Херсон: +3 8(095) 277-53-55

Консультація по Skype виключно
для тих, хто знаходиться у Криму.
Акаунт для звернень: krymsos_legal

 

Консультація психолога

+3 8 (050) 867-84-28

(Viber, Telegram, Whatsapp)

psiholog@krymsos.com

Режисер Дмитро Костюминський: «Кримські татари — єдині, для кого кримська земля дійсно важлива»

19 / 10 / 2015

Ви, наскільки мені відомо, починали актором у театрі. Що вас привело до режисерства?

Я грав у театрі «Дах» протягом 10 років, але професійним актором не був. І зараз себе таким не вважаю — я не закінчував спеціального навчального закладу, а навчався відразу на сцені. Але мені це дуже подобалось. Наш режисер, Влад Троїцький, вважав, що акторську освіту можна отримати тільки на практиці, відразу граючи на сцені.

Потім до цього працював як художник, як сценограф, організовував перфоманси, різні заходи, той же Гогольфест. А першою режисерською роботою був «Гамлет. Вавилон» — україно-швейцарський проект. Після цього я хотів робити сучасну оперу на основі твору «Snuff» Віктора Пєлєвіна. Але я не знайшов людей, які б створили дійсно якісне лібрето.

У результаті я зіткнувся з давньогрецькими трагедіями. Читаючи Евріпіда, я ототожнював його трагедії з тим, що відбувається зараз у сучасному світі. Тому мені стало цікаво поєднати давньогрецький текст із сьогоденням.

Спочатку я хотів ставити п’єсу українською мовою, але не знайшов якісного перекладу. Дуже хорошу інтерпретацію трагедії зробила Леся Українка, але це тільки півтори сторінки тексту. Довелося брати версію російською мовою, так як вона була зручною для постановки.

З вистави Іфігенія в Тавриді. Наречена для терориста. Фото Вальдемара Клюзко
З вистави “Іфігенія в Тавриді. Наречена для терориста”. Фото Вальдемара Клюзко

Як у виставі піднято тему Криму, зокрема, сучасні проблеми півострова?

Я почав знайомитися з творами Евріпіда, коли вже розпочався процес анексії Криму — це якраз був початок весни 2014 року. Ну і тут якраз збіглося: ідея трагедії Евріпіда, місце трагедії — Крим. І пішло-поїхало.

Крім того, Крим для мене дуже важливий — я провів там, а саме в Коктебелі, більшу частину свого дитинства і юності. По суті, я там сформувався як особистість.

Але в п’єсі не звучить тема тільки України, тільки Криму як української проблеми — в ній зачеплені глобальні проблеми. Адже перед героями трагедії Евріпіда стоїть питання про взаємини бога і людини. Бог для них вже не вища сила, а те, що можна піддати сумніву. Про це йдеться в трагедії прямим текстом: головна героїня задає питання, а чи є Артеміда, жрицею храму якої є Іфігенія, богинею, адже вона діє так, як діяла би людина.

 

Що Ви змінили в Евріпіда? В очі кидається те, що змінили назву: до неї додали другу частину — «Наречена для терориста».

Трагедію ми не змінювали радикально — залишили оригінальні діалоги. Зате змінили саму концепцію за допомогою візуальних ефектів. Ми по суті нав’язали історію Евріпіда на канву сучасного світу. Тому Іфігенія приймає іслам, а у фіналі вистави здійснює джихад, що, по суті, є символом жертви. 

Орест і Пілад, два друга — військові. Вони прибувають на півострів, щоб звершити місію — викрасти статую. А статуя інтерпретується у якості певної речовини, яка необхідна для створення зброї масового ураження.

З вистави Іфігенія в Тавриді. Наречена для терориста. Фото Вальдемара Клюзко
З вистави “Іфігенія в Тавриді. Наречена для терориста”. Фото Вальдемара Клюзко

 Чому саме іслам? Як це прив’язане до теми Криму?

