Дитинство під окупацією: особисті історії та шляхи підтримки  

Окупація входить у життя дитини поступово – через школу, мову, символи, заборони та страх говорити вголос. Через репресивну політику рф дітям доводиться мовчати, пристосовуватися й постійно бути насторожі. 

У цій статті ми зібрали історії людей, які провели дитинство або підліткові роки в окупованому Криму й згодом виїхали з півострова. Вони розповідають про життя під постійним ідеологічним тиском, досвід навчання в умовах пропаганди та страху, а також про те, як ці обставини вплинули на їхній психічний стан. 

Ці розповіді допомагають краще зрозуміти, що саме переживає дитина в умовах окупації і чому питання відновлення ідентичності та психологічної підтримки є критично важливими. 

Крім того, ми розповімо про способи відновлення ідентичності та надання психологічної підтримки, які допомагають дітям пережити наслідки окупації, відновити відчуття безпеки та навчитися довіряти собі та оточенню. На основі рекомендацій фахівців Gen.Ukrainian ми покажемо, як поступово повернути контроль над власним життям, зміцнити внутрішню стійкість і знайти ресурси для самовираження й розвитку. Також ми зібрали дієві методи підтримки дітей, які знаходяться під ідеологічним тиском. 

Ольга (ім’я змінено з метою безпеки) 

Півострів окупували, коли Ользі було 8 років. Її безтурботне дитинство замінили люди у військовій формі, тривога та відчуття невідомості.  

«Коли я порівнюю життя до та після окупації, розумію, що такого тиску та пропаганди з боку української влади не було ніколи: дітям не «промивали» мізки, було більше справжнього дитинства». 

Ольга пригадує, що спершу дітей не випускали з дому і тоді окупація не відчувалася. Після 2022 року масштабності набула російська пропаганда. Зокрема в навчальних закладах, аби викликати у дітей почуття любові до «батьківщини». Крім того, системного характеру набула практика доносів. 

«Коли я навчалась у дев’ятому класі, кожного дня уроки починались о 08:30. О 08:20 усі учні вже повинні бути в школі, інакше – зайти не вдавалось, бо школу зачиняли. Тоді в класах всі стоячи слухали російський гімн, потім одразу – окупаційний гімн Криму. Ці гімни ми повинні були вивчити напам’ять і написати на листочку як контрольну. Нам розповідали про те, що станеться, якщо поширювати фейки у соцмережах, що на просторах інтернету міріади недостовірної інформації, що нікому не потрібно вірити, адже правда одна: російські військові – герої, а все інше – суцільна дезінформація», – пригадує дівчина. 

Ольга розповідає, що окупанти намагалися переконати українських дітей у тому, що вони росіяни. Практично усі діти не розуміли, що вони – українці, яких окупували. І через нестачу інформації, через вік, через нерозуміння життя без окупації, діти відчували і сором, і сум за те, що відбувається в Україні, але відчували, що вони нібито і росіяни, які у цьому винні.  

«Я не висловлювала свою позицію, бо знала, що планую виїжджати з Криму на підконтрольну Україні територію, тому мені не потрібно привертати до себе додаткову увагу, інакше я не виїду. В окупації я прожила 10 років. За такий проміжок часу російська пропаганда починає викликати таку огиду… Ти не відчуваєш на собі її впливу, однак неможливо передати, наскільки набридає, коли на кожному кроці тобі в обличчя пхають георгіївські стрічки, символи “Z” та розповідають про росію як ідеал і те, що російські військові – герої». 

Ольга каже, що окупація дуже сильно позначилася на її психічному стані: «Величезний тиск чинила постійна пропаганда, тобто вона проникала в освіту, побут, розмови, формуючи не ту картину світу й змушуючи сумніватися у власних думках. Не було можливості жити повноцінним життям без обмежень і страху. Особливо пригнічувала неможливість вільно обговорювати будь-які політичні теми, навіть звичайна розмова могла бути небезпечною. Через це поступово з’являлося відчуття внутрішньої ізоляції й нерозуміння власної ідентичності: ким ти є, про що можеш думати, що маєш право відчувати. Звісно, для дитини це створює постійну напругу й відчуття, ніби ти живеш не своїм життям». 

Дівчина каже, що наслідки окупації відчуває й досі. Пропаганда і саме життя в окупації залишили неабиякий слід. Проте на підконтрольній Україні вона почувається набагато краще.  

«Я намагалася впоратися з минулим через соціалізацію, знайомство з культурою, яку так довго не мала змоги бачити й відчувати. Дуже важливим стало поступове повернення до себе та своєї ідентичності. І, мабуть, головне те, що я намагалася не відчувати, що я тут одна, дозволяла собі шукати підтримку й будувати нові зв’язки». 

