На чиєму боці право

Вчора на прес-конференції президент РФ Володимир Путін запевнив, що будуть прийняті “серйозні додаткові заходи для забезпечення безпеки [в Криму] і не тільки”. “Віце-спікер” нелегітимного кримського парламенту Ремзі Ільясов заявив, що дії з боку України є актом агресії, які можна розглядати як проголошення війни, і що “Росія залишає за собою право на дії у відповідь згідно національної військової доктрини”. Сьогодні на засіданні Ради Безпеки РФ розглядалися сценарії заходів антитерористичної безпеки на сухопутному кордоні, в морській акваторії та повітряному просторі Криму.

Наскільки ці заяви відповідають нормам міжнародного права? Яка зі сторін цього конфлікту має право на відповідні дії і якими вони можуть бути?

У міжнародному праві самооборона дозволена, якщо стався озброєний напад на державу, до тих пір поки Рада Безпеки не вживе необхідних заходів. Збройним нападом є акт агресії, що в тому числі включає будь-яку військову окупацію, який би тимчасовий характер вона не носила, або будь-яку анексію із застосуванням сили території іншої держави або частини її.

27 лютого 2014 збройні сили РФ вторглися на територію України — АР Крим, і протягом декількох тижнів в результаті військової операції взяли під свій контроль півострів. Дані дії, вчинені в 2014 р. є актом агресії і збройним нападом на Україну. Таким чином згідно з нормами міжнародного права Україна має право на застосування сили проти збройних сил РФ, що окуповують частину території України. Але ніяк не навпаки.

Навіть якщо права на самооборону в України не існувало, то для того, щоб визнати «диверсійні дії» спланованим актом агресії України, даний акт повинен бути здійснений посадовою особою України з відповідними повноваженнями, або, якщо це приватна група осіб, то вони повинні знаходитися під повним контролем України.

Затриманий Євген Панов не перебуває на військовій службі в Збройних Силах України, не є посадовою особою і не міг вчиняти дії від імені держави. Для того, щоб довести повний контроль України над цією приватною групою осіб, потрібно довести планування і безпосереднє командування цією групою посадовими особами України. Для цього повинні бути надані достатні докази причетності і контролю. Таких доказів Росія не надала.

І по-третє, навіть якщо причетність України до цього акту і буде доведена, то для використання Росією права для дій у відповідь атака повинна була бути здійснена, тобто дія мала бути реалізована. З огляду на те, що Росія «запобігла» ці дії, то атака не відбулася, «нападу» не було. Право ж на превентивну самооборону або самооборону в покарання за нібито «плановані» дії явно відсутня в практиці міжнародного права.

Вочевидь, що в даній ситуації Росія не має законного права на самооборону відповідно до норм міжнародного права, і, як і раніше, маніпулює фактами і нормами, щоб створити видимість законності своїх дій.