Я з тих ненормальних людей, які з бізнесу йдуть у третій сектор, щоб змінювати світ

Бібік Георгій Юрійович, Радник Міністра соціальної політики з питань внутрішньо переміщених осіб у Дніпропетровській області

Я допомагаю переселенцям, переїхали до Дніпропетровської області, вирішувати проблеми, з якими вони стикаються. Коло моїх обов’язків достатньо широке: конфлікти, які виникають при спілкуванні з органами влади, питання соціальної адаптації на місцях, залучення ресурсів різних організацій для надання допомоги, збір актуальної статистичної інформації тощо. Так, я працюю над вирішенням завдань, з якими переселенці стикаються в повсякденному житті. Нажаль, кількість цих самих завдань останнім часом зростає в геометричній прогресії. Якість же роботи державних органів та органів місцевого самоврядування ледве встигає за ними. Спостерігати це кожен день і не мати достатньо можливостей, щоб допомогти – дуже сумно, як мені здається. Звідси і зацікавленість у проекті.

До мене звертається дуже багато людей, і у кожного своя проблема, своя специфіка. Можу сказати, що в основному звернення стосуються житла (все частіше звучать питання саме про постійне житло, а не тимчасове), працевлаштування, медичного обслуговування. В окрему категорію я б виділив питання повільної роботи бюрократичного апарату більшості служб.

Мені важко говорити про складнощі в роботі – їх безліч, всі знають про це. Це і банальна лінь службовців, небажання багатьох служб співпрацювати, катастрофічний брак коштів в усіх напрямках, психологічні розбіжності в спілкуванні з переселенцями. З іншого боку – апатія і моральний надлом самих внутрішньо переміщених осіб. Повірте, зміцнити їх моральний дух і налаштувати на конструктив – ще задача.

Мені пам’ятається історія, яка трапилася зі мною в перші дні роботи. До мене звернулася за допомогою жінка з Донецька, яка виїхала звідти на 7-му місяці вагітності. У Дніпропетровську вона народила дитину і взяла лікарняний. Оригінал лікарняного вона відправила на місце роботи в Донецьк, щоб отримати фінансову допомогу. Вийшло так, що лікарняний внесли до реєстру, але виплати там не проводилися. А в Дніпропетровську своя історія: вона не могла податися на виплати так як дубліката документа у неї не було, а оригінал «загублений». Ми домоглися свого: жінка в результаті отримала матеріальну допомогу, а це ж більше 22 000 грн! Сума доволі значуща, як не як. Спогади про подібні випадки і мотивують мене.

Корнієнко Галина Володимирівна, Радник Міністерства соціальної політики з питань внутрішньо переміщених осіб у Запорізькій області

Вірите Ви чи ні, але я вважаю проект унікальним у своєму роді. Справа в тому, що радник працює на всіх рівнях, з усіма ключовими гравцями, які працюють над вирішенням проблемних питань внутрішньо переміщених осіб. Я приймаю переселенців, допомагаю їм вирішувати проблеми, деяких переадресовую в потрібні інстанції. Іноді трапляється так, що я не можу вирішити питання в силу якихось об’єктивних причин. У таких випадках я аналізую ситуацію і думаю над альтернативними варіантами, звертаюся в партнерські організації, звертаюся в державні структури та органи місцевого самоврядування. Так і виходить, що радник – це своєрідна голка з ниткою, яка зшиває всі рівні, намагається заштопати законодавчі та процедурні прогалини, або хоча б позначити їх.

Я абсолютно випадково дізналася про проект – від колеги, з яким ми вже давно співпрацювали в галузі захисту прав людини. Я з тих ненормальних людей, які з бізнесу йдуть у третій сектор, щоб змінювати світ. Це і стало головною мотивацією – можливість змінити ситуацію в кращу сторону.

До нас звертаються дуже різні люди і запити у них різні: від «де взяти шкарпетки дитині» та «де взяти вермішель» до випадків, які неможливо вирішити в рамках чинного законодавчого поля.

У нас слабо скоординовані спільні зусилля в країні, чіткі процедури по ряду постанов просто відсутні, і в результаті деякі групи переселенців не можуть отримати допомогу – це і є головні складності нашої роботи. Дуже часто деякі кейси доводиться вирішувати «вручну», але ж потрібно залучати до розробки рішень всіх учасників процесу, потрібні комплексні рішення. Цим я і збираюся зайнятися в 2016 р.

Якщо говорити про позитивні моменти, то хочу розповісти історію, якою я особливо пишаюся. Мені вдалося зареєструвати неповнолітню дівчинку, яка приїхала із зони АТО без батьків, як внутрішньо переміщену особу та оформити на неї виплати, які отримуватиме для неї бабуся. Для цього мені потрібно було скоординувати роботу двох структур – Управління праці та соціального захисту населення та Службу у справах дітей. Ця історія якраз про те, що постанова Кабміну є, а процедур взаємодії та розроблених документів немає. Я радію, що все завершилося успішно – дитина зареєстрована, очікує свою першу виплату (історія почалася у вересні).