Репресований півострів: 2025 рік – від політично мотивованих вироків до катувань і депортацій 

2025 рік став одним із найрепресивніших за весь період окупації Криму. Окупаційна адміністрація не лише зберегла попередні механізми політичного тиску, але й істотно розширила їх, перетворивши півострів на територію системних політичних переслідувань, де будь-яка форма незгоди – від громадянської позиції до релігійної приналежності – може бути криміналізована. 

На основі даних КримSOS, за 2025 рік, фіксується зростання репресій з боку окупаційної влади півострова: збільшення кримінальних справ за статтями про «держзраду», «тероризм» та «екстремізм», систематичне застосування катувань, примусові етапування політв’язнів за тисячі кілометрів від Криму та безпрецедентний тиск на журналістів, правозахисників, релігійні громади і особливо на жінок. 

Зібрана статистика не є сухим набором цифр – за кожним показником стоять зруйновані життя, родини та громади. Ці дані демонструють, що у 2025 році репресивна система в Криму перейшла від точкових переслідувань до моделі масового, структурованого й превентивного терору, спрямованого на повне викорінення будь-якої незгоди. 

У цій статті ми покажемо статистику кримінальних і адміністративних переслідувань, опишемо механізми тиску та умови утримання політичних в’язнів і пояснимо, як звичайні мешканці Криму дедалі частіше стають політичними заручниками в системі окупаційного правосуддя. 

Кримінальні переслідування як інструмент політичного терору 

У 2025 році кримінальні переслідування в Криму остаточно трансформувалися з точкового механізму тиску на системний інструмент політичного терору. Окупаційна влада використовує кримінальне право не для захисту суспільної безпеки, а як зброю проти будь-яких проявів нелояльності, громадянської позиції чи проукраїнських переконань. 

За період січень – листопад 2025 року ми зафіксували щонайменше 52 окремі кримінальні інциденти, у яких фігурує не менше 66 осіб. Реальна кількість переслідувань є більшою, однак частина справ залишається невідомою через закритість процесів і страх жертв повідомляти про репресії. 

Основу репресивної політики становлять три ключові групи статей Кримінального кодексу рф: 

«Державна зрада» (ст. 275, 275.1 КК рф) – щонайменше 24 інциденти; 

«Тероризм» (ст. 205, 205.2, 205.5 КК рф) – не менше 18 інцидентів; 

«Екстремізм» (ст. 280, 282.2 КК рф) – не менше 10 інцидентів. 

Санкції цих статей передбачають покарання у вигляді 20-24 років позбавлення волі, що робить їх ключовими інструментами залякування населення. Показовим є рекордний вирок, зафіксований у 2025 році: 59-річного мешканця Джанкоя засуджено до 20 років колонії за «державну зраду». 

Репресивна активність протягом року демонструє чітку тенденцію до нарощування. Якщо у січні 2025 року було зафіксовано лише 2 інциденти, то до червня-липня ця кількість зросла до 9-11 випадків на місяць. 

Таким чином, окупаційна система перейшла від вибіркових ударів до регулярного потоку кримінальних справ, створюючи атмосферу постійної загрози для всього цивільного населення. 

Репресії більше не обмежуються реальними актами спротиву – криміналізується саме існування громадянської позиції. Під кримінальні звинувачення у 2025 році потрапляли: фотографування військової техніки чи об’єктів; передача інформації через месенджери про пересування транспорту або розміщення військових частин; публічні коментарі в соціальних мережах з проукраїнською позицією; участь у заборонених в рфрелігійних громадах; використання українських символів та гасел – включно з фразою «Слава Україні!», яку окупаційна влада трактує як «екстремізм». 

Таким чином, окупаційна система створює атмосферу тотального страху, коли навіть коментарі у телеграмі можуть призвести до ув’язнення. 

Незаконні вироки 

Підконтрольні Кремлю судові органи продовжують чинити свавілля на окупованому півострові. За цей рік окупаційні суди винесли щонайменше 60 вироків у політично мотивованих справах за сфабрикованими обвинуваченнями. Масштаб і регулярність цих рішень свідчать про системний характер репресивної кампанії. 

Більшість вироків у 2025 році характеризується суворістю. Судові рішення дедалі частіше передбачають терміни, що перевищують десять років позбавлення волі, навіть для літніх, тяжкохворих та жінок. 

