Правозахисники виступили із заявою проти заборони Меджлісу кримськотатарського народу

Багато представників кримськотатарського народу різко негативно поставилися до анексії Криму Російською Федерацією в 2014 році, яка супроводжувалася введенням російських військ, вигнанням української влади під загрозою насильства і встановленням на території Криму органів російської влади.

Ставлення корінних жителів Криму до захоплення Росією півострова послідовно висловлював Меджліс кримськотатарського народу, представницький орган кримських татар, який обирається Курултаєм (загальними зборами представників) кримськотатарського народу. Меджлісу не раз погрожували «забороною діяльності на території РФ» у зв’язку з акціями протесту і неприйняттям підпорядкування народів Криму російській владі (йшлося як про мирні виступи в формі демонстрацій, мітингів і автопробігів, так і про спроби перешкодити заходам економічної та енергетичної підтримки анексованого Криму українською стороною).

Лідери кримськотатарського народу – Мустафа Джемілєв (перший голова Меджлісу) і Рефат Чубаров (діючий голова) були фактично вигнані з Криму, їм заборонили в’їзд на півострів, проти них в РФ порушені кримінальні справи. Сам Меджліс російська влада намагається заборонити як «екстремістську організацію» – відповідний позов був поданий 15 лютого 2016 року до Верховного суду Криму. Заборона «екстремістських» організацій – поширена практика в РФ, що означає кримінальне переслідування всіх людей, будь-яким чином пов’язаних із забороненою організацією, і навіть переслідування тих (передусім, ЗМІ та тих, хто пишуть в мережі Інтернет), хто згадає репресовану структуру, не назвавши її «забороненою на території РФ». Фактично, це повна криміналізація діяльності будь-якої «забороненої» структури, а також накладання публічної анафеми у формі цього обов’язкового клейма при кожному згадуванні.

У разі, коли йдеться про заборону не просто організації, а обраних народом представників – єдиного органу самоврядування кримських татар, – репресії, очевидно, поширюються на всіх, хто бере участь у діяльності не тільки самого Меджлісу, але і у виборних структурах, хто керує громадами, висуває або висував представників, хто реалізує прийняті за 25 років існування рішення, що стосуються життя всього кримськотатарського народу. Спроба заборонити Меджліс – це новий етап наступу на права кримських татар, це етнічна, культурна і політична (за ознакою політичних переконань) дискримінація кримськотатарського народу.

Перший заступник голови Меджлісу Наріман Джелял, отримавши позов «про заборону діяльності громадського об’єднання», назвав сам заголовок позову «першою помилкою, тому що Меджліс не є громадським об’єднанням, а є представницьким органом кримськотатарського народу». Він також зазначив: «Потрібно розуміти, що Меджліс кримськотатарського народу – це не тільки структура. Це ідея, це певний символ, це набір якихось конкретних дій. І ось такі прямі, грубі заборони нічого не змінять, бо національний рух завжди знаходив ті чи інші форми, які відповідали конкретному моменту історії, конкретним діям влади, і, в підсумку, все одно проходив цей проміжок історії. Той, хто вважає, що, як і раніше, несе відповідальність перед своїм власним народом, який шляхом голосування передав йому права представляти інтереси цього народу, буде продовжувати нести  свою відповідальність далі».

Позовна заява справді рясніє помилками, більш того, майже всі обвинувачення, висунуті прокуратурою проти Меджлісу, прямо порушують норми міжнародного і російського права. Так, у вину керівникам Меджлісу ставляться дії, що мали місце поза РФ (на території України як до 2014 року, так і ті, що відбуваються там сьогодні), а критикована прокурорами Декларація про національний суверенітет кримськотатарського народу (ухвалена 26.06.1991) взагалі належить до періоду існування Радянського Союзу (чого далекі від історії прокурори, мабуть, не знають, зазначаючи натомість, що Меджліс був «створений в 1991 році в Автономній республіці Крим, яка входила до складу України»).

