Зносять будинки та забирають землю – три історії про проблему із землею в окупованому Криму

80% землі в окупованому Криму можуть володіти тільки росіяни 

20 березня 2021 року закінчився термін на “добровільне відчуження” земельних ділянок, що указом президента Росії №201 від 20.03.2020, віднесено до територій, на яких земельні ділянки не можуть належати іноземцям. Це стало ще одним “аргументом”, що дозволяє забрати землю в громадян України.  

Землю, яка потрапляє в «чорний список», згідно з указом Путіна (а це практично всі прикордонні райони Криму, за винятком Первомайського, Красногвардійського, Білогірського районів Криму, а також частини Нахімовського району Севастополя), у громадян України мають намір відібрати за символічну компенсацію. Після цього ділянки підуть з молотка, але продавати їх будуть тільки громадянам Росії.

– Захоплення окупантами землі громадян України порушує одразу три галузі міжнародного права: гуманітарне, кримінальне, і права людини. Росія як держава-окупант порушує IV Гаазьку конвенцію та IV Женевську конвенцію, які забороняють захоплення власності, не виправдане воєнною необхідністю. Ці дії становлять воєнний злочин відповідно до Римського статут Міжнародного кримінального суду. Також дана політика РФ порушує право кожної особи мирно володіти своїм майном, – розповідає Євгеній  Ярошенко, аналітик КримSOS.      

Історія 1 – знесли будинок за рішенням суду 

Ще до указу Путіна, у кримчанина Юрія Каменського з Партеніту знесли дачу, що стояла на землі садівничого товариства «Світанок». У 2000 році чоловік отримав там землю від селищної ради – її роздавали співробітникам радгоспу «Таврида» для вирощування винограду. 

– Ввечері сусід подзвонив та схвильовано сказав: «Юра, у тебе на ділянці ходять люди». Я кинувся на дачу. Біля воріт стояло семеро бійців ОМОНу —  при погонах, в шоломах, бронежилетах, із автоматами. Вони не дали мені зайти. Сказали, що прийшли «згідно з рішенням суду», про яке я нічого не чув. Та ніхто нічого більше не пояснив. 

Через огорожу підгледів, що по городу ходять четверо судових приставів і кілька людей у ​​цивільному. А ще там працював трактор. І вони трощили маленький, у 30 квадратних метрів, садовий будиночок, який я побудував сам, і в якому ми з дружиною і дітьми жили влітку.

За кілька годин «гості» знищили все: ковшем викопали фруктові дерева і відвезли з собою, зрівняли з землею город, від будинку залишили поламані дошки. Так я дізнався, що у мене немає більше «прав» на 8 соток, якими я розпоряджався 22 роки. Бо начебто землю мені при Україні видали нелегально.

Історія 2 – забирають землю за копійки  

Сергій Лавров колишній вчитель в окупованому Криму. На життя заробляв вирощуванням проса – у його родини було 5 гектар землі в селі Донське Сімферопольського району. Один гектар забрав автодор під будівництво траси «Таврида».

– Мені обіцяли заплатити «чесні гроші» та компенсувати вартість землі. Казали, що справа дуже нагальна та обіцяли заплатити ринкову вартість. Я повірив та підписав усі необхідні папери. Тоді земля коштувала  $11 тис. Почалося будівництво траси, а мені віддали менше $2 тис. Це ціна телевізора.

Я почав дзвонити та обурюватись, що будівництво траси йде поряд із іншими моїми землями. А ще, це зіпсувало всю ділянку, яка залишилась – вони поставили опори лінії електропередачі, розрили глину та споганили ґрунт. Земля біла, а у вапні ж нічого не виросте. Звичайно, мене ніхто не питав дозвіл на додаткову роботу.

Відчуваю себе обманутим, приниженим. Через нерви зіпсувалось ще й моє здоров’я. 

Історія 3 – зносять 15-поверховий “самобуд” коштом  мешканців 

Кримчанка Наталя інвестувала у 2004 році в будівництво багатоповерхового будинку в селищі Паракове. У 2009 році отримала документи – були усі дозволи та висновки відповідних установ. На території у 6 гектарів забудовники звели цілий пансіонат сімейного типу з апартаментами на 638 квартир. І от найбільший будинок у 15 поверхів  вже почали зносити. 

– Нічого не передвіщало біди – ми переоформили документи згідно російського законодавства. Сусіди апартаменти продавали і купляли. Поки на початку минулого року адміністрація Ялти не подала позов до суду з вимогою знести багатоповерхівку. Начебто це самобуд та будинок стоїть на відстані менше 100 метрів до моря, а це порушення будівельних норм.

У суді нам закидали, що ми порушили всі закони Росії та України й самі звели будинок. Тобто, зараз російське законодавство виносить вирок за порушення українських норм будівництва. Але ж за законом, якщо у будинку люди живуть понад три роки, то суди взагалі не мають права приймати справи про виселення людей. Ми живемо у цьому будинку 16 років, аж раптом побачили якісь ефемерні порушення та ми маємо покинути домівки.  

Понад рік ми писали колективні листи в усі інстанції, проводили різні зустрічі з депутатами та іншими посадовцями. Скрізь були формальні відписки, типу «суд триває та ні на що впливати не можемо». 

Фінальну лінію провів суд 17 лютого (2021 року, – прим.ред). Там прийняли рішення про знесення будинку, ще й за наш кошт. Як кажуть юристи, судовий позов на знос будинку зазвичай на дві сторінки, а наш – понад 20. 

І хоч у нас був ще місяць на оскарження рішення, на наступний день після засідання, до будинку увірвались наймані люди. Вони зірвали обшивку на будинку, виламували двері ногами, трощили балкони, виносили меблі, сантехніку. Усе грузили на машини та вивозили кудись. У будинку також вимкнули воду та газ, розібрали ліфти.  

Нанесли просто колосальні збитки людям, бо ж не всі живуть постійно в будинку та не змогли врятувати своє майно. Близько половини сусідів не можуть приїхати через карантин. 

Нам запропонували компенсацію в 70 тисяч рублів за кв.м.– це десь 25% тих грошей, що вклали у квартиру. Нас змушують брати якісь крихти і залишати нерухомість.