Мустафа Джемілєв в цитатах і старих фотографіях

Головна заслуга кримськотатарського національного руху в тому, що в нашій боротьбі ми уникли кровопролиття. Ми продемонстрували, що ставлячи людське життя на перше місце, говорячи про свої права і права інших, можна вийти зі складних ситуацій без крові.

Ми не громада кримських татар, а кримськотатарський народ, який живе на своїй землі. Ми навіть не національна меншина, а корінний народ Криму.

Я, звичайно, віруючий, але щоб п’ять разів на день ходити в мечеть — такого немає. По п’ятницях теж рідко виходить, у свята — обов’язково. Але я тричі здійснив умру в Саудівській Аравії. Пам’ятаю, коли я в перший раз приїхав в Каабу в 1996-му році, то наш представник сказав: «Мустафа-ага, коли людина бачить Каабу, вона повинна сказати своє найпотаємніше бажання Аллаху, і воно обов’язково збудеться». Пізніше він запитав мене: «Про що ви просили Всевишнього, якщо не секрет?» Я відповів: «Попросив Аллаха про національно-територіальну автономію в рамках України». «Мустафа-ага, що ж ви наробили?» — закричав він.

Для мене головне, щоб система працювала, щоб діяльність меджлісу не залежала від особистості. Тому що багато недругів думають, що ось два-три динозаври підуть зі сцени, а потім він стане ручним. Цього не буде.

Війна з Україною буде початком кінця Росії і приведе до її розпаду.

Коли я в перший раз літав до Криму, в 1973 році, поряд зі мною в літаку сиділа дівчина. В аеропорту вона запитала: “Як вам наш Сімферополь?” А я відповів: “А як вам наш Крим?”

Я одружився на засланні, в Якутії. Наречена приїхала до мене, як декабристка — перебувала в нашому русі, познайомилися по листуванню. Спочатку вона присилала мені інформацію, потім я попросив її вислати мені фотографію, а далі — запросив у гості збирати гриби. Дружина потім жартувала: «Я в тебе закохалася, бо ти триста три дні голодував. А як в Якутію приїхала — дивлюся, тобі щодня готувати потрібно».

Довго мені здавалося, що я розучився плакати. Поки в 1992 році в одному з самостройних будинків поруч з нашою мечеттю не вибухнув газовий балон. У пожежі загинули двоє дітей. Ми приїхали з меджлісу, я ходив серед попелища. Дітей вже давно відвезли, і тут я наткнувся на обгорілий шкільний зошит. Я цього сам не пам’ятаю, але друзі сказали: “Тільки ти почав гортати цей зошит, як у тебе закапали сльози”.

Коли 10 місяців голодував, страх був, що не витримаю і почну їсти, але я під рукою лезо приховав, щоб, якщо сил голодування тримати не вистачить, вени собі перерізати.

 [gallery-2609]

Фотографії надані Акімом Сеїтаблаєвим.

Джерело цитат: Обозреватель, Уніан, Ехо Москви, Еsquire, УКУ, Гордон, ДеПо.