Іслам зараз асоціюється часто з тероризмом. У цьому і є проблема суспільства. У виставі хотілося через жертовність показати зворотне.

Ми, наша сім’я, дуже близько дружили з кримськими татарами. І для мене зараз вони — єдині, для кого кримська земля дійсно важлива, тільки вони здатні нею опікуватися. Все інше — чисто політичні ігри.

Я вважаю, що кримські татари ще боротимуться за свою землю. Вони єдині можуть відстояти її. Це досить мирний народ, а поняття жертовності можна розглядати з різних сторін. Жертва може бути якою завгодно — не обов’язково вдаватися до радикальних дій.

 

Що, на Вашу думку, зараз відбувається в Криму?

Те, що сталося з півостровом зараз, російський проект анексії було сформовано дуже давно. Але помилка України в цьому теж є — ніхто не займався Кримом, він був нікому не потрібен. А якщо лежить непотрібна річ, то чому б її не забрати собі?

У Криму вже давно панував «пофігізм». Місцева влада не хотіла нічого робити для півострова — крали для себе, і все. У Криму не було олігархів. Ну, це зрозуміло — на півострові немає для цього ресурсів, але вони і нікому не були потрібні. Там всі жили містечкової життям і були цим задоволені. 

Взагалі ж Крим — це культурний регіон. Там дуже багата історія. І нею Україна мала б пишатися. А зараз Росія може її використати для розвитку свого міфу «про походження росіян». Адже насправді в Криму намішано дуже багато різних культур.

Я дуже люблю Україну. Але для мене ситуація з Кримом викликає асоціації з сімейною парою, в якій спочатку один одного люблять, домагаються, а потім забивають: все одно ж вже поруч, нікуди не дінеться. Так і з Кримом, за який все-таки потрібно було боротися.

З вистави Іфігенія в Тавриді. Наречена для терориста. Фото Вальдемара Клюзко
З вистави “Іфігенія в Тавриді. Наречена для терориста”. Фото Вальдемара Клюзко

Ви сказали, що у виставі порушено глобальні теми. Розкажіть, будь ласка, які.

Одна з головних тем вистави присвячена глобальній брехні — інформації, яку ми отримуємо з телевізорів, яку ми отримуємо від наших масмедіа. По суті, якщо ти на телебаченні побачив якийсь потужний вибух, то насправді це може бути всього-навсього вибух петарди перед макрооб’єктивом. У моєму розумінні, кожен користувач соцмережі, натискаючи «лайк», фактично натискає на кнопку якоїсь ракети або кулі, які, в результаті, можуть полетіти і в твою сторону. Якби не було медіа простору, то світ був би іншим.

Але, напевно, суспільство саме хоче бути обдуреним. Як і хоче війни. Та ж Росія, мабуть, дійшла до того, що вирішила, ніби їй потрібно воювати. І вона буде воювати — це найжахливіше. Через 4-5 років вже виростуть ті підлітки, яким зараз по 14-15 років. У цьому віці вони активно починають вбирати те, що їм пропонує масова культура. А країну зараз готують до війни. І що з цього покоління виросте — дуже цікаво. Вірніше, навіть страшно.

 

Виставу «Іфігенія в Тавриді. Наречена для терориста» представляють як перший український театральний серіал. Як Ви собі цей проект уявляєте?

Я хочу робити не один спектакль. По-перше, це незавершена історія — трагедія «Іфігенія в Тавриді» закінчується кульмінацією — появою нового героя царя Фоанта. За творами самого Евріпіда реально зробити десь чотири «серії». Плюс сама історія про Іфігенію і її сім’ю не обмежується однією трагедією «Іфігенія в Тавриді», яка взагалі є однією з останніх. Там ще є довга передісторія.

З вистави Іфігенія в Тавриді. Наречена для терориста. Фото Вальдемара Клюзко
З вистави “Іфігенія в Тавриді. Наречена для терориста”. Фото Вальдемара Клюзко
 

Поділитись

Вибір редакції

Ще Статті