Джевдет Іслямов та Іслям Джеппаров

Білогірськ, 27 вересня 2014 року. По 5-й вечора Іслям Джеппаров вийшов з батьківського дому, аби навідати родину свого померлого дядька. Це було щоденною традицією – допомога по дому, спілкування з п’ятьма малими двоюрідними братами і сестрами. За дві години після того, як він пішов до родичів, сусід прийшов до його батька і сказав, що він щойно став свідком того, як Ісляма і ще одного хлопця група співробітників російських спецслужб схопила і завантажила до блакитного мікроавтобуса Volkswagen Transporter на кримських номерах 755. Пізніше це авто буде помічено під час викрадання Ервіна Ібрагімова і поблизу місця викрадення Решата Аметова. За описом батько Ісляма зрозумів, що другий викрадений хлопець – його племінник.

На той день Іслямові було 17, а його двоюрідному братові Джевдету Іслямову – 22. Батько Ісляма і дядько Джевдета – Абдурешит Джеппаров, кримськотатарський правозахисник ще з радянських часів. За його словами, Іслям готувався до вступу в медичний виш і не збирався продовжувати батьків шлях – «Він хотів бути звичайною людиною, жити як всі. Не вийшло в нього бути звичайною людиною і жити як всі,» – каже Абдурешит.

Того ж дня він звернувся до Білогорського віддлу ФСБ – вони нічого не знали. Тоді ж поліція вилучила системний блок комп’ютера і зубні щітки для встановлення ДНК викрадених. Наступного дня родина отримала анонімний дзвінок. Їм пообіцяли повернення хлопців вже зранку. Їхні сподівання тієї ночі були марними.

Минуло кілька днів. 29 вересня було повішено Едема Асанова в Саках, 3 жовтня викрали Ескендера Апселямова. Абдурешит Джеппаров створив Кримську контактну групу з прав людини. В жовтні він домігся зустрічі з Аксьоновим, на якій той пообіцяв ефективне розслідування викрадень. Того ж дня у Москві, на зустрічі президента РФ із Радою з прав людини, правозахисник Ніколай Сванідзе поставив питання Владіміру Путіну щодо викрадень у Криму. Путін заявив, що не знав про це, і що цього більше не має відбуватися. «Після цієї заяви ми дещо заспокоїлися. Сподівалися, що й справді такого не повториться,» – зізнається Абдурешит.

Але це повторилося. І не раз. Батько і дядько Ісляма і Джевдета поновив свою правозахисну діяльність. Він конвертував своє горе у досвід, через який може підтримувати інших постраждалих від кремлівської політики в Криму. Його робота триває, його діти й досі є зниклими безвісти. Він продовжує сподіватися, але не дозволяє надіям пересилити щоденний труд підтримки і допомоги тим, хто, так само як і він, лишилися сам на сам із системою.