Херсон: +3 8(095) 277-53-55

Консультація по Skype виключно
для тих, хто знаходиться у Криму.
Акаунт для звернень: krymsos_legal

 

Консультація психолога

+3 8 (050) 867-84-28

(Viber, Telegram, Whatsapp)

psiholog@krymsos.com

Прокинутися терористом

13 / 02 / 2016

За останній час тиск на окремі групи населення в Криму, які не змогли вписатися в нові реалії або проявляють свою позицію, посилився, отримавши системний і навіть звичний характер.

Правозахисники відзначають, що головним чином це торкнулося кримських татар і в цілому мусульман. Однак не завжди можна зрозуміти, хто саме входить в групу ризику, яка логіка відбору жертв правоохоронними органами, і, що найголовніше, як змінюється життя людини після того, як до нього з обшуком приходить ФСБ.

QirimInfo розповідає історію кримчанина, який в силу своїх релігійних і політичних переконань потрапив у жорна репресивної машини і був змушений залишити рідний дім.

 

Олегові 24 роки, вже кілька днів він знімає номер в одному з хостелів Києва, думаючи, як налагодити життя на новому. Перше, що видає в ньому приналежність до правовірних мусульман — це чорна довга борода. Олег народився в православній родині в Судаку, але згодом прийняв іслам. У школі вчителька дала йому домашнє завдання підготувати реферат по одній з світових релігій, він вибрав іслам.

— Коли я почав його вдома готувати, то дізнався, що в ісламі є Мойсей, Ісус, Ной, і всі вони просто пророки. Не якісь там сини божі, а обранці Господа, які повинні донести волю Аллаха до людей, – з захопленням розповідає Олег.

Остаточно він змінив релігію вже будучи студентом одного із місцевих університетів.

— Я пішов в один із ісламських центрів зі своїм знайомим мусульманином, і там вже усвідомлено прийняв іслам, поступово почав вчити молитви, – згадує він. – Власне проблем з цим ніколи не було при Україні. Єдине, в родині трохи, але через рік-другий все вляглося.

Перші проблеми у Олега почалися після анексії. На той момент він, випускник університету, читав проповіді в якості тимчасового імама в одній з кримських мечетей.

— Якось трапилася нагода поїхати в медресе повчитися. Там я сяк-так освоїв арабську для читання Корану і почав більш глибоко практикувати іслам, – розповідає Олег. – Для нашого села цього вистачало, тим більше, людина, яка там читала проповіді, не особливо хотіла цим займатися. Її попросили піти, а нового імама ще не призначили, ну ось я і став такою проміжною фігурою.

Грошей, за словами Олега, він за це не отримував, і робив все на чистому ентузіазмі.

— Це було вимушено. Ми намагалися наскільки це можливо оживити мечеть. Громада там маленька, і далеко не всі дотримувалися норм ісламу. Я підмовив своїх друзів: мовляв, давайте їздити на ранкову і нічну молитву. Тобто кожен день ми там були рано вранці і пізно ввечері, ну і стабільно в п’ятницю в обід. І, власне, через це почалися проблеми.

 

Чужий «Халіфат»

В один із весняних днів в мечеть з перевіркою прийшла поліція. Під час обшуку правоохоронці знайшли в мечеті журнал «Халіфат».

Це періодичне видання входить до списку забороненої в Росії літератури і безпосередньо пов’язане з діяльністю теж забороненої в РФ організації «Хізб ут-Тахрір». (Журнал, який має електронну версію, є одним з офіційних видань «Хізб ут-Тахрір» на території СНД).

У 2003 році російське законодавство визнало цю організацію терористичною, хоча ніякої достовірної інформації про причетність організації до терактів не тільки на території РФ, а й в інших країнах світу, немає.

Під час однієї з розмов Олег зізнався, що раніше теж був в цій організації, але покинув її та мінімізував своє спілкування з іншими членами «Хізб ут-Тахрір» відразу після анексії. Знаючи, що в Росії регулярно заводять кримінальні справи і судять прихильників цієї організації, він теж побоювався переслідувань з боку правоохоронців.

За словами Олега, журнал «Халіфат» підкинули самі поліцейські.

— Вони з’явилися вже відразу з понятими, кажуть: «Ми проходили поруч і вирішили зайти перевірити, як у вас справи, а тут таке».

Коли все це відбувалося, Олега не було в мечеті. Уже потім його викликали до відділку, де був складений протокол. А через два тижні відбувся суд, який визнав адмінпорушення і призначив штраф в розмірі 1000 рублів.

— У всьому звинуватили мене, оскільки я числюся тимчасовим імамом. Довелося з усім погодитися. Наостанок мені суддя ще сказав: «Дивись хлопець, якщо буде рецидив, ми тебе закриємо».

