Півострів несправджених надій

В надії на санкції

Проблема Криму і до сьогодні не випадає з дискурсу міжнародної спільноти, безперервно артикулюється світовими лідерами, заяви яких звучать у вже звичному тоні засудження. Західні політики, котрі звикли вирішувати проблеми дипломатичним шляхом, не спромоглися запропонувати дієву стратегію повернення півострова Україні навіть після року окупації. Єдиним ефективним заходом у цьому напрямі наразі залишаються запроваджені проти Росії санкції, і Захід усвідомлює це. Зокрема, на нещодавньої зустрічі лідерів країн «Групи семи» знову обговорювали тему Криму та можливі варіанти посилення політичних та економічних обмежень щодо РФ.

Євроатлантична спільнота сподівається, що внаслідок повної ізоляції, Росія таки відмовиться від своєї агресивної політики. Проте політичний експерт Московського Центру Карнегі Олександр Баунов вважає, що сьогодні в РФ є всі передумови для того, щоб санкції подіяли з точністю до навпаки. Російське суспільство сприймає економічні негаразди, які переживає країна, як ознаку величі у цивілізаційному протистоянні із Заходом. Публіцист, політичний оглядач Павло Казарін доповнює цю тезу: «Крим будуть кормити до останнього, адже він тепер головний доказ того, що РФ – це імперія». Відтак Крим поки що залишається прикладом патової ситуації у конфронтації між Заходом та Росією.

Чому російська опозиція бачить Крим у складі РФ?

Нещодавно один із лідерів російської опозиції Олексій Навальний, заявив, що Крим неможливо повернути Україні без проведення повторного референдуму. Інший опозиціонер, Ілля Яшин, під час свого візиту до Києва, запропонував розповсюдити суверенітет і України і Росії на півострові одночасно. Позиція Михайла Ходорковського давно відома і теж не на користь України.

Такі заяви лідерів російської опозиції, як мінімум, викликають подив. Категорична позиція стосовно Криму в поєднанні із загальною критикою політики Кремля навпаки сприяла би зростанню електоральної підтримки всередині Росії і схвалення на світовій арені. Зрештою, якщо сьогодні росіяни продовжують підтримувати анексію півострова, то це не означає, що їх позиція залишиться незмінною.

Павло Казарін зазначає, що ні Навальний, ні Яшин не готові говорити про повернення Криму саме тому, що вони в першу чергу політики: «Крим – це вушко голки для політика. Кожен, хто в РФ скаже, що його треба повернути Україні, позбудеться шансів бути обраним. Кожен, хто скаже, що Крим російський, стане нерукоподатним на Заході». Також він наводить порівняння: «Російському політику назвати Крим українським – все одно, що вірменському назвати Нагірний Карабах азербайджанським».
З ним погоджується і політолог Андрій Самброс: «Ніхто ніколи добровільно землю не віддає. Таким чином політик потрапляє на сторінки підручників історії як національний зрадник. Це самогубство і в прямому, і в переносному сенсі для будь-якого російського політика».

Україна і Крим – відсутність точок дотику

Такі ж протиріччя існують і в позиції України щодо Криму. Рік тому аналітики постійно повторювали, що ми втратили Крим через відсутність єдиної державної політики щодо півострова. Сьогодні ситуація практично не змінилася: державна політика зводиться лише до констатації факту «Крим – це Україна». Та ж проблема існує й на рівні суспільства, яке або вирішило забути про півострів як про надовго втрачену територію, або вважає його анексію менш актуальною проблемою, ніж війна на Донбасі. Зокрема, опитування Київського міжнародного інституту соціології показало, що понад 23% українців вважають Крим втраченим назавжди. Натомість 21% переконаний, що Крим можна повернути лише у випадку проведення успішних реформ на материковій частині України.

Радник міністра інформполітики Сергій Костинський наполягає, що Крим не вдасться повернути без діалогу із самими мешканцями півострова. «З кримчанами варто говорити на ті ж теми, що й до окупації: про корупцію окупаційної влади, правове свавілля в регіоні, низький рівень кваліфікації колаборантів, про їхню неефективну соціальну та економічну політику, про невиконані обіцянки», – зазначив посадовець у матеріалі для видання «Крим.Реалії».
В умовах нової російської реальності

Враховуючи, що соціально-економічне становище в Криму поступово погіршується, Україні вкрай важливо використовувати такі моменти на свою користь вже сьогодні. Костинський говорить, що «політичні настрої кримчан мають динамічний характер, і як тільки ситуація похитнеться у бік України, навіть найпалкіші українофоби будуть змушені переглянути життєві позиції».

