Джамала, «1944» та 2016

Коли стало зрозуміло, що Україна виступить на Євробаченні з композицією «1944», в РФ негайно виявили в пісні Джамали політичний контекст.

Для країни, яка живе за принципом «православ’я, самодержавство, удавання», таке сприйняття здається необачним і необдуманим. Пояснити його можна лише тим, що в майстерності облуди Росія знаходиться на тому відрізку кривої, який спускається від майстерного брехуна до ледачого пропагандиста. Зіткнувшись з кризою недовіри в цивілізованому світі, такий пропагандист розраховує лише на сліпу довіру своїх.

Адже потрібно розуміти, що характеризуючи історію про геноцид як історію політичну, Росія визнає: такий же геноцид здійснюється її руками в Криму.

Що таке пісня Джамали поза сучасного контексту? Це заклик до миру і любові. Це особиста історія, особистий згусток болю про трагедію свого народу. Так, це і докір, але докір за події середини минулого століття. Через термін давності його не зрозуміти тим, хто не пережив своєї трагедії.

Так «1944» звучала б до анексії.

А зараз вона звучить як підтриманий Європою обвинувальний акт.

Строго дотримуючись рядків пісні росіяни продовжують твердити: «Ми не винні». І в незнайомцах з пісні, які вриваються в твій будинок, Росія впізнає не минуле, а сьогодення.

Тому що між 1944 і 2016 виявляється до болю багато спільного.

Тому що так само, як і три покоління тому, озброєні люди стукають у двері кримських татар о 4 ранку.

«We’re not guilty»

Завтра для кримських татар особлива дата. Виповнюється 72 роки з того дня, коли народ позбавили батьківщини. Щороку до анексії кримські татари збиралися в День пам’яті на головній площі Сімферополя, щоб пом’янути предків і нагадати про нащадків. У цей день підносилися молитви і резюмувалося все, що було зроблено владою. З 2014-го окупаційна влада позбавила народ навіть цього права. І це теж символічно – тому що Росія знову взяла курс на геноцид.

Так, зараз це не та історія, що була 70 років тому – всіх і відразу в товарні вагони. Зараз РФ розраховує, що кримські татари сядуть в вагони самі.

За два з гаком століття кримськотатарський народ пережив дві найбільші хвилі еміграції: в 1790-і і 1850-і роки. У Росії сподіваються на третю. І роблять все можливе, щоб якомога більше кримських татар емігрувало на материк.

При цьому ліс намагаються заховати за окремими деревами. РФ заявляє: ми боремося не з кримськими татарами, а з тими, хто влаштовував безлади 26 лютого 2014 роки; ми боремося не з кримськими татарами, а з Меджлісом, який є громадською організацією і не представляє кримськотатарський народ; ми боремося не з кримськими татарами, а з забороненою в Росії організацією Хізб ут-Тахрір… Якщо вже проросійські кримчани вірять в ці відмовки, то що вже говорити про громадську думку в самій Росії.

Тільки як тоді пояснити масові обшуки в місцях компактного проживання кримських татар? Як пояснити одночасне затримання сотні мусульман, які зібралися в мечеті на п’ятничну молитву? І коли всіх відвідувачів кафе, що візуально ототожнюються з кримськими татарами, під дулами автоматів саджають в автобуси і відвезли в «центр Е», а решта можуть продовжувати вечерю – хіба це не явна сегрегація?

Але переслідування, про які стає відомо (часом лише завдяки кільком відважним людям) – це лише верхівка айсберга. Тисячі випадків – від утисків в мові і культурі до утисків при прийомі на роботу і веденні бізнесу – залишаються під крижаною водою громадського невідання.

Тому і те, що відбувається сьогодні в Криму – це не рядова боротьба режиму з незгодними. Кремль оголосив полювання на цілий народ.

А потім, через роки, вони сподіваються пояснити все, що сталося,Р словами з пісні Джамали: «Ми не винні». Тому що ніхто не змусив їх визнати вину за попередній геноцид.