Абсолютно незрозуміло, яке діло російській прокуратурі (і як це може слугувати звинуваченням в «порушенні цілісності Російської Федерації») до прийнятого Меджлісом 2004 року Положення, згідно з яким 12 років тому ставили за мету «домагатися визначення статусу Криму у складі України». Не пояснюють цього і зловісні слова з позову про те, що «зміни в Положення про Меджліс кримськотатарського народу не вносилися». Тим більше, що домагатися зміни статусу Криму Україною вже не потрібно – два роки тому Україна гарантувала «захист і реалізацію невід’ємного права кримськотатарського народу на самовизначення в складі суверенної і незалежної української держави».

Не менш абсурдно звучать і ті частини позову, в яких викладаються проблеми російської влади з лідерами кримськотатарського народу: про Мустафу Джемілєва сказано, що «прийнято рішення про небажаність його перебування в РФ», і вже в наступному реченні – що РФ оголосила його в міжнародний розшук. Рефат Чубаров звинувачується авторами позову в тому, що він «збирав тенденційну інформацію про хід голосування для дискредитації виборів» і виступав в Україні «перед невизначено широким колом осіб». Звинувачують голову Меджлісу та його заступників і в тому, що вони організовували акції протесту, «зазіхали на територіальну цілісність РФ», вимагаючи повернути Крим Україні, і «сприяли створенню передумов до скоєння правопорушень».

Цілком очевидно, що ні мирні акції протесту проти раптових насильницьких змін державних кордонів (коли думка корінного народу Криму зовсім не була врахована), ні бажання домагатися визнання права на самовизначення, ні збір інформації про вибори не можуть вважатися законною основою для заборони діяльності представницького органу кримськотатарського народу.

Єдине більш-менш серйозне звинувачення в екстремізмі у зв’язку з нібито заявленим в Декларації про національний суверенітет кримськотатарського народу (від 26-30.06.1991) «встановленням переваги групи осіб за ознакою «кримськотатарський народ»» прямо суперечить тексту самої Декларації (яка в десяти сторінках позову жодного разу не цитується, хоча і долучена до позову в якості доказу). У Декларації ми навпаки знаходимо: вимогу «забезпечення гарантій дотримання прав і свобод всіх людей, незалежно від їхньої раси, національності, політичних поглядів та віросповідання».

Без сумніву, саме репресії щодо Меджлісу і жителів Криму з числа кримських татар порушують право на недискримінацію, на рівність народів, на їх право на самоврядування, збереження культурної спадщини, розвиток автономії.

Ми вимагаємо припинити переслідування кримських татар у Криму, відмовитися від будь-яких спроб заборонити Меджліс кримськотатарського народу, забезпечити можливість всім представникам цього народу мирно і вільно жити на своїй землі.

Підписали:

Антидискримінаційний центр «Меморіал»

Центр Громадянських Свобод (Україна)

Громадська організація «Громадський контроль»

Харківська обласна фундація «Громадська Альтернатива» (Україна)

Громадська ініціатива «КримSOS»

Центр інформації про права людини

Коаліція правозахисних організацій та ініціатив «Справедливість заради миру на Донбасі» вцілому, зокрема:

• Алчевський правозахисний аналітичний центр
• Східноукраїнський центр громадських ініціатив
• Громадянський рух «Очищення»
• Донецький «Меморіал»
• Луганський обласний правозахисний центр «Альтернатива»
• Громадська організація «Мирний берег»
• Громадський комітет захисту конституційних прав і свобод громадян
• Старобільська громадська організація «Воля»
• Старобільська районна громадська правозахисна жіноча організація «Вікторія»
• Харківська правозахисна група
• Еколого-культурний центр «Бахмат»

 Кіровоградська обласна організація “Асоціація політичних наук”

Кіровоградська обласна громадська організація “Комітет відновлення історичної справедливості”

Всеукраїнська ініціатива “Рух Державотворців”

Громадська організація “Народний контроль Кіровоградщини”

Асоціація українських моніторів дотримання прав людини в діяльності правоохоронних органів

Центр політичних студій та аналітики