Олександра Криленкова: «До Криму обшуки не були для російських силовиків методом масового залякування»

Правозахисниця Олександра Криленкова працювала в міжнародному товаристві «Меморіал», визнаному Росією в 2013 році іноземним агентом, була одним з керівників Кримської польової місії з прав людини, яка пізніше потрапила в «патріотичний стоп-лист». Зараз Криленкова уважно стежить за дотриманням прав людини в Криму в якості координатора Польового правозахисного центру.

Нещодавно Human Rights Watch опублікували звіт, в якому йдеться про посилення репресій проти громадянського суспільства в Росії і в Криму. За вашими оцінками, чи можна говорити про нові тенденції в сфері порушення прав людини на півострові?

Акцент змістився у бік буденності. У репресій з’явився певний характер. Раніше вони були хаотичні і непередбачувані. Було незрозуміло: сьогодні одного активіста затримали, а іншого завтра точно за такий же вчинок не затримали. В цьому не було системності.

Зараз вона більш менш вимальовується. Наприклад, ситуація з обшуками. Вона, до речі, не характерна ні для Росії, ні тим більше для України. Як на мене, це чисто кримська особливість.

Деякі речі характерні і для російських реалій і силових структур. Наприклад, реакція у вигляді затримань і оформлення адміністративних справ на будь-які спроби масових заходів або взагалі вираження своєї думки публічно. А також особлива увага всіх спецслужб до мусульман, і спроби вибудувати якісь кримінальні справи.

Зрозуміло, що в Росії обшуки є, однак вони у нас є, коли заведено кримінальну справу, нехай навіть політичну. Але обшуки як метод масового залякування — такого раніше я не зустрічала.

Чи можна говорити про те що методи силовиків змінилися, стали більш “російськими”?

Методи змінюються, тому що весь час змінюється склад правоохоронних органів. Зараз він більш-менш устоявся. Але спочатку яка була система? Спершу були лише військові. А влітку 2014 року пригнали купу держслужбовців, в тому числі силовиків, для навчання місцевих. Для силовиків це тривало майже рік. Вийшло змішання методів російських і місцевих, додайте до цього бажання кримських силовиків показати себе новій владі.

Потім ті, хто навчав, поїхали. І знову все змінилося. Правда, в Криму досі багато силовиків з Росії, але це вже в силу того, що у нас просто їх більше.

Якщо порівнювати ситуацію з правами людини в Криму і в Росії: де вона гірша, де краща, і чи доречно взагалі таке порівняння?

Росія вона велика, різні її регіони дуже сильно в цьому плані відрізняються один від одного. Якщо порівнювати Крим з Чечнею, то в останній гірше. А якщо порівнювати з Москвою, то в Москві краще. Але в цілому в Росії нинішній стан справ з правами людини погіршувався поступово. Повільно, але вірно репресії набирали оборот. Відповідно і жителі, і цивільний сектор під кожну із цих змін підлаштувалися.

У Криму спробували цю жорстку систему наділи на існуючу реальність. Воно виглядає і відчувається набагато жорсткіше і важче просто тому, що є стислим в часі.

З точки зору репресій, яка категорія кримчан найбільш вразлива?

Це мусульмани, причому я б не говорила у контексті національності, люди, пов’язані з Меджлісом, українські активісти, які публічно висловлюють свою позицію. Але за розмову на вулиці поки репресії не загрожують.

Якщо говорити про групи ризику з точки зору соціальної, то вони в принципі нічим не відрізняються. У нас завжди є категорії слабкі і категорії сильні. У останніх завжди можливостей більше.

А якщо говорити про українців і кримських татар — хто більше схильний до репресій і як ця ситуація змінилася за останній час?

Я б сказала, що тиск в рівній мірі однаковий, просто українських активістів об’єктивно менше. На українську громаду є тиск, і він досить сильний. Присікаються навіть спроби створювати не те що політичні, а просто культурні об’єднання.

Подібного роду організації знаходяться під постійним тиском: вони хочуть провести зустріч, а напередодні їх викликають в поліцію і ведуть роз’яснювальні бесіди. Якщо хочуть на вулиці провести акцію — відмовляють у видачі дозволу. Можуть зателефонувати з Центру протидії екстремізму або поліції.

Чи можна говорити про залежність двох явищ: чим активніше виявляють свою позицію кримські татари тут, на материковій Україні, тим сильніше репресивна машина тисне на кримських татар в самому Криму?

Репресії за своєю природою циклічні. Відбувається так: зараз сплеск, а потім два місяці затишшя.

Ось зараз сплеск, і це пояснюється тим що було багато свят, вихідних — ось воно і накопичилося. Ми помітили, що навіть незважаючи на приїзд місії Ради Європи, все одно репресії були.

Тому я б не говорила про те що є конкретний взаємозв’язок. Про пряму залежність можна говорити, коли мова йде про родичів, друзів і так далі.

Про залежність можна говорити наприклад у «справі 26 лютого». Спочатку дали дуже багато часу на ознайомлення зі справою. Але коли почалася блокада, вони почали форсувати розгляд справи, аргументувавши це блокадою. А форсування це завжди погано — набагато менше шансів розібратися.

Ви могли б більш конкретно прокоментувати даний судовий процес?

З правової точки зору все просто — немає складу злочину. Я вмію дивитися на календар і розумію, що це ще була інша країна по факту.

З усіх інших точок зору справа не в праві, а в політиці. І, на жаль, логіка російських політичних процесів практично ніколи не буває виправдувальною.

Але при дуже великому тиску, великій суспільній реакції, в тому числі світовій, буває, що виносять дуже м’який вирок. Однак у справі Сенцова/Кольченка та Савченко це ніяк не допомогло.

У зв’язку з посиленням репресій в Криму чи можна говорити про посилення протестного потенціалу, про формування зачатків громадянського суспільства?

Дуже важко, коли ти не знаєш правил гри.

Якщо ти розумієш, якими можуть бути наслідки твоїх дій, ти знаєш: ось на це я готовий піти, а на це — ні. У Криму це неможливо.

Є люди, готові до прояву громадянської позиції, але вони відчувають себе настільки невпевнено. Розумієте, збираються люди разом, а кого-небудь в «центр Е» викликали, сильно натиснули, і все — хтось інший вже передумав — «я почекаю».

Україна, Київ або та ж ліберальна частина Росії повинні робити якісь кроки в цьому плані. Над проблемою прав людини в Криму повинні працювати спільно російські та українські організації.

А зараз вони працюють?

У нас є коаліція українсько-російських організацій в яку входить близько 40 організацій з України та Росії. Ми збираємо в Криму інформацію, а далі правозахисники стикуються між собою в рамках коаліції і вже працюють з конкретними кейсами. Це повинно працювати саме в такому режимі.