Кримські політв’язні прирівнюють стоматологічну допомогу у пенітенціарних установах росії до тортур. Їх відправляють у штрафний ізолятор через читання намазу, розстебнутий ґудзик на робі чи за погано застелене ліжко. Щоразу перед прийняттям душу політичних бранців катують електричним струмом. Їх відправляють на примусову психіатричну експертизу та поміщають у палати до людей з психічними розладами. Їх етапують за сотні кілометрів від Криму, що унеможливлює побачення з рідними.  

У неволі утримують тих, кого згідно з законодавством рф має бути звільнено від відбування покарання за станом здоров’я. Сьогодні серед них –Тофік Абдулгазієв з дисемінованим туберкульозом легень та злоякісною пухлиною мозку, Олександр Сізіков, який має інвалідність І групи у зв’язку з повною втратою зору, онкохворий Ленур Халілов та багато інших важкохворих політбранців. 

Системні порушення прав, відсутність базових умов для життя і постійний тиск стали буденністю для кримських політв’язнів у російських колоніях. Детальніше про умови утримання бранців Кремля у російських пенітенціарних установах розповідаємо у статті КримSOS.  

Ірина Данилович

Ірина Данилович. Фото: Кримський процес

Після окупації півострова Ірина Данилович почала відвідувати та документувати судові засідання у політично мотивованих справах проти жителів Криму, а також боротися із корупцією в медичній сфері. 

Покійний батько Ірини, Броніслав Данилович, раніше зазначав, що саме через це його доньку викрали, катували та згодом засудили до 7 років ув’язнення за сфабрикованою справою. 

За його словами, до арешту Ірина була повністю здоровою людиною. Тож ускладнення здоров’я Броніслав пов’язував з періодичними побиттями з боку силовиків та умовами утримання в СІЗО Сімферополя.  

У неволі Ірина почала скаржитись на страшний біль у лівому вусі та пережила мікроінсульт.  

Вона майже завжди плакала і казала, що не може цілодобово витримувати цих свистів у вусі, не може навіть голосно розмовляти, – зазначав Броніслав Данилович. 

Батько політув’язненої казав, що Ірина постійно чує звук гримотіння – схоже на роботу двигуна літака або пиляння металу. 

Аби домогтися фахової медичної допомоги, журналістка оголошувала сухе голодування до «початку лікування чи біологічної смерті». Через кілька днів жінка припинила голодування у зв’язку з обіцянкою керівництва СІЗО про вивезення її до клініки для обстеження та лікування. Однак медичну допомогу вона таки не отримала. 

Лікарі російської колонії сказали, що поки вона не оглухне, а нерв не атрофується, то і шуми у вухах не пропадуть.  

Стан здоров’я кримської політбранки Ірини Данилович значно погіршився у жіночій виправній колонії №7 міста Зеленокумськ Ставропольського краю рф. Активістка повністю втратила слух на ліве вухо. 

Адміністрація колонії ігнорує скарги Ірини на постійні головні болі, шум і свист у вухах. Ба більше, там навмисно вмикають російську музику на високій гучності й не реагують на прохання політбранки її зменшити. 

Крім того, активістка зазначала, що у виправній колонії вкрай погане харчування, а також заборонено сидіти чи лежати до відбою. 

Раніше голова центру інформації про права людини Zmina Тетяна Печончик розповідала у інтерв’ю Крим.Реалії про умови утримання Ірини Данилович у російській колонії. 

За її словами, ув’язнених жінок тримають у бараку на 120 осіб. Узимку там нестерпно холодно, на стінах намерзає лід, а влітку навпаки – дуже жарко, що немає чим дихати.

На кожну ув’язнену виділяють один комплект постільної білизни. Прати його проблематично, сушити теж. А поки сохне – замінити нема чим. Лазня – тричі на тиждень, проте є нюанс. Душова розрахована на три сотні арештанток, але в ній лише 14 кранів, з яких половина – не працює. А норматив на миття ніхто не змінював, тому в арештанток вдвічі менше часу на душ, ніж належить, – зазначала Тетяна Печончик. 

Тофік Абдулгазієв

Тофік Абдулгазієв. Фото: Кримська солідарність

Тофік Абдулгазієв – фігурант справи Хізб ут-Тахрір. До арешту він був активістом «Кримської солідарості», організовував заходи для дітей кримських політв’язнів, відвідував судові засідання у політично мотивованих справах та приходив підтримати співвітчизників під час обшуків у їхніх домівках. 