Серед них: Петро Жицький – 24 роки колонії нібито за замах на ексдепутата Верховної Ради України та колаборанта Олега Царьова; 59-річний мешканець Джанкоя – 20 років за «державну зраду»; Сергій Сауляк –18 років позбавлення волі буцімто за залучення людей у скоєння теракту та держзраду; Роман Григорян – 12 років за фінансування безекіпажних морських дронів та БПЛА; Костянтин Горпинченко – 11 років за спробу підпалу двох залізничних релейних шаф. 

Це лише частина покарань, які мають не правовий, а карально-показовий характер і слугують сигналом для всього населення про ціну будь-якого спротиву. 

Ключовими інструментами репресій залишаються вищезгадані статті про державну зраду, тероризм та екстремізм. Саме вони дозволяють призначати максимально суворі строки та формувати образ «ворога держави» з будь-кого незгодного. 

Репресивна система не робить різниці між реальними загрозами та дрібними формами протесту. Будь-яка дія, яка виходить за рамки дозволеної лояльності, може бути перекваліфікована у «тероризм» чи «державну зраду». Показовими є такі справи: 11 років за спробу підпалу двох залізничних шаф та 12 років за фінансову підтримку українських оборонних ініціатив. 

Окремою мішенню залишаються кримські татари та релігійні громади. У 2025 році шестеро мешканців Джанкойського району отримали від 11 до 14 років ув’язнення за звинуваченням у нібито участі в організації «Хізб ут-Тахрір». Віктор Кудінов і Сергій Жигалов – Свідки Єгови, які були засуджені до 6 років колонії за проведення богослужінь. 

Судові процеси в Криму дедалі більше нагадують формальність. Засідання часто відбуваються у закритому режимі, захист обмежений, а вироки ухвалюються з наперед визначеним результатом. Найяскравіший приклад цього – вирок Сергію Боднарашчику, винесений усього за 20 хвилин. 

Адміністративні переслідування як буденність 

Поряд із кримінальними справами, окупаційна влада активно застосовує адміністративні переслідування як інструмент щоденного контролю, залякування та формування атмосфери постійного страху. У 2025 році ця система працює як перший рівень репресивної системи: від штрафу – до кримінальної справи, від адміністративного протоколу – до багаторічного ув’язнення. 

За 2025 рік зафіксовано щонайменше 50 інцидентів адміністративного переслідування, що охоплюють журналістів, правозахисників, вірян та звичайних громадян. 

Найпоширенішою статтею стала ст. 20.3.3 КоАП рф – «дискредитація зс рф». Саме через неї карається переважна більшість публічних проявів незгоди. 

Серед типових санкцій 2025 року фігурують штрафи від 30 000 до 150 000 рублів, регулярні повторні протоколи проти одних і тих самих осіб та подальша криміналізація у разі «повторності». 

Зокрема, цьогоріч мешканка Севастополя отримала 45 тис. руб. штрафу за коментарі проукраїнського характеру у месенджері Телеграм, 19-річний житель Севастополя – 49 тис. руб. за дискредитацію армії рф, а також додатково 50 тис. руб. за так звану «ЛГБТ-пропаганду». Жителю Кіровського району окупанти присудили 30 тис. руб. штрафу. 

Крім того, репресивна машина дедалі більше була спрямована на знищення української та кримськотатарської ідентичності. Як приклад, у 2025 році фіксувалися переслідування за українську музику (пісні гурту«Океан Ельзи» та Вєрки Сердючки), за зображення кримськотатарського прапора на номерних знаках автомобіля тощо. 

Навіть закриті профілі в соцмережах не гарантують безпеки, адже влада системно здійснює моніторинг соціальних мереж.  

Адміністративний тиск активно застосовували й до релігійних спільнот: незалежна мусульманська громада «Ескі К’ирим» отримала штраф у розмірі 400 тис. рублів; в мечетях Криму встановлювали камеривідеоспостереження; вірян вносили до списків «екстремістів». 

Навіть найменші побутові прояви незгоди стають підставою для покарання: 20 тис. руб. штрафу отримала мешканка Криму за пропозицію вийти на мітинг через проблеми з водопостачанням; Дар’ю Бурак змусили просити вибачення за те, що вона не підвелася під час виконання гімну рф. 

У сукупності адміністративні переслідування в Криму у 2025 році формують режим тотального юридичного тиску, де навіть приватна думка, пісня чи жест стають підставою для покарання. 

Переслідування окремих груп: жінки, журналісти, кримські татари 

У 2025 році репресивна політика в Криму дедалі чіткіше набуває таргетованого характеру. Окупаційна влада визначає окремі соціальні групи як особливо небезпечні для свого контролю та застосовує проти них посилений тиск. Серед основних мішеней – жінки, журналісти, правозахисники, кримські татари та релігійні громади. 