Цю тезу частково підтверджує і Казарін. Журналіст говорить, що серед кримчан і справді зростає рівень невдоволення, зокрема, через відсутність інфраструктурних реформ, корупцію, та рейдерські атаки. Однак, як не парадоксально, це невдоволення не проектується на Кремль, а спрямовується на місцевих керівників. Спрацьовує формула «цар хороший, а бояри погані».  

В свою чергу американський політолог Марк Галеотті в інтерв’ю «Радіо Свобода» прогнозує, що незаконні дії кримської влади будуть лише поглиблюватися, адже політична еліта півострова або сформована із колишніх кримінальних кіл, або діє у тісній зв’язці із останніми. «Політичні еліти Криму зрощені з великим бізнесом і організованою злочинністю. Бандити, які співпрацюють з місцевою владою, зміцнюють її, а відтак, як здається Кремлю, – зміцнюють і центральну владу», – пояснює експерт.

Разом з тим, на думку фахівців, сценарій народного повстання, масових протестів в Криму практично неможливий. Павло Казарін аргументує це тим, що на півострові відсутня політична опозиція, яка здатна каналізувати протести та виводити людей на вулиці. Ще одна вагома причина – силові структури півострова. Політична традиція Росії, як відомо, – придушувати будь-які позасистемні мітинги, що не санкціоновані зверху.

Деукраїнізація Криму

Найбільш драматичною залишається ситуація із проукраїнськи налаштованою частиною кримчан. У програмах навчальних закладів півострова українська мова цілеспрямовано скорочується. В Криму практично не залишилося шкіл, де навчання ведеться українською мовою. Аналогічна ситуація зі ЗМІ, більшість яких були змушені переїхати на материкову Україну. Процес деукраїнізації охопив без перебільшення практично усі сфери життя Криму. За відкриту проукраїнську позицію місцеві активісти переслідуються як у межах правового поля, так і поза ними. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Валерія Лутківська назвала Крим «півостровом страху».

Аби хоча б мінімально зберегти національний рух на півострові, проукраїнські кримчани повинні скористатися досвідом боротьби кримськотатарського народу, вважає Андрій Самброс. Як один із можливих варіантів покращення ситуації, політолог називає створення в Криму українських національних структур за прикладом Меджлісу.
Кримські татари – це сторона конфлікту, яка найбільш об’єктивно оцінює існуючу ситуацію. Зрештою киримли за будь-якої влади звикли тримати дистанцію від державних структур та жити у своєму замкненому колі. На думку Павла Казаріна, «сьогодні вони виступають у ролі колективної фронди, яка не приймає новий статус півострова». Якщо позиція татар проявляється як тихий протест, бойкот, то позиція офіційної влади кардинально інша.

Свого часу Мустафа Джемілєв зазначав, що по відношенню до татар Росія мала дві стратегії. Перша зводилася до можливості домовитися, інша передбачала репресії, залякування та внесення розколу в спільноту. Сьогодні доводиться спостерігати останній варіант. На додачу до існуючих утисків, пропаганда в Криму намагається створити новий міф про радикальних татар, які в пориві ненависті візьмуться за зброю.

Громадський активіст Абдурешит Джеппаров в інтерв’ю виданню «Спектр» так характеризує цю ситуацію: «Пропагандисти лякають, що буде дагестанський сценарій – мовляв ми візьмемо автомати, підемо в гори. Але це не Кавказ, кримські татари так не роблять. Зараз в Криму намагаються знайти салафітів. Де хоч одна жертва цих радикальних мусульман?».

За даних умов найбільш вірогідним здається прогноз політолога Віталія Портнікова. Він вважає, що на фоні загального економічного занепаду Криму, «татари ‘закапсулюються’, аби відгородитись він наростаючого безумства». Враховуючи те, що місцева влада так і не змогла зробити татар ручними, ставлення до них залишиться як до деструктивного елемента, який руйнує картинку єдності «русского мира». Відтак репресії проти них навряд чи припиняться, що логічно змушуватиме кримських татар виїжджати із зони ризику. Статистика повідомляє, що наразі Крим покинуло понад 20 тисяч людей, половина з яких – кримські татари. За неофіційними даними з півострова виїхало 40 тисяч кримчан.