Залягти на дно в Криму

На початку серпня детективи НАБУ спіймали на хабарі суддю Дніпровського районного суду Києва Миколу Чауса. При ньому виявили $ 150 тис., частину цієї суми він зберігав в скляній банці. Однак в силу недоторканності суддів затримати його не могли. Коли ж депутати Верховної Ради повернулися з літніх канікул і дали дозвіл на затримання та арешт Чауса, то заарештовувати не було кого: підозрюваний втік. Вирушив до Криму.

Чи змінює щось той факт, що він вибрав саме півострів? Виявилося, так.

За словами керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Назара Холодницького, втеча Чауса саме в Крим істотно ускладнить процес оголошення судді в міжнародний розшук.

«Крим — це Україна і ми не можемо оголосити Чауса в міжнародний розшук, якщо буде підтвердження того, що він дійсно на території півострова. Якщо ж ми спробуємо це зробити, то таким чином визнаємо юрисдикцію агресора на території нашої країни (в Криму – ред.). І тут потрібно шукати шляхи вирішення», – розповів Холодницький журналістам.

А якими можуть бути ці шляхи? Адже в разі бездіяльності українських правоохоронних органів Крим легко може виявитися місцем для втечі багатьох переслідуваних в Україні корупціонерів. Згадаймо, що в жовтні 2014-го з-під домашнього арешту втік екс-беркутівець Дмитро Садівник, обвинувачений у розстрілі 39-ти осіб на Майдані під час Революції гідності. І втік він саме в Крим.

Також висловлювалися побоювання, що до Криму можуть втекти фігуранти справи Олександра Онищенка — після того, як Верховна Рада дозволила залучити нардепа до відповідальності.

Юрист-міжнародник Євгенія Андреюк впевнена, що виправдовувати свою бездіяльність у цій ситуації тим, що, мовляв, «боїмося визнати Крим російським», не можна. В іншому випадку, це стане сигналом для корупціонерів, що замишляють втечу. На думку Андреюк, потрібно в будь-якому випадку відправляти в Росію запит про видачу підозрюваного, щоб потім була можливість передати цей запит в міжнародний розшук.

«З Росією ми контактуємо з низки питань, коли нам від них що-небудь потрібно. Адже ми таким чином не визнаємо суверенітет РФ над Кримом, а визнаємо той факт, що у Росії є контроль над цією територією. Але це ж не змінює наше ставлення до самого факту окупації, – каже Андреюк. – Тому можна відправляти Росії запит про видачу підозрюваного, потім цей запит перекидається в Інтерпол (якщо Інтерпол не визнає справу політичною). Далі залишається тільки чекати, видадуть його чи ні, але так вони (НАБУ – ред.) покажуть, що зробили все від них залежне».

Задля прийнятності такого підходу можна навести приклад з домовленостями щодо політв’язнів. Адже коли Україна направляє запити в РФ з приводу політв’язнів, ми офіційно просимо, щоб їх видали для відбування покарання, але вже на неокупованій території України. Але ж це не означає, що ми визнаємо їх винними у злочинах, в яких їх звинувачують в РФ.

Звичайно, сумнівно, що Росія видасть Чауса Україні, але хоча б буде шанс, що його затримають на території якоїсь іншої країни в разі, якщо він покине окупований Крим.

З цієї точки зору, легше вирішити питання з втікачами до Криму, ніж з підозрюваними, що втекли на територію ОРДіЛ. Так званих «ЛНР / ДНР» для нас де-юре не існує, а РФ не визнає свого впливу на цю територію.

Варто додати, що акцентування уваги українських чиновників на питанні визнання або невизнання Криму російським не зовсім виправдане. З точки зору міжнародного права, Крим окупований незаконно незалежно від кількості країн, які визнали його анексію Росією. Визнавши Крим незаконно окупованим, країни всього лише демонструють свою готовність підтримати Україну в питанні повернення Криму, що, звичайно, дуже важливо для нас. Але з точки зору права це нічого не змінює.

Тому в даній ситуації українським правоохоронцям потрібно думати про практичні завдання. І в першу чергу, як не залишити шансу підозрюваним-корупціонерам втекти від покарання при першій же можливості.