Однією з найтривожніших тенденцій останніх років є стрімке зростання переслідувань жінок. Якщо до 2024 року репресивна система майже не застосовувала до жінок статті про тероризм, то саме з 2024-2025 років ця практика стала системною. Тож наразі зафіксовано щонайменше 63 кримінальні справи проти жінок з 2014 року. Близько 50 випадків репресій – лише за останні два роки. 

Вперше з 2014 року жінкам масово висуваються звинувачення за ст. 205.5 КК рф («участь у терористичній організації»). Жінок затримують, піддають обшукам, кримінальному й адміністративному переслідуванню, використовуючи їх як додатковий важіль тиску на сім’ї та громади. 

Особливою мішенню репресій залишаються ті, хто документує злочини окупаційної влади. У 2025 році правозахисницю та журналістку Лутфіє Зудієву внесли до списку «іноагентів», оштрафували, неодноразово викликали на «профілактичні» розмови та виносили офіційні попередження. Адвоката Миколу Полозова оголосили у розшук і внесли до переліку «терористів та екстремістів». Журналістку Алексіну Дороганьзаочно заарештовано та внесено до «списку терористів та екстремістів». Переслідування журналістів і правозахисників має чітку мету – позбавити кримське суспільство голосу та свідків. 

Як ми зазначали вище, кримські татари залишаються центральною мішенню репресій. Переслідування мають як політичний, так і релігійний характер: обвинувачення у «тероризмі» та «екстремізмі»; масові обшуки в домівках; криміналізація релігійних практик. 

Таким чином, у 2025 році репресії в Криму все більше набувають характеру колективного покарання, спрямованого проти цілих груп населення, що не вписуються в модель «лояльного громадянина». 

Примусове етапування: депортація як форма покарання 

Однією з найжорстокіших практик окупаційної влади у 2025 році залишається примусове етапування цивільних ув’язнених за межі Криму. Цей механізм поєднує в собі елементи тортур та психологічного тиску й фактично становить форму депортації населення з окупованої території. 

Етапування здійснюється попри пряму заборону міжнародного гуманітарного права, зокрема статті 49 IV Женевської конвенції, яка забороняє примусове переміщення осіб з окупованої території. 

У 2025 році кримських політв’язнів етапували у віддалені регіони рф: Сибір, Урал, Поволжя, Північний Кавказ… Найпоширеніші напрямки етапування кримських бранців: Ростовська, Челябінська, Іркутська області та Красноярський край. 

Відстань між Кримом та місцями утримання сягає тисячі кілометрів, що практично унеможливлює регулярні побачення з родинами та ефективну правову допомогу. 

Процес етапування перетворений на систему фізичних і психологічних катувань: багатотижневі перевезення; відсутність медичної допомоги; нестача їжі та води; холод, антисанітарія, переповнені камери; повна інформаційна ізоляція. Для багатьох ув’язнених сам процес етапування стає не менш руйнівним, ніж перебування в колонії. 

Примусове вивезення має чітку вторинну мету – розрив соціальних та родинних зв’язків. Родичі змушені долати тисячі кілометрів, витрачати значні кошти та долати адміністративні бар’єри, щоб отримати хоча б короткострокове побачення. 

Тортури та нелюдське поводження: прихований фундамент репресивної системи 

У 2025 році тортури та нелюдське поводження залишаються невід’ємним елементом репресивної машини окупаційної влади в Криму. Вони застосовуються як на етапі затримання й допиту, так і під час перебування у слідчих ізоляторах та колоніях. 

Найчастіше катування використовуються для отримання «зізнань», змушування до співпраці, психологічного зламу затриманих. Політбранців б’ють, застосовують до них електричний струм, каральну психіатріюта погрожують родичам. 

У СІЗО та колоніях продовжує діяти система приниження та насильства: ізоляція в карцерах; позбавлення медичної допомоги; навмисне створення нелюдських умов утримання; психологічний тиск і погрозиновими кримінальними справами. 

Жоден співробітник ФСБ, слідчих органів чи адміністрації місць утримання у 2025 році не поніс відповідальності за катування. Скарги ігноруються, адвокатів не допускають, а самі заявники ризикують новими переслідуваннями. Безкарність перетворює тортури на норму функціонування окупаційної системи. 

У 2025 році окупований Крим перетворився на замкнену зону системного терору, де репресії стали основною формою управління суспільством. Кримінальні справи, адміністративний тиск, масові вироки, депортації та тортури складають єдиний ланцюг знищення громадянських свобод. Окупаційна влада більше не намагається створювати ілюзію законності – вона керує страхом.