 

Ноутбук повернули, а Коран — ні

Побоюючись подібних інцидентів надалі, Олег ще більше відійшов від релігійного життя місцевої громади: в мечеті вибрали нового імама, а Олег змінив кілька сезонних робіт. Затишшя тривало все літо, а всередині на початку осені співробітники ФСБ прийшли з обшуком вже в будинок до Олега. Як зазвичай це буває – мікроавтобуси під’їхали рано вранці.

— Першою їх побачила матір: я якраз закінчував ранкову молитву, а вона готувала сніданок. Загалом, їх було чоловік десять, один в цивільному, інші “по формі”, в балаклавах, з автоматами, в повній екіпіровці. Зайшли, показали дозвіл на обшук.

Обшук тривав кілька годин, за його підсумками у Олега вилучили «для подальшого вивчення» ноутбуки, телефон та Коран, а самого його відвезли «на підвал» для допиту в один із місцевих відділків ФСБ. Коран згодом так і не повернули.

Слідчий показав Олегу роздруківки, де було вказано його IP-адресу, профіль сторінки «Вконтакте» та витяги з особистого листування.

 

Або стукач, або безробітний

Таким чином слідчий намагався виманити у нього інформацію про найближче коло спілкування. Найбільше його цікавив хороший друг Олега — Мемет, який до цих пір перебуває у «Хізб ут-Тахрір».

— Я намагався всіляко уникати прямих відповідей на подібного роду запитання: мовляв, мужики, якщо вам хтось треба, я впевнений, що ви знаєте їх адреси, тому ідіть і безпосередньо запитуйте. Після цього допиту я настільки втомився, що навіть не пам’ятаю, як прийшов додому і заснув.

Згодом на подібного роду допити Олега викликали ще кілька разів, кожен раз під приводом того, що йому повернуть вилучену під час обшуку техніку. Під час однієї з таких розмов слідчий запропонував Олегу «працювати на них», на що той знову віджартувався, що у нього вже є робота.

Це й справді була хороша робота з офіційним працевлаштуванням в одному з санаторіїв міста. Там Олег зарекомендував себе як хороший співробітник і за пару місяців навіть отримав підвищення. Але в певний момент проблеми повернулись.

— До мене почали підходити колеги і говорити «тобою цікавляться», потім начальниця почала питати: чи все у мене в порядку. У підсумку через пару днів після того, як збили «сушку» (мається на увазі російський винищувач Су-24, – ред.) над Туреччиною мене разом з ще кількома хлопцями, казахами і турками, викликали в кабінет до директора з безпеки, – згадує Олег.

Там їх чекали поліцейські, представники федеральної міграційної служби РФ та співробітники ФСБ.

— Я коли зайшов, один з ФСБшників відразу висловив бажання поспілкуватись зі мною поспілкуватись. Почав цікавитися моєю біографією, а потім в грубій формі жартував, мовляв, «чому у тебе ця борода, я ж ось голюся а ти чому ні?», – згадує Олег. – Та й взагалі там з усіма погано спілкувалися, ФМСники грубили казахам і туркам, а врешті-решт навіть не сказали, навіщо нас викликали.

Через кілька днів після цього до Олега підійшов директор і заявив, що контракт з ним закінчений та не підлягає продовженню.

 

На новому місці

— Коли я вже прийшов на роботу з обхідним листом, знайомі-охоронці мене не хотіли пропускати, зі словами: «Нам не дозволили тебе пускати, бо ти терорист». У підсумку через півтори години мене все-таки впустили і дали можливість закінчити всі паперові справи. А через два тижні я отримав розрахунок.

Разом з Олегом звільнили ще кількох правовірних мусульман. Олег розцінює своє звільнення як спосіб, яким ФСБ намагалася схилити його до співпраці.

— Я навіть написав в приймальню [президенту РФ Володимиру] Путіну, що мене звільнили з незрозумілих мені причин, попутно звинувативши в тероризмі, хоча ніхто не зміг надати жодних доказів, що я таким є. Мені прийшла відповідь з «Охорони праці»: вибачте, але нічого не можемо зробити.

Надалі Олег працював вже неофіційно. Наприклад, готував в одному з невеликих кафе, яке належало знайомим кримським татарам. Тоді ж він вирішив, що найбезпечніше для нього буде покинути Крим, і почав збирати гроші на переїзд на материкову Україну.

Зараз вже перебуваючи в Києві, Олег планує виїхати в невелике селище у центральній Україні. Там його давній знайомий-підприємець запропонував йому роботу: продавати коржі, а також пообіцяв допомогти з житлом.

— Зрозуміло, що спочатку, напевно, доведеться туди їздити, а якщо тут нічого не вийде, так і взагалі повернутися. А там уже що буде, то буде.

 Ім’я головного героя було змінено з метою його безпеки, – Ред.

Поділитись

Вибір редакції

Ще Статті