Еліна Ходаківська – акторка театру Між Трьох Колон 

Еліна – кримськотатарська акторка театру Між Трьох Колон, чиє дитинство на півострові було наповнене гірськими пейзажами, морем, нескінченною лавандою, пригодами та театром. Однак після окупації Криму в 2014 році її світ, який видавався безпечним і знайомим, змінився назавжди. 

Еліна пригадує, як окупація прийшла на її землю: «Ми з братом вчилися в інтернаті для обдарованих дітей в одному із сіл Бахчисарайського району, там ми дуже сильно відчули оцю зміну. По-перше, дуже різко змінилися прапори, дуже різко нам почали викладати історію російської імперії, російську мову і літературу. І дуже часто в цій школі були обшуки. Я добре пам’ятаю момент, коли заходили «зелені чоловічки» і всіх учнів попросили сидіти в одному корпусі для того, щоб ми цього не бачили». 

Акторка розповіла про численні обшуки у сусідів та знайомих, і хоча її сім’ї це не торкнулося, постійний тиск та страх залишили свій слід: Еліна та її сім’я добре розуміли, що можуть бути наступними, якщо відкрито проявлятимуть проукраїнську позицію. Тож доводилось мовчати, аби не наражати себе на небезпеку. 

«Хоча й обшуки нас не торкнулися, однак це дуже страшно усвідомлювати, що це може статися завтра, або сьогодні вночі, або о четвертій ранку, як вони люблять», – каже вона. 

Те, що окупація вплинула на її психологічний стан, Еліна почала усвідомлювати нещодавно, і особливо гостро – після початку повномасштабної війни. Вона поїхала з Криму у 13 років, і все здавалося надзвичайно несподіваним. Еліні та її брату довелося виїжджати самостійно, адже батьки на той момент не мали такої можливості. 

«По-перше, для моєї дитячої психіки це був величезний розрив: ми дуже швидко опинилися у самостійному житті, до якого взагалі не були готові. Мені навіть снилися моменти, коли Крим опинився під окупацією: ми йшли площею в Сімферополі і бачили, як відкрили пам’ятник «зеленому чоловічку», і начебто дитина кладе їй квіти. Я не знаю, чи досі цей пам’ятник там, але він часто приходив мені у снах, причому набагато пізніше», – зазначає акторка. 

Відчуття незахищеності у неї спостерігається й досі. Еліна каже, що навіть після початку повномасштабної війни вона часто відчуває, що психологічно вже була до цього готова – не в сенсі очікування чи бажання, а тому, що її психіка просто блокувала реальність, не дозволяючи усвідомити: дім можуть забрати вдруге. Одного разу він уже був втрачений, і здавалося неможливим, що це може повторитися. У 2022 році усвідомлення цієї втрати зіграло з нею злий жарт: віра в захищеність дому, який вона вважала сталим, виявилася ілюзією. 

«Окупація Криму була настільки жахливо ніжною та непомітною… Ти лягаєш спати в Україні, а прокидаєшся в росії». 

Оскільки досвід окупації негативно позначився на психологічному стані Еліни, вона змушена була працювати з психологом. За її словами, її рятувала думка, що вона не сама, адже поряд був брат і люди зі схожим болем. 

«Нас всіх об’єднує відчуття болю, але все одно краще це проживати не в самотності». 

Відновлення ідентичності та психологічна підтримка 

Діти, які пережили насильницьке нав’язування чужої ідентичності або ідеологічний тиск, потребують спеціальної психологічної роботи для відновлення справжнього «Я». Це включає поступове повернення довіри, самовираження та відчуття безпеки.  

За словами психологів Gen.Ukrainian, відновлення ідентичності дитини після примусової асиміляції та ідеологічного тиску є складним процесом, що потребує особливої уваги та делікатного підходу. Оскільки насильницьке нав’язування «нової» ідентичності призводить до культурної втрати та дисоціації, методи відновлення спрямовані на поступове повернення дитини до її справжнього «Я». 

Важливою технікою є спільний із психологом пошук зовнішніх та внутрішніх ресурсів, зокрема родинних та національних опор, які слугують основою для стійкості (резильєнтності). 

У шкільному середовищі критично важливим є навчання аналізу інформації та перевірці фактів, що слугує захистом від пропаганди та маніпуляцій, які були частиною нав’язування «нової» ідентичності. 

Програма реабілітації, яка розроблена на базі дослідження Gen.Ukrainian, містить вправи, спрямовані на допомогу дитині у розумінні себе, своїх сильних сторін та справжніх уподобань. Це допомагає подолати страх висловлювати власні думки, який виник через необхідність «грати роль». Терапевтична робота фокусується на відновленні навички говорити «ні», відстоювати власну позицію та не боятися демонструвати свої справжні інтереси, які дитина раніше намагалася приховати. 