У березні 2019 року після масових обшуків у Криму Тофіка затримали, а згодом звинуватили в участі у діяльності терористичної організації та засудили до 12 років позбавлення волі. 

У СІЗО Сімферополя чоловіка помістили в камеру переповнену клопами, які постійно кусали його та інших ув’язнених. На скарги політбранця співробітник ізолятора відповів погрозами, мовляв зробить його перебування у СІЗО нестерпним.  

В ув’язненні Тофіка неодноразово переводили у нову камеру. За словами кримських адвокатів, часті переселення змушують інших в’язнів підозрювати людину у співпраці з адміністрацією або доносах, через що ставлення до неї різко погіршується. 

Після чергового переведення у Тофіка Абдулгазієва вилучили ліки, Коран, обігрівач та особисті речі. 

У неволі в нього почались серйозні проблеми зі здоров’ям.  

У в’язниці Верхньоуральська, куди Тофіка етапували в липні 2023 року, була відсутня вентиляція у камерах. Через це в’язні змушені були тримати вікно постійно відчиненим. Восени після переохолодження у Тофіка з’явилися болі в суглобах рук і ніг, через це йому стало важко пересуватися та навіть тримати ложку. 

Крім того, він схуд практично на 40 кілограмів і змушений був пропускати обід або вечерю через наявність у раціоні свинини. 

Згодом Тофік опинився в реанімації у важкому стані, а пізніше йому діагностували дисемінований туберкульоз легень.

Крім того, в умовах утримання у політв’язня з’явилась двостороння пневмонія, малий лівосторонній гідроторакс (накопичення рідини у легенях), анемія середнього ступеня важкості, хвороби серця, сечокам’яна хвороба, хронічний гастрит. 

Через низку хвороб, російський суд відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про звільнення політв’язня з-під варти. «Служителі Феміди» у своєму рішенні послалися на висновок лікарської комісії ЛПЗ-3 (лікувально-профілактичного закладу) ГУФСІН росії по Челябінській області. У висновку йшлося, що Тофік «не потребує постійного догляду та лікування у спеціалізованій установі, може утримуватися у виправній установі на загальних підставах» і «його стан стабільний».  

У грудні 2025 року у Тофіка Абдулгазієва виявили злоякісну пухлину головного мозку. Його стан стрімко погіршується. Він скаржиться на сильну слабкість, постійне запаморочення та тремтіння в ногах. Крім того, у нього підвищився рівень цукру в крові. 

Богдан Зіза

Богдан Зіза. Фото взяте з інстаграму Богдана Зізи.

Після окупації Криму Богдан Зіза відкрито висловлював проукраїнську позицію та виступав проти російської агресії.

У травні 2022 року він здійснив антивоєнний протест у Євпаторії, обливши будівлю російської окупаційної адміністрації синьо-жовтою фарбою. Після цього його затримали російські силовики.

Після арешту Богдан заявляв про застосування до нього тортур. За його словами, силовики били його, душили пакетом та змушували записати «зізнання» на камеру. Незважаючи на це, російський суд засудив його до тривалого терміну ув’язнення за політично мотивованими звинуваченнями у тероризмі.

До арешту Богдан був фізично здоровою людиною. Водночас у неволі його стан значно погіршився, що пов’язують із умовами утримання (вологість, відсутність сонячного світла, неякісне харчування, регулярні тортури) та відсутністю належної медичної допомоги.

Крім того, Богдан Зіза тривалий час утримувався у суворих умовах, зокрема в ізоляції, що негативно впливало на його фізичний та психічний стан.

Він оголошував голодування з вимогою позбавити його нав’язаного російського громадянства та звільнення всіх політичних в’язнів.

Голодування – єдиний метод спротиву в ув’язненні, воно тривало 17 днів. За ним слідувало довге відновлення та проблеми зі шлунком, – каже сестра політбранця Олександра Баркова.

Як написав Богдан в одному зі своїх публічних листів: «Коли я зрозумів, що навіть моя можлива смерть не змінить ситуацію, я принив голодування». Але на цьому його спротив не завершився. Йому вдалось домогтись відмови від російського громадянства.

