Жити, щоб повернутися

«Жити, щоб повернутися» — це 6 невеликих історій, які розповідають про національний рух кримських татар в їх боротьбі за повернення до Криму після депортації 1944 року. У травні 2016 року журналісти QirimInfo вирушили на тимчасово окупований півострів, щоб поспілкуватися з безпосередніми учасниками руху.

Головна ідея фільму, відзначають його автори, — виникнення паралелей між історією національного руху і сучасними реаліями, в яких опинилися кримські татари після анексії Криму. При цьому основна частина кінострічки присвячена саме історії руху з 50-х до 90-х років минулого століття.

Серед головних героїв фільму: заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу Ільмі Умеров, його брат Бекір Умеров, ветерани руху Абдурешит Джеппаров, Ільвер Аметов, Шевкет Асанов, Зевджет Куртуметов, які діляться з журналістами спогадами про свою участь в національній боротьбі за повернення на батьківщину.

За словами одного з героїв кінострічки Ільмі Умерова, його боротьба за повернення на півострів почалося зі шкільної лави. Ільмі разом з однокласниками робив патріотичні листівки, що в кінцевому підсумку призвело до порушення кримінальної справи.

«Коли я вчився в десятому класі, ми з кількома однокласниками писали від руки листівки. Коли зробили достатню кількість, за місяць до 18 травня, ми розклеїли їх по місту. Ми особливо не піклувалися про конспірацію. Відразу після того, як ці листівки з’явилися, в місті було порушено кримінальну справу. По всьому місту були розставлені пости. Рівно через тиждень ми знову їх розклеїли. Це була надзвичайна подія», — ділиться спогадами Умеров.

Інший учасник нацруху Абдурешит Джеппаров розповідає про події жовтня 1987 року, коли кримські татари вирішили організувати піший марш з Тамані (Краснодарський край) в Сімферополь. Тоді цією акцією вони хотіли привернути увагу світової громадськості до своєї проблеми.

«Один полковник дав команду приступити до посадки нас в автобуси. Спочатку нам запропонували самим сісти, але ми не стали цього робити. У нас в середині сиділи люди похилого віку, двоє дітей, жінка. Все по колам, в самому крайньому були люди більш-менш міцні, які могли якось відбити розгін. Їх реакція, наша реакція і вони призупинилися. Потім полковник каже: «Що, вас навчити, як це робити треба?». Засукав рукава до ліктів і потягнувся до третього кола від краю. Там сиділа дівчинка, звали її Аліє. Він схопив її за волосся і почав тягнути, щоб витягти з маси. Чомусь не з чоловіків, ні з хлопців, а саме з неї. Далі цього полковника схопили наші. А щоб врятувати свого полковника, кинулися інші офіцери. Ось тут і почалися наші з їхніми зіткнення», — розповідає Джеппаров про те, як влада протидіяла походу.

Також в зйомках фільму взяли участь перший заступник голови Меджлісу Наріман Джелялов, голова ЦВК Курултаю Заїр Смедляєв, дружина політв’язня Ахтема Чийгоза Ельміра Аблялімова, які діляться роздумами про актуальність національного руху кримських татар після заборони Меджлісу в квітні 2016 року.

«Найголовніше, що немає відчуття безпеки. Пішли тиски на підприємців, обшуки, причому досить жорсткі, в мечетях, закривають кримськотатарські ЗМІ. Це пружина, яка в якийсь момент обов’язково спрацює», — каже Аблялімова про напругу, яка сьогодні нагнітається в Криму і може послужити причиною нового витка національного руху.

Прем’єру документального фільму «Жити, щоб повернутися» автори приурочили до Дня кримськотатарського прапора.