Законодавча битва за кримських татар

Після окупації Криму Україна прийняла більше гучних рішень, що стосуються прав та інтересів кримських татар, ніж за увесь час існування незалежної держави. Рішення парламенту про визнання кримців корінним народом півострова, а також визнання геноциду, без сумнівів, є дуже важливими, хоча і символічними рішеннями. У свою чергу Росія, маючи намір «догодити» частини кримських татар, готує паралельні кроки, які можуть мати цілком практичний ефект.

Офіційний геноцид

Минулого тижня Верховна Рада визнала депортацію кримських татар з Криму в 1944 році геноцидом.

За великим рахунком, прийнята постанова парламенту не містить практичного підходу. Виходячи з пояснювальної записки до документу, він має лише символічний характер. Яких-небудь «процедур», або фінансового залучення держави в даному випадку не передбачено. Як вказав автор постанови Микола Княжицький, головною метою тут є «вираження солідарності і підтримки кримським татарам». Більше нічого.

Можливо, більшого і не потрібно. Лідер Меджлісу Рефат Чубаров зазначив, що Україна завжди підтверджувала можливість повернення всіх депортованих кримських татар на півострів. Він також підкреслив, що хоча Україна і не завжди могла в потрібній мірі допомогти кримцям в облаштуванні, але при цьому ніколи і не перешкоджала їх поверненню.

З реальних практичних кроків України можна відзначити ухвалення 18 травня Днем пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу на державному рівні. Але яких-небудь розроблених механізмів для проведення події в рамках всеукраїнського масштабу, як і грошей, поки що не передбачено.

 [gallery-2684]

Вид на проживання за одну довідку

Ще з травня 2015 в Росії готується документ, що вносить поправки до закону «Про правове становище іноземних громадян у РФ». Зміни дозволяють незаконно депортованим з Криму (в основному кримським татарам) отримати посвідку на проживання на території Росії, зокрема в окупованому Криму, без оформлення дозволу на тимчасове проживання. Якщо закон приймуть, то все, що буде вимагатися від депортованих, так це надати довідку про реабілітацію з російських МВС, прокуратури або суду. Важливо, що ця норма буде поширюватися не тільки на депортованих, а й на членів їх сімей — дітей, онуків, братів, сестер, батьків або усиновителів, подружжя, бабусь і дідусів.

Нехай цей закон зовсім не про геноцид і не такий «символічний» як український, але для Росії, яка в ХХI столітті готова на військову окупацію території іншої унітарної держави, дуже важливо дати сигнал іншим народам, що вони не забуті. Як би кримські татари не ставилися до анексії, але вирішення національних проблем на державному рівні може ввести свої зміни в їхні уявлення про окупантів.

Але це в тому випадку, якщо рішення дійсно не залишиться тільки на папері. Будь-який хороший і демократичний закон нічого не вартий, якщо на практиці він не виконується. Чого вартий тільки указ президента Росії про реабілітацію народів, де закріплено три державні мови на території Криму: українську, російську і кримськотатарську. Але в реальності ситуація інша: на півострові вже немає жодної української школи, а кількість кримськотатарських класів, як і годин вивчення мови, значно скоротилося.

На думку кримськотатарського лідера Рефата Чубарова, законом про іноземних громадян Росія намагається виправити помилки, зроблені при окупації півострова. Ще до анексії в Криму проживало кілька тисяч кримських татар, які повернулися після депортації, але ще не встигли змінити свій правовий статус. Будучи громадянами інших країн, вони знаходилися в процесі оформлення українського громадянства. Але Росія оголосила таких людей іноземцями, які повинні були залишити Крим протягом 90 днів.

Тепер, на думку Чубарова, після того як ця проблема стала резонансною, Росія зрозуміла, що подібне ставлення до «поверненців» б’є по іміджу країни.

Чому зараз?

Чверть століття. Саме стільки часу знадобилося Україні для того, щоб на державному рівні визнати геноцид кримськотатарського народу. Виникає логічне запитання: чому саме зараз?

Відповідь, що лежить на поверхні, – це бажання України отримати підтримку кримських татар у зв’язку з анексією півострова. Варто згадати як поспішно в травні 2014 року парламент приймав рішення про визнання кримських татар корінним народом в Криму. Здавалося, що Україна чіпляється за консолідованих кримських татар, які були противниками анексії півострова. До цього ж будь-які розмови про офіційне визнання такого рішення всіма можливими способами сходили нанівець.

Через півтора року після анексії Україна визнає депортацію кримських татар геноцидом. Тепер таке рішення виглядає куди більш обдуманим і «справжнім», ніж у ситуації зі статусом корінного народу. На думку радника міністра з питань інформаційної політики Криму Еміне Джеппар, ще три-чотири роки тому неможливо було уявити, що Україна визнає геноцид кримськотатарського народу. Як вважає Джеппар, це стало можливим після «перезавантаження» українського суспільства, пов’язаної з анексією півострова і війною на сході країни.

На думку Рефата Чубарова, російський законопроект не є «відповіддю» на постанову парламенту України і говорити про боротьбу за прихильність кримських татар також було б неправильно. За його словами, зараз уряд РФ розглядає питання про те, щоб раніше депортовані отримували право проживати на території Криму протягом п’яти років і тільки тоді могли б отримати російське громадянство. Чубаров вважає, що цим п’ятирічним терміном Росія навпаки намагається не пустити на півострів кримських татар, які ще залишилися в місцях депортації, а також вигнати з півострова тих, хто переїхав нещодавно і не встиг отримати громадянство.

Микола Княжицький також вважає, що ні про яку боротьбу за прихильність кримських татар мови не йде. Нардеп резюмує, що в будь-якій державі повинні дотримуватися права всіх національностей без винятку, але Україна після подій Майдану готова до цього, а Росія — ні.

Для кримських татар визнання геноциду стало одним з найважливіших рішень, прийнятих на державному рівні після повернення кримців на батьківщину. Але не можна виключати, що це не тільки результат трансформації українського суспільства, а й один з інструментів боротьби України з російською окупацією Криму.