Також у своїх листах від неодноразово закликає до звільнення всіх політичних в’язнів, називає їх імена, звертається до влади. На фінальному судовому засіданні перед оголошенням вироку, Богдан виголосив промову, в якій зацитував вірші українською.

Правозахисники зазначають, що його справа має ознаки політично вмотивованого переслідування, а умови утримання відповідають практикам тиску на українських політв’язнів у російських тюрмах.

Правові стандарти захисту прав політв’язнів у місцях несвободи рф 

Адвокаційник КримSOS Артем Олійник зазначає, що існує низка міжнародних конвенцій та угод, які гарантують кожній людині доступ до медичної допомоги та належних умов для життя. 

Зокрема, відповідно до статті 25 Загальної декларації прав людини «Кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та необхідне соціальне обслуговування, який є необхідним для підтримання здоров’я і добробуту її самої та її сім’ї…». 

Попри те, що Загальна декларація прав людини має рекомендаційний характер, її положення стали міжнародним стандартом. Ба більше, аналогічні гарантії закріплені в обов’язкових для росії міжнародних договорах. Зокрема, прийняті на універсальному рівні Міжнародний пакт про громадянські і політичні права та Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, а також прийнята на регіональну рівні Європейська конвенція з прав людини. рф була державою-учасницею Європейської конвенції про права людини до 2022 року. 

Існують і галузеві документи, зокрема Мінімальні стандартні правила Організації Об’єднаних Націй щодо поводження з ув’язненими (Правила Нельсона Мандели), – пояснює Артем Олійник.  

У пункті 24 зазначено: «Надання медичної допомоги в’язням є обов’язком держави. В’язням мають бути забезпечені ті самі стандарти медичного обслуговування, що існують у суспільстві, із забезпеченням безкоштовного доступу до необхідних медичних послуг без дискримінації за ознакою їхнього правового статусу. 

Як і Загальна декларація прав людини, Правила Нельсона Мандели мають рекомендаційний характер, однак встановлюють міжнародні стандарти поводження з ув’язненими, яких держави-учасниці ООН мають дотримуватися. 

За словами Артема Олійника, навіть російське законодавство покладає на адміністрацію виправних установ обов’язок дбати про здоров’я ув’язнених.

Зокрема, Кримінально-виконавчий кодекс рф (п. 3 ст. 101) передбачає, що «адміністрація виправних установ несе відповідальність за виконання встановлених санітарно-гігієнічних та протиепідемічних вимог, які забезпечують охорону здоров’я засуджених». 

Факт ненадання лікування людям у місцях утримання ставить під загрозу їхнє життя, порушуючи норми міжнародного гуманітарного права, незалежно від походження, політичних поглядів, віросповідання тощо, – наголошує він. 

Однак ці норми залишаються декларативними: у місцях несвободи росії фіксуються системні порушення, зокрема ненадання медичної допомоги та нехтування обов’язками адміністрації. Це створює умови, в яких права ув’язнених фактично не захищені. 

Нагадаємо, 17 вересня 2025 року Держдума рф прийняла Закон про денонсацію Європейської конвенції щодо запобігання катуванням та поводженню чи покаранню, що принижує гідність людини. 29 вересня президент рф підписав закон. 

Адвокаційник КримSOS Артем Олійник тоді зазначав, що вихід рф із антикатувальної конвенції матиме негативні наслідки для міжнародного впливу на ситуацію з правами людини в країні. 

Умови утримання, які поєднують антисанітарію, тиск і системне ненадання медичної допомоги, мають прямі наслідки – життя людей опиняються під загрозою. Історії кримських політв’язнів це підтверджують не лише словами, а й трагічними фактами. 

У російській неволі померло троє політбранців, які не отримали необхідного лікування. Серед них – Джеміль Гафаров, Костянтин Ширінг та Рустем Віраті. Їхні смерті – це не поодинокі випадки, а наслідок системи, у якій права людини ігноруються, а медична допомога стає недосяжною.  

Сьогодні у російських в’язницях чималі терміни позбавлення волі у межах сфабрикованих справ відбувають політв’язні з Криму, серед яких літні люди, особи з інвалідністю та хронічними захворюваннями. Вони потребують негайної медичної допомоги та щодня їхнє здоров’я дедалі погіршується. Натомість адміністрація колоній не забезпечує належного лікування та ігнорує будь-які скарги.