У Москві “ретельно перевіряють” всіх громадян України

Працівники МВС та ФСБ проводять “опитування” українців, які живуть, працюють чи навчаються у Москві. Силовикам надійшла рознарядка “ретельно перевіряти всіх громадян України”. Одним пропонують оформити громадянство Росії за прискореною процедурою, а на когось фабрикують протоколи про дрібне хуліганство. Про це пишуть в ОВС-Інфо.

“Питали про “заборонену літературу”, але самі не знали, що це”, – працівниця сфери обслуговування

На другому тижні березня мені зателефонувала дівчина, я робила у неї реєстрацію та раніше проживала в її квартирі. Сказала, що мене розшукує МВС, я питаю: «Навіщо?» Поліцейські передавали, що перевіряють усіх громадян України. Я передзвонила поліцейському, домовилась про зустріч. Він мені ще в телефонній розмові сказав, що перевірятиме телефон, — я, звичайно, все почистила. Можливо, поліцейський зробив це спеціально: хлопці в принципі були непогані.

Поліцейський на опитуванні ставив питання, від яких йому самому було смішно: чи є в мене якась заборонена література. Я кажу ні.
Чи маю націоналістичну символіку?
— А що ви маєте на увазі під “націоналістичною символікою”?

• Ну, прапор України.
  Я говорю: це прапор іншої держави. Запитали, який бік [у війні] я підтримую.

Наприкінці розмови запитали, чи робитиму я дозвіл на тимчасове перебування, або дозвіл на проживання, або громадянство Росії. Моїй знайомій на такому опитуванні пропонували зробити громадянство Росії. Запитали, з ким я спілкуюся в Україні. Записали телефон моєї матері в Україні, адресу, де вона зараз перебуває. Подивилися телефон.

Сказали, що можливо приїдуть до мене додому, подивитися, як я живу. Я говорю: добре, продукти тоді привезіть мені як біженці. Сказали, дивитимуться, чи є заборонена література, якась символіка. Я говорю: у мене є книга «Як класти на тих, хто кладе на тебе», це заборонена література? Вони: ми не знаємо, що таке заборонена література.

“Відбитки пальців за останній місяць у мене брали чотири рази й жодного разу не знайшли їх у базі даних”, – студент МФТІ

Коли почалася війна, спочатку я, як і всі, був шокований, але страшно було лише за родичів в Україні. Незабаром ситуація змінилася: 28 лютого мені зателефонували зі служби безпеки Фізтеху, попросили прийти на зустріч. Виявилося, це зустріч із ФСБшником.

Спочатку ФСБшник почав: як у вас справи? Чи треба чимось допомогти? Він ставив провокаційні питання: чи я ходжу на мітинги? Чи ходять на мітинги мої знайомі? Може, я хочу про когось розповісти, хто таке робить?

Мені пощастило – у мене не перевіряли телефон та кімнату [в гуртожитку]. Знаю [українців], яким щастило менше. Я вирішив, що треба їхати.

2 березня я купив квитки на автобус до Риги – тоді нічого вже до пуття не літало. На автовокзалі мене, як і ще кількох громадян України, після перевірки паспорта не пустили до автобусів.

Поліцейський на вокзалі сміявся: «Ви [українці] навіщо звідси їдете? Тут уже кілька днів усіх забирають поліцейські. Краще їхати із Підмосков’я». Декого в результаті відпустили, а мене та інших повезли до поліції. Телефони не забирали, я встиг викликати адвоката.

Адвокату сказали, що мене скоро відпустять. Увечері передзвонила – їй відповіли, що відпустять уранці. Нас сфотографували, зняли відбитки пальців. Відбитки пальців за останній місяць у мене брали чотири рази і жодного разу не знайшли їх у базі даних. Ми пройшли якийсь опитувальник: як звуть, де вчишся. Опитування проводили поліцейські, потім їх змінив ФСБшник.

ФСБшник спочатку теж, як і його колега у Фізтеху, співчував: ось, війна… Потім знову питав про мітинги, поставив дуже смішне запитання: «Якщо я відкрию [на телефоні] галерею, чи не знайду я там свастику?» Я був у шоці від питання — кажу: «Очевидно ні». Він покопався в галереї, почитав мій телеграм, переглянув історію переглядів ютуба. Зрадів, знайшовши відео команди Навального, де на заставці була фраза «Путін хоче крові», але я відповів, що додивився це відео лише до середини, хотів послухати оцінку одного економіста. Тоді заблокували гроші Центробанку, я цікавився, що це означає.

Ночувати відправили до камери – нас посадили по троє людей у ​​кімнаті, у них був перебір затриманих. Спати було тяжко. Вранці на мене з’явився протокол про те, що нібито матюкався на вокзалі, до мене підійшов поліцейський, але нібито продовжив матюкатися.

Я вимагав зателефонувати адвокату, мені цього не дали, хоча в самому протоколі було написано, що я маю на це право. У протоколі ще було написано, що поліцію викликали, бо українець хоче виїхати за межі Росії. Ще в протоколі написано, що мене взяли раніше, аніж поліцію взагалі викликали.

Мені та ще п’ятьом [українцям] виписали протоколи по 20.1 КоАП (дрібне хуліганство). На одного склали протокол про те, що в нього щось не те з документами, і його треба депортувати. Це смішно: людина сама хоче поїхати, а її збираються депортувати.

До суду вдалося викликати адвоката. Наші справи суд дуже довго не хотів ухвалювати. У справі з’явилися нові сторінки: нібито моє пояснення ситуації, де я «каюсь». Без мого підпису. І ще один рапорт від поліцейського, де нема явної помилки з часом мого затримання. Ми дуже довго з адвокатом судді пояснювали, що це брехня. Суддя сказав: «Гаразд, п’ять діб». Чотири людини пішли з десятьма добами, дві з п’ятьма добами.

Одна із суддів, яка розглядала справи українців, вийшла та вибачилася перед нами. Сказала, що їх зобов’язали виносити такі рішення.

Я дуже боявся, що після відсидженої доби мене зловлять ще раз. Після мені вдалося виїхати із Росії. На машині доїхав до кордону, там теж була довга бесіда на кордоні з ФСБшником, але все завершилося вдало.