Рецепт від переселенок у Херсоні: як розвивати та мотивувати дітей

З менеджера у волонтери 

Олена багатодітна мама: старшому синові 18 років, двом донькам 7 та 4 роки. У Луганську Олена працювала менеджером у будівельній компанії. Досвід її волонтерства обмежувався  збором грошей у будинку на дитячий майданчик. У 2014 році родина переїхала до знайомих у Херсон. Як і більшість переселенців, планували поїздку на декілька місяців, «поки усе не закінчиться». Коли зрозуміли, що ситуація не вирішиться швидко, залишились у Херсоні.  

У громадський сектор Олену привела участь в інтеграційних тренінгах херсонського обласного центру «Успішна жінка».  Після декількох місяців навчання учасникам запропонували придумати свій проект для місцевої громади. Олена та ще чотири жінки зупинились на робоклубі.  

«Кожна із нас хотіла проект для розвитку дітей, бо мали своїх. Зупинились на роботехніці з лего. У Херсоні взагалі нічого подібного не було, – розповідає Олена Ситнік, – Нам дали кошти на проведення трьох майстер-класів. Запросили тренера та зібрали групу з 30 дітей молодшого шкільного віку. Половина з них були місцеві. Паралельно для батьків працював психолог, яка розповідала про методи легко навчання дітей.  Діти від проекту були у захваті, хотіли ще». 

Клуб для «своїх» та місцевих  

Після вдалого заходу, жінки вирішили створити клуб роботехніки. Та додали ще курс по Scratch програмуванню для дітей молодшого віку по принципу лего.  Олена Ситнік та Ольга Марченко з ініціативної групи мам за освітою програмісти, тож проблем з викладанням не виникало.    

«Ольга Чебукіна з КримСОС розповіла про можливість підтримки нашої ініціативи. Для цього потрібно було продумати, як усе організуємо та заповнити заявку на грант з прописаним бюджетом, – ділиться Олена, – Для роботи потрібні були два набори лего та планшети з блютузом. Загалом вийшло 23 тисячі гривень на матеріали. Приміщення та 9 комп’ютерів виділили безкоштовно у Палаці дитячої та юнацької творчості». 

Завдяки грантовій підтримці КримСОС і Агентства ООН у справах біженців, на початку літа почались заняття клубу роботехніки. Зустрічі проходять для усіх охочих щосуботи у двох групах по 6-8 дітей у кожній. Вік дітей – 6-10 років. Базовий курс лего складається з 17 занять, Scratch – з 10 занять.  

[gallery-18356] 

«Один набір розрахований на 2 дитини. У нас займаються 3-4. Дуже багато охочих та не можемо усіх запросити. У резервному списку 80 дітей, – розповідає Олена, – Заняття проходять у вигляді змагання у двох командах. Наприклад, діти збирали гоночну машину та змагались на швидкість».  

У серпні буде випуск дітей базового курсу. Олена планує підготувати сертифікати випускникам та збирати дітей на новий, більш складний курс. За її словами,  зараз діти збирають роботів з лего за схемою. Далі будуть давати тільки малюнок робота, а дітям потрібно буде самим придумати як усе зробити.   

«Ми постійно робимо висновки зі своєї роботи. Наприклад, Scratch краще проводити для дітей старшого віку, щоб з клавіатурою могли впоратись. А з лего й 5-річні хлопчики чудово справляються, – ділиться Олена, – Виховуємо дисципліну в групі. Кожна дитина у порядку черги працює з набором».    

Що далі?  

Ініціативна група робоклубу також запланували спільні заходи з Червоним Хрестом. У майбутньому хочуть проводити майстер-класи для дітей-сиріт та дітей з інвалідністю.  

«Проект безкоштовний. Та нам постійно чогось не вистачає: мілкі деталі губляться, для руху роботів потрібні батарейки, для друку інструкцій – папір, для планшетів потрібні чохли, – зазначає Олена, – Шукаємо волонтерів на Scratch-програмуванню. Поки з технікою допомагає справляться старший син з другом».      

Олена та інші учасниці ініціативної групи планують зареєструвати свою громадську організацію.  

«Ніколи не займались нічим подібним та усе приходе з досвідом. Головне – у нас  є бажання та збігаються інтереси. У кожного своє життя, кожен працює та один день у тиждень ми знаходимо час для занять у робоклубі, – розповідає Олена, – Бачимо інтерес батьків, як мотивують зустрічі дітей. Так, син колеги дуже здібний хлопець та не хотів вчитись. Щоб займатись у робоклубі, завчасно робить уроки. У дитини горять очі, йому дійсно подобається створювати роботів з лего та спілкуватись з однолітками».