тато чув, що з’явилася можливість патрулювати. Їх (мародерів) відловлюють і знімають штани, щоби ходили з голою ж.

Кохаємо тебе дуже! Бережи себе, наш рідний! Найбільше на світі я чекаю на момент, коли зможу обійняти тебе і міцно притиснути до себе. І коли це пекло скінчиться! Цілуємо тебе з татом, до завтра, мій рідний!

www.instagram.com/kolleg_opcev

– 5 –

Синочок, мій рідний, привіт! Ми живі і наше пекло продовжується. Сьогодні 10 березня. Ми провели ніч у підвалі у ***. Дякуємо їм, що прихистили нас 4 людей. Вчора був вибух страшної сили з літака скинули щось на Пологовий будинок третьої лікарні. У нас вибило вікно на кухні та балконні двері. Ми в цей час лежали у спальні на дивані. Як дізналися пізніше по радіо – це була бомба з діаметром вирви 10 м.

Ми вискочили в шкарпетках до загального коридору. Потім зрозуміли, що якщо в нас так, то що ж у бабусі? Батько вибіг на двір і подивився на їхні вікна. А їх просто немає – вибиті разом із рамками. Ми з жахом схопили бинти і побігли до них, на щастя бабуся і *** були живі, але в істериці, вже з сумками стояли на виході зі своєї квартири, вірніше за її руїн.

Вибух був такої сили, що всі їхні вікна та лоджії вибито, замок вибито, балкон вибито. Все це летіло на них, але, на щастя, вони цілі.

Ми схопили їхні сумки і повели до себе, всі тремтіли від страху, наші будинки з блискучими чорними дірками замість вікон у багатьох. У маминого сусіда однокімнатної квартири вибило двері.

www.instagram.com/kolleg_opcev

…Повернулися за речами, швидко схопили, що було поряд, сіли в машину і по шибках під вибухи приїхали сюди. Тут ночувати в підвалі дуже холодно, всі тремтіли. Спали вночі в одязі на землі на пінопласті та тонкій ковдрі. Ми схопили деякі пледи, але на 4х цього мало. І їжі взяли небагато, те, що було приготовлено.

На нашій лоджії все засипано склом. Сьогодні хотіли піти за продуктами та речами, але не змогли. Знову літають літаки та бомбардують.

Навіть приготувати їжу не можемо, у підвалі сидимо. Такий ось жах.

Сьогодні ракета потрапила до однієї з найближчих до нас девятиповерхівок. На 8-й поверх.

Спати у підвалі дуже холодно, тато боїться за свої нирки. Не знаю, чи виживемо.

Сподіваємося, що ти гаразд, бережи себе, мій рідний.

www.instagram.com/kolleg_opcev

– 6 –

…Картоплі сирої у нас багато, але не можемо її приготувати. Та й води мало. Вранці п’ємо персиковий сік, щоб заощаджувати воду. Слухаємо новини весь час, сподіваємось, що нам допоможуть. Вже нічого не шкода, аби вижити. Дуже холодно, але з дому ми притягли ковдру і мою хутряну дублянку, лежимо всі закутані.

Не милися все вже більше двох тижнів, одягнені як капусти, спимо в шапках, дублянках, п’яти светрах і шкарпетках. Говоримо мало, більше новини слухаємо, дехто грає в карти. Вчора трохи почитали із гірляндою. Час тягнеться повільно, все в наче в тумані.

Вчора тато допомагав *** зміцнювати двері та вікна на третьому поверсі. Я мало не збожеволіла, поки він повернувся. Так хочеться вижити і обійняти тебе, мій рідний.

Вчора *** обіймала ***, а я тихо плакала. Але я рада, що ти зараз не з нами. Я дуже хочу, щоб ти вижив і був щасливим. Ми молимо Бога, щоб не бомбили і щоб усі змогли обійняти своїх рідних. Любимо тебе дуже сильно. Бережи себе, мій рідний, ти найдорожче, що маємо.

www.instagram.com/kolleg_opcev

– 7  –

… хвилюємось за тебе, у вас вже теж авіаудари, ми чули. Дуже сподіваємося, що ти у безпеці. Ми ще живі.

Сьогодні в понеділок, ми всі сидимо в підвалі. З кожним днем ​​все гірше і гірше. Якщо вчора ми ще ризикнули збігати додому, то сьогодні страшно навіть піднятися в туалет на перший поверх.

Десь недалеко від *** наші поставили свою установку та звуки страшні постійно, і відповіді прилітає. У небі літаки фашистів літають. Страх.

У нас практично немає можливості приготувати їжу, потрібно це робити на вулиці, біля гаража, а там дуже небезпечно.

Вода закінчується, а слідувати за нею страшно всім. Є мало, одна моя порція на двох. Тато постійно голодний.

www.instagram.com/kolleg_opcev

– 8 –

Синочок мій дорогий, пишу тобі з татового телефону, мій телефон давно сів. Сьогодні 13 березня, ми поки що живі. Давно не писала, берегу заряд.

Не знаю з чого почати. В якому жаху ми ти знаєш. Місто здається майже зруйноване. Крім градів та іншого ще й літак літає та бомбить нас.

До нас у гості приходять знайомі та розповідають новини. Вчора бомба потрапила до Головмпочту, розбила його на дві частини. А там люди в підвалах і невідомо чи живі. Нема кому їх дістати.

Ми, ризикуючи життям, двічі бігали додому за продуктами та ковдрами. Навіть два мішки картоплі притягли, ящики печива, білосії, чаю, цукерок. Намагаємося хоч якось віддячити за дах…

www.instagram.com/kolleg_opcev

–  9 –

…Вчора був сильний обстріл, ми бігли та кинули картоплю на дорозі, ховалися у під’їзді. Такий страх.

Прибігли, у мене довго тремтіли руки, і я плакала. Від страху, від безвиході, від жалості до своєї квартири. Вона в жалюгідному стані, повертався нам нікуди. Усі вікна розбиті, рами вивернуто. Віконне скло на кухні розлетілося і пробило мікрохвильовій печі наскрізь. Вся моя кухня порізана склом. На балконі та в кухні зовсім немає скла, немає балконних дверей. Можуть легко залізти мародери.

Щось робити просто небезпечно, ми схопили продукти і бігти. Ось так ось. Я не уявляю, що б ми робили без *** 

У квартирі нашій нуль градусів, воду, де ми брали, раніше вже два дні не підвозили, та й стояти за нею небезпечно. Дров на багаття немає, та й мало хто виходить готувати. Страшно…

www.instagram.com/kolleg_opcev

– 10 –

Синочок, мій рідний. На моєму телефоні було трохи заряду. Ми ще живі, хоч багато разів уже прощалися з життям. Ми в пеклі. Нас обстрілюють градами, закидають бомбами, мінами. Не залишилося жодної цілої будівлі. Все місто горить.

Ми навіть боїмося вилізти з підвалу, в який уночі забивається все селище з дітьми. Ми майже не спимо, стоїмо і молимося в кутку підвалу всім натовпом. Нам страшно.

У нашій машині ударною хвилею вибило скло заднього, а за машиною величезна вирва, виїхати неможливо. Ми не знаємо, чи буде завтра, хто вижив? Господи, за що нам це все. Молимо Бога, щоб підвал урятував нас. *** доводиться всіх годувати, вона просто свята. Порції дедалі менше. Батько голодний весь час. Готувати доводиться в гаражі, і дуже страшно.

Вікна та двері в будинку вибиті, *** з татом намагаються закласти дірки під обстрілами. Дуже холодно, у підвалі близько 5 градусів та темрява постійно.

Ми молимося, щоб у тебе все було добре, щоб ти був щасливий. Ти в нас молодець і з усім впораєтеся. Дуже хочеться вірити, що ми вижили і зустрілися. Любимо тебе дуже. Бережи себе, рідний.

www.instagram.com/kolleg_opcev

Фото обкладинки: pexels.com