Для того, щоб допомогти дитині адаптуватись після повернення з окупації та уникнути її повторної травматизації (вторинної травми), фахівці Gen.Ukrainian пропонують комплексну стратегію, яка базується на створенні безпечного середовища, делікатній діагностиці та поступовому відновленні соціальних зв’язків. 

Найпершим ризиком ретравматизації є ситуація, коли запитання дорослих сприймаються дитиною як слідчі дії. 

Діти, які пережили окупацію, перебувають у стані хронічної мобілізації. Відновити відчуття безпеки можна через: сталий розклад, завчасне інформування про будь-які зміни в планах, екологічну реакцію дорослих. 

Для зниження внутрішньої напруги дитині важливо розуміти, що з нею відбувається. Пояснення дитині, що її страх, тривога чи почуття відчуженості є природними реакціями на ненормальні обставини. Це допомагає зменшити почуття провини та відчуття «інакшості». 

Через ризик стигми та нерозуміння з боку однолітків, процес повернення в колектив має бути обережним. Починати варто з довірливих стосунків із фахівцем, поступово поширюючи цей досвід на групову взаємодію.  

Відновлення здатності до спонтанної гри є критичним для когнітивного та емоційного розвитку. Використання арттерапії та вільних творчих занять дозволяє дитині виражати себе без страху зробити помилку. 

Найголовніше — не варто примушувати дитину розкривати свій травматичний досвід; розповідь має бути виключно добровільною. Школа та родина мають стати місцем, де дитині повертають віру в те, що вона має силу змінювати своє життя на краще. 

Підтримка дітей під ідеологічним тиском: поради від фахівців Gen.Ukrainian для батьків 

Коли дитина змушена жити в умовах ідеологічного тиску, зберігаючи вдома інші цінності, є надзвичайно складною та вимагає від батьків особливої делікатності. Відповідно до джерел, родина є однією з ключових опор стійкості, а відновлення емоційного стану дитини відбувається значно ефективніше, якщо вдома забезпечено підтримуюче середовище. 

Ось конкретні поради для батьків, сформовані на основі рекомендацій фахівців Gen.Ukrainian: 

1. Створення «безпечної гавані» вдома. У зовнішньому світі, де дитина стикається з наглядом, дім має стати місцем із чітким розкладом і ритуалами. Це дає дитині сигнал «відбій» для її тривожної системи, дозволяючи психіці перемкнутися з режиму виживання на режим розвитку. 

2. Нормалізація «подвійного життя». Дитина може відчувати провину або вважати себе «недостатньо хорошою» через необхідність приховувати думки. Батькам важливо пояснити, що страх, тривога чи приховування — це природні реакції на загрозу, які допомагають вижити. Допоможіть дитині зрозуміти різницю між щирим спілкуванням у колі родини та необхідною обережністю в небезпечному середовищі. 

3. Підтримка ідентичності та критичного мислення. Використовувати родинні та національні цінності як внутрішній ресурс. Це допомагає зберегти зв’язок зі справжнім «Я». Критично важливим для захисту від пропаганди є навчання дитини аналізувати інформацію, перевіряти факти та розуміти причини подій — це створює інтелектуальний бар’єр проти ідеологічних маніпуляцій. 

4. Практичні техніки саморегуляції. Навчіть дитину простих вправ, які вона може непомітно виконувати навіть у школі, щоб знизити рівень стресу: 

А – Заземлення «Я тут»: Відчути стопи на підлозі, стиснути кулаки або непомітно обійняти себе, щоб повернути відчуття контролю над тілом. 

Б – Дихальні вправи: Наприклад, «Дихання по квадрату» або глибокі вдихи для зняття тілесної мобілізації. 

В – Вправа «Метелик»: Ритмічне постукування по плечах допомагає «вистукувати» стрес із тіла. 

Дитинство в окупації залишає глибокий слід у житті людини: страх, невпевненість у собі та власній безпеці, тиск чужої ідеології. Згадані у цій статті історії показують, як окупація впливає на повсякденне життя дітей, формує відчуття ізоляції та невизначеності й змушує мовчати заради виживання. 

Попри це, відновлення психологічного здоров’я та ідентичності можливе. Поступова робота над собою, підтримка близьких і фахівців, усвідомлене повернення до власних цінностей та культури допомагають подолати внутрішню напругу та страх. 

Раніше ми розповідали про те, чому окупаційні психологи дедалі частіше говорять про проблеми психічного здоров’я у дітей в Криму, аналізували непрямі індикатори психологічного стану дітей в окупованому Криму та говорили про те, що відбувається з психікою дитини в умовах окупації.