Херсон: +3 8(095) 277-53-55

Консультація по Skype виключно
для тих, хто знаходиться у Криму.
Акаунт для звернень: krymsos_legal

 

Консультація психолога

+3 8 (050) 867-84-28

(Viber, Telegram, Whatsapp)

psiholog@krymsos.com

Погляд нового покоління: Коран, традиції та депортація – дві історії з Кримом у серці

29 / 06 / 2021

Я вважала Крим раєм, він таким був кожного дня, навіть попри образи, – Лейла 

Мене звуть Лейла. Я приїхала з Сімферополя, живу в Києві, працюю в творчій професії. 

Я народилась у Краснодарскому краю. Туди обидва моїх дідусі перевезли свої родини з Середньої Азії, щоб бути ближче до Криму. Бо тоді на рідному півострові не давали можливість працювати чи прописуватись. 

Мені було п’ять років, коли моя сім’я повернулися на Батьківщину. Вони покинули гарну роботу та безліч знайомих, серед яких мали авторитет. Усі ми мріяли жити в Криму. Особисто я думала, це якийсь Рай. І так воно і було. Я цінувала і любила кожен день, прожитий в Криму. Мій батько завжди на будь-яку проблему говорив: «Зате ми на Батьківщині». 

Нам пощастило, ми помінялися квартирами з жінкою з Сімферополя. Тому потрапили в центр міста. У Криму стоять будинки моїх дідусів, що вони будували самі. Але я не можу туди потрапити. Там живуть чужі люди.

(фото: facebook/The QIRIM)

Батьки особливо не розповідали про образи. Вони були щасливі,що повернулися до Криму. Ми були єдиною кримськотатарською сім’єю в районі.

У сусідів в телефоні ми були записані «ТАТАРИ». Ми з батьками часто співали кримськотатарські пісні, супроводжувала їх грою на фортепіано. У такі моменти любила відкривати вікна, щоб наші російські сусіди теж слухали. Мені здавалося, вони так будуть добрішими до нас. Але реально щирі стосунки у нас були з сусідньою родиною мегрелів – ми пригощали один одного національними стравами та були дуже схожі менталітетом. 

Повернення на Батьківщину у мене асоціюється з літом, ми повернулися на початку червня.  Я пам’ятаю прекрасну погоду, молочні продукти, які ми купували з мамою на Куйбишевському ринку у кримських татарок. Ті жінки, маючи вищу медичну освіту, змушені були доглядати корів і продавати молоко на ринку. На роботу їх не брали.

На цілу російську школу тільки я з братом була з кримських татар. Дуже часто чула на свою адресу образи через свою національність. Директор і вчителі не могли зрозуміти як це ми живемо в центрі міста та ходимо в їхню школу. Мої однокласники казали, що  мій народ «зрадник». Я пояснювала, плакала і доводила протилежне – усе марно.  Мене продовжували ображати і бити. 

(фото: facebook/The QIRIM)

Але загалом моє дитинство було щасливе, незважаючи на образливі слова і нападки хлопців зі школи. Я знала, що це мій будинок, що я корінна. А вони — ні. Ось тому вони і злі такі.

У Києві та в інших містах я бачу щось, що нагадує Крим: смак кави, фруктів, запах лісу, типажі людей і музика. Я відчуваю глибоку втрату, немов вирвали з мого життя важливу частину історії  моїх предків. Але кожну весну я страждаю, бо до сих пір існують люди, які вважають наш народ зрадниками. Я дуже люблю життя і людей, але я не відчуваю щирості і розуміння від слов’янських народів до нас.

Гадаю повернення Криму і отримання статусу національної автономії вплине на самоідентифікацію і світосприйняття кримських татар. Ми — корінний народ, у нас немає іншої Батьківщини. Ми ні звідки не приходили, а тут утворилися, і Крим – наш єдиний дім. Ми повинні бути його господарями, які перетворять його на комфортне та квітуюче місце, яким він і має бути. 

«У нас колективне відчуття справедливості, неприйняття зла в усіх його проявах та можемо виживати в будь-яких умовах», – Руслан 

Я народився в Судаку у 1993 році. На той час батьки ще жили в Краснодарському краю Росії але принципово хотіли, аби первісток народився в Криму. Через декілька років батьки змогли переїхати на півострів.

Батьки бралися за будь-яку роботу, аби прогодувати трьох дітей, аби дати нам освіту, сплатити за заняття музикою та спортом. 

Я навчався у російськомовній школі. З 28 дітей у класі четверо учнів були кримськими татарами. Аж  до закінчення навчання в мене не було місяця без принаймні одного конфлікту за національною ознакою. Доволі часто мені доводилося просто битися поза школою з учнями навіть сусідньої школи. Якось двоє однокласників почали мене називати «зрадником» та «чорножопим» та штурхати прямо у класі. Вчителька це бачила та ніяк не  відреагувала. Коли ж я почав бити тих хлопців, лише мене відвели до директора. 

Коли мені було вже років 20,напевно, я прийшов найматись до кур`єрскої агенції у Сімферополі. І мені відмовили. Сказали: «У нас колектив  зі слов`ян, тому не можемо вас взяти на роботу, щоб запобігти конфліктам».

Гадаю у кримських татар є колективне відчуття справедливості, неприйняття зла в усіх його проявах та спроможність виживати в будь-яких умовах. Тривалий геноцид кримських татар, починаючи з 1783 року та його апогей – депортація 1944-го року спричинили відчуття приниження та комплекс жертви, що впливає на наше повсякденне життя. І це не лише про відчуття «другосортності» або невпевненості в собі. Це про наслідки цього приниження, яке має вилитись або в реалізацію надій, або в силову перемогу.

Я прагну реалізації найчистіших надій нашої нації загалом, та кожного з нас — окремо.

Культурна автономія – це важливе досягнення для кримських татар. Не лише як відновлення справедливості, але як крок для переходу на наступний етап розвитку нації. Кримські татари отримають своє та почнуть розвивати, а тоді ми зможемо запропонувати світові більше й якісніше.

(фото: facebook/The QIRIM)

З собою завжди ношу талісман – теспі, тобто чотки. Їх мені дала ще бабуся, коли я виїхав з окупованого Криму. Цю сімейну реліквію зробила прабабуся Фатма у Феодосії до 1944 року. Вони пережили депортацію, повернення додому. А тепер ці тепсі дають впевненість у тому, що я повернусь до рідної домівки.

Поділитись

Вибір редакції